Закарпатська освіта в «біло-блакитних тонах»: мінус 9 шкіл за 3 роки

Такої масштабної «деосвітизації» область не знала ніколи. Навіть за радянських часів у малих і віддалених селах влада зводила нові школи – аби й таким чином забезпечити відносно нормальний рівень життя селян.

Як ідеться  у відповіді обласного департаменту освіти, науки, молоді та спорту на інформаційний запит редакції Закарпаття онлайн, впродовж 2010-2013 років в області закрито 9 шкіл. Одна з них – дев’ятирічка: у 2011-2012 році ліквідовано Імстичівську спеціальну загальноосвітню школу-інтернат. Інші ж – школи початкові: 2 у селах Нова Розтока та Котельниця на Воловеччині, 1 – у селі Облаз Хустського району. Крім того, «через відсутність контингенту учнів», зазначено в документі, у 2011-2013 роках призупинено роботу 2-ох початкових шкіл Великоберезнянського району, 1-єї – на Іршавщині та 4-х початкових шкіл – на Ужгородщині (щоправда, в останньому випадку дві з чотирьох закритих шкіл – у селах Підгорб і Часлівці – пізніше роботу відновили, але вже у складі НВК).

«Реформи», затіяні міністерством українофоба Дмитра Табачника і старанно впроваджувані впродовж останніх трьох років місцевими «регіоналами», також вилилися для закарпатців різноманітними «реорганізаціями» й «оптимізаціями» – так називає нинішня влада пониження шкіл у статусі та злиття навчальних закладів. Наприклад, у селі Велика Бакта Берегівського району навчально-виховний комплекс, де діти раніше мали змогу навчатися до 9-го класу, перетворився на НВК I ступеня, те саме сталося у випадку НВК «Горяни» в Ужгороді. Знову ж таки, в Ужгороді навчально-виховний комплекс «Дивосвіт» було «перепрофільовано» на дитячий садочок, а школу-«дев’ятирічку» №14 – на школу початкову.  Тобто, фактично йдеться про закриття н Закарпатті значно більшої кількості шкіл. Адже, реально, внаслідок таких «оптимізацій» в значній кількості сіл щезли дев’ятирічки і залишилися тільки початкові класи. Відповідно, залишилися без роботи учителі, а учні вимушені доїжджати на навчання в сусідні села, до яких ще не добралися руки «оптимізаторів» від Партії регіонів.

Усі ці «реорганізаційно-оптимізаційні» рухи, що здійснювались на території області з 2010 року, як йдеться у відповіді на інформаційний запит, «дозволили зекономити 394, 4 тисячі гривень». Тобто, тоді, коли країна фактично є банкрутом через зажерливі апетити «шахраїв від влади», дефіцит Пенсійного фонду зростає у геометричній прогресії, кошти місцевих бюджетів лежать замороженими на рахунках Держказначейства http://zakarpattya.net.ua/News/111956-U-Mukachevi-pidtverdyly-tsyframy-i-faktamy-iak-nevyplaty-Derzhkaznacheistva-blokuiut-zhyttia-u-misti, представники партії влади вдаються до економії на місцях у соціальній сфері, заощаджуючи, в тому числі, і на школярах. Паралельно продукуючи багатомільйонні шкідливі ініціативи на взірець реконструкції найоблаштованішої місцини Ужгорода – площі Народної, чи відмиваючи мільйони на мертвороджених проектах на взірець «солотвинського» містечка в Тереблі, бюджет якого – більше 100 мільйонів гривень…

«Експерименти» в галузі освіти, які в офіційних документах нарекли «оптимізацією», чиновники пояснюють недостатнім контингентом учнів у тих чи інших селах, що, нібито, не дозволяє сформувати початкові класи. Школи закривають переважно у селах, що їх виправдано називають депресивними. Але от про причини цієї депресивності, серед яких і багаторічна байдужість вищих рівнів до села – у владних кабінетах завбачливо мовчать. Так і ведеться: хтось із сіл їде у міста, хтось заробляє на краще майбутнє по закордонах, а «оптимізатори», спершу вбивши село відсутністю доріг і автобусного зв’язку, а школу – недофінансуванням і відсутністю ремонтів, прикриваючись даними щодо недобору первачків проводять «оптимізацію». І, в підсумку, «оптимізовують» цілі села, які існували століттями до них…

Чиновництво традиційно спілкується лише мовою цифр і статистичних даних, навіть не здогадуючись, що за отими цифрами насправді є живі, реальні люди. У цьому ж випадку – маленькі діти віком від 6 до 10 років, учні початкових класів. Які, в результаті різного роду «оптимізацій», змушені мандрувати за знаннями у сусідні села, долаючи кількакілометрові відстані. У те, що всі райони забезпечені шкільними автобусами для підвозу учнів, віри не йметься: розмови про покращення і прекрасну будучність вже давно сприймаються як суцільна цинічна брехня.

Та навіть якщо владні запевняння про забезпечення шкільними автобусами у якомусь конкретному випадку відповідає дійсності, навряд це полегшує життя родинам з маленькими школярами і самим учням. По-перше, практикою доведено, що наявність спеціалізованого транспорту ще не є запорукою того, що він курсуватиме регулярно – траплялось, що підвіз дітей не здійснювався по причині банальної нестачі пального, як це було на Берегівщині минулого року http://zakarpattya.net.ua/Zmi/97611-Cherez-optymizatsiiu-Tabachnyka-dity-Svobody-musiat-khodyty-do-shkoly-7-kilometriv. Крім того, придбаний за завищеними цінами неякісний транспорт, до того ж – на сільському абсолютному бездоріжжі, часто ламається. По-друге, аби встигнути на автобуси (а хто не встиг, знову ж таки, йде пішки), малеча все-одно муситиме прокидатись від сну значно раніше: до місця навчання ще потрібно встигнути вчасно дістатися. Те саме стосується і повернення зі школи додому, яке в разі навчання дитини поза рідним селом відбувається дещо пізніше.

Певно, найбільш гостро оці добирання-доїжджання відчуваються в зимову пору: коли світає пізно, а сутеніє рано. Тим більш у горах, тим більш на Закарпатті, яке, живучи за київським часом, насправді знаходиться трохи в іншому часовому поясі. У забутих Богом і владою закутках, де дороги від снігу не розчищаються. Де, зрештою, і доріг як таких нема. Через що повертаючись додому (нехай і автобусом), малеча вчить письмо і вирішує задачки тоді, коли надвечір за вікном вже панує зимова темрява.

Як зазначають фахівці, закривати школи у населених пунктах без згоди на те територіальної громади влада не має права. Ліквідація навчального закладу можлива тільки за умови відповідного погодження керівників сіл, селищ чи міст та, у першу чергу, згоди батьків. Але от, знаючи сумнозвісні методи роботи нинішньої влади, можна напевно стверджувати, що рішення про закриття шкіл приймаються виключно в односторонньому порядку – підписом освітян-управлінців «з благословення» і за наказом вищестоящих керівників на власний розсуд.

Скільки ще нинішня влада встигне «оптимізувати» шкіл на Закарпатті за наступні півтора роки? Скільки ще дітей до 2015 року через неспроможність влади організувати людям гідне життя втратять місце навчання за місцем проживання? Скільки ще «політична еліта» вчитиме своїх чад по оксфордах і гарвардах, паралельно переконуючи українців у «найвищій якості вітчизняної освіти і повноцінному забезпечені навчального процесу»?.. На це питання кожний свідомий і небайдужий до майбутнього власних дітей українець мусить відповісти для себе самостійно.

P.S. Поки готувався до друку цей матеріал, Закарпаття онлайн опублікувало ще одну інформацію, в якій йдеться про те, що жителі Абранки, що на Воловеччині, виступили проти намірів «регіональної» влади закрити школу і в цьому селі.

Теги: школа, оптимізація

25 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати