Йдеться про мистецькі події Закарпаття. На такий річник давно чекали. І художники, і письменники, й інші культурні діячі краю. Наразі можемо привітати художників. Річник побачив світ у видавництві Олександри Гаркуші – з дуже трепетною увагою до кожного факту. Тим більше – до несподіваних, контроверсійних проявів сучасного мистецтва.
Перше враження – шквальний потік. Адже коли ми всередині, може видатися, що, деколи, приміром, в Ужгороді погода безвітряна. Мистецьке життя часом завмирає. Але, розсипані у часі, та ба – навіть просторі – львівські, київські виставки – тут зібрані воєдино. І тепер вони перетворюються у стрімку ріку фактів.
Перформанси – конкурси – фотоімпрези – фести – ювілеї. Виставки-багатоповерхівки з менш та більш відомими іменами. В Мукачеві – персональна виставка Лариси Бровді. В Ужгороді – ареали і ритми Бориса Васильєва-Сазонова. В Ужгороді розгортається «Осінь – 2012». А ще імпульсивні «Індиферента» та «7 днів». Видобутий із сьогочасного буття «Креденц» у Виноградові. Чи той, який вже виборов право на запам’ятовування, – «Порабуло-фест». Випробувані часом «Чотири виміри» або новий «Епатаж». А ще «733 дерева. Проект Боздоський парк». «Ерделівські читання», де репрезентовано книгу «Адальберт Ерделі. Імен».
Низка ювілейних, зовсім не звичних, не усталених: Антон Ковач, Богдан Корж, Габріел Булеца, Марія Митрик… Навіть боязко писати їх через кому, настільки вони різні. А ще найбільш академічний з-поміж закарпатців Гаврило Глюк. Наш ще недавній біль від втрати – Ернест Контратович. Невідомий Семан. Несподівана зі своїми витинанками Емма Левадська. Сміливе подружжя Войтовичів в Ужгороді.
Закарпатське мистецтво обирало різні дислокації. В галереї «Ужгород» було представлено керамічний світ подружжя Борецьких. На ужгородському Корзо – фотовиставку Наталії Попової «Люди і предмети». Розкішне «Мистецтво Львова ХХ ст.» із фондів Національного музею ім. А.Шептицького ми побачили у музеї Й.Бокшая. На ужгородській Кальварії встановлено скульптурну форму на могилі Л.Кремницької та П.Бедзіра (автор Василь Роман).
Гарні імпульси пішли з районів – у Сваляві та Виноградові виникли мистецькі осередки. За межами краю теж розгорталися виставки закарпатців. Це й Влад Габда зі своїми «Європейськими мандрами» у Львові. І «Варіації на тему» Ігоря Панейка у столичному «АВС-центрі». У тому ж Львові експонується «Розквітле листя» Петра Ряски.
Що за цими всіма назвами, іменами, датами? Провокація? Відчай? Соковита тиша? Патріархальний спокій? Річник намагається узагальнити події. З’ясувати, наскільки «дозованим» – це вже слова поета М.Матоли – є сьогодні мистецьке повітря в Ужгороді? Тому «Арт-факт» виокремлює кілька більш значущих фактів. Але навіть якщо це сталося суб’єктивно, воно мусить збурити щось робити, доводити, падати в рятівний антагонізм.
Адже імена – найбільш чутливі до світла, до всяких зовнішніх подразників об’єкти. У річнику вони звучать у часовій послідовності.
Але в кінцевому результаті річник – це не статистичний підсумок, це припрошення до диспутів, до роботи. Бо, якщо ви не віднайдете себе у році, що минув, мабуть, не варто дати безслідно зникнути року наступному.
Надія Пономаренко. Плакат
Павло Бедзір. Із життя дерев
Ференц Семан. Автопортет