Ко ти 8? Вадь, як у сердцьови фурт безкунечний марц

Цього разу, здається, вперше не вдалося відвідати усі заходи АртФесту «Березневі коти» (не жарти ж, стільки днів свята – 27-31 березня, а коли працювати?:)!), про що, звісно, шкодую й кусаю лікті, але й те, що відвідав, залишило всередині пречудові спогади весняних порухів краси та мистецтва.

Поділюся тим, що бачив власними очима; як то кажуть, краще один раз побачити, ніж 100 – почути (прочитати в даному випадку), але хто не був – долучайтесь, хоч таким чином, до сучасного мистецтва і, звісно, не тільки локального, крайового.

Отже, Літдесант в м. Берегово завдяки місцевим активістам та з легкої руки Сергія Архипчука вдало вписався в стіни медколеджу. Тут виступали Вік Коврей, Таня Майборода, Сергій Федака, Наталя Бельченко, Маріанна Кіяновська, Оксана Луцишина. Холодна актова зала (розраховували і прогріли малу) вмістила понад 150 глядачів, котрі зігріли її своїм теплом та любов’ю. А що дивуватись, більшість слухачів (а саме – слухачок) складали студенточки з того-таки коледжу, в білих халатах (чим не еротика?) і гарячими серцями. Читали поети про всі 6 видів любові, галочка є;)

Далі чекав дощ в Ужгороді та перформенс – неформальне відкриття АртФесту (екватор насправді за днями) – «Привітання життя» від Петра Ряски, біля найстарішого дерева славного вароша над Ужем. Пригадалась казка про розумну дівчину: Петро роззув одну ногу й босоніж, під дощем, на асфальтованому ротондівському майданчику, викладав з газет, прикладаючи на них землю та гілочки, різні символи, чи то пак лінії, які я сприймав за сваргу, інь та янь й подібне. Під кінець зібрав то все до купи й завершив вогняним елементом – так поєднались усі стихії, знов любов всеохопна.

За цим мало бути відкриття другої виставки фестивалю «ERO`S ERROR» в нещодавно відкритому мистецькому центрі «Галерея Ілько». На щастя, традиційно на «котах» формальна частина відкриття триває зовсім недовго або взагалі відсутня – то й цього разу не підкачали: після кількох слів ініціатора фестивалю Віка Коврея всіх присутніх привітав власник центру Михайло Ілько (виставка тривала аж по 7 квітня, кажуть, завдяки засновнику галереї майже безкоштовно), за ним куратор всієї художньої частини фесту, заступник Асамблеї Митців «Ротонда» (громадська організація – організатор фестивалю) Антон Варга припросив усіх оглянути експозицію, до якої долучилися понад 20 авторів, які створили на всі еросодотичні теми цікаві роботи, і всього вистачало: еросу, манії, людусу, прагми; навіть строге й арапе, при бажанні, можна було знайти.

Після виставки розпочались літературні читання під гаслом «Ератосфера»: під час читань запанувала сфера Ерато – музи любовної поезії, з її сестрою Евтерпою (музою ліричної поезії). Виступило з десяток поетів і поеток – усі своїм неповторним баченням світу та мовою додали думок голові та почуттів серцю. Основний месидж «Ератосфери» – любов всеохопна в кожному з нас.

Передостанній день розпочався лекцією-бесідою від Сергія Єфімова – він же Хайхет – «Моя історія», де, залучивши власний досвід (що завжди дієво) та гарно запрезентувавши схему-структуру даного методу тренер-психолог озброїв бажаючих ще одним методом переконання чи, швидше, заклику до дії, зміни світу, починаючи з малого. Ним нещодавно користувався й Обама, а явні його класичні елементи є, наприклад, у виступі Мартіна Лютера Кінга. Сторге, прагма, агапе?

Безперечно вразив ще один перформенс під відкритим небом – «The system that connect us» від танцювальної школи «Dance platform» зі Львова під керівництвом Ольги Петрик. Були побоювання, що з погодою не складеться (на цей випадок ТЦ «Дастор» люб’язно прийняв би перформерів під свій дах), але пощастило, і дівчата тішили око півторагодинним дійством в серці Ужгорода. Система, яка пов'язує нас, зупиняла перехожих на перехресті вулиць Корзо й Волошина, задіювала глядачів, дивувала ужгородців та гостей міста: любов всеохопна, що не кажіть.

Майстер-класи з сontemporary dance від Ольги Петрик та контакттанго від Клауса Спрінгборга (Данія) пройшли на ура, любові тут теж вистачало (часом аж зашкалювало), а вдалі жартівливі ремарки чарівної Олі розслабляли навіть тих, хто вперше вийшов на паркет. Калаусова пристрасність та безпосередність в роботі теж робили свою справу й допомагали опанувати ази контакттанго. Найважливіше, що після тренувань залишились задоволені всі – як тренери, так і учасники майстер-класів: ол ві нід із лав.

Перформенс «Dance platform» – «Лабіринт підсвідомості» мене особисто вразив майстерною хореографією, продуманими костюмами, що гармонізували з приміщенням «Галереї Ілько». Не дивно, що на імпровізовану фотосесію школа танцю зібрала чи не всіх фотографів фестивалю.

…Дійства продовжувалися: перед початком «Слововиці» – традиційних великих літературних читань фестивалю, де виступали кращі письменники з «Ератосфери», підсилені новими авторами, що на вихідні зуміли добратись до АртФесту, відбулось нагородження Клауса Спрінборга – за поширення духу любові через мистецтво танцю – премією-статуеткою фестивалю роботи Едуарда Магдинця (в свій час преміювались Юрій Винничук, Богдан Задура (Польща), Павло Ковач-старший). Свої твори читали лауреати першого закарпатського літературного конкурсу – Олександра Жданович та Аліна Ганько, котрі від організатора конкурсу Томаша Деяка (був також учасником літчитань) та ініціатора котів Віка Коврея (аналогічно) отримали книжкові подарунки. Слухачі також могли чути поезію Валентина Кузана, Наталії Боровик, Ані Агуджанової, Мідної, Світлани Лісовської, Катрусі Танчак, Наталії Бельченко, Олесі Мудрак, Оксани Луцишиної та Маріанни Кіяновської.

 В цей час в кафе-барі «Кактус» «Chicarrones Shator» влаштувало котячу еро-вечірку на тему «Саша Грей», як завжди, на тонкій межі дозволеного. Але слемери від цього завелися, бо виступи, які вдало координував слем-майстер Мультфільм Гагарін, пройшли, як на мене, цікавіше, ніж минулого року. У фіналі Світлана Лісовська – лауреат «Смолоскипу» 2012 року – виборола перемогу у Томаша Деяка. Далі продовжилась вечірка, з роздачею кондомів від благодійного фонду «Рада життя». Для тих з фестивального люду, хто втомився від шалених танців у «Кактусі», театр вогню "Fire Life" на початку найдовшої липової алеї в Європі показував небезпечно-майстерну вогняну виставу «Воскресіння любові».

Не менш захопливою видалася нічна екскурсія-квест від Павла Худіша. Професійний екскурсовод зумів вдало поєднати історію міста з активним відпочинком, коли учасникам, окрім пошуку мішечків із завданнями (як хотілося знайти швидше й виграти!!!), треба було задіятись у театральних, інтелектуальних та інших конкурсах, пов’язаних з минулим Ужгорода та любов’ю, що були креативно придумані самим екскурсоводом. У квесті перемогла Ірина Шимон – з чим її і вітаємо; крім диплому переможця, вона отримала пляшку ексклюзивного фестивального вина. Проте, без уваги ніхто не залишився: всім, хто брав участь у квесті, було презентовано поетичну збірку Томаша Деяка «Гра з (лю)циферблатами». Стомлені та щасливі, ми поринули у кілька годин домашнього спокою в обіймах Морфея, щоб зранку продовжити фестивальний марафон.

Останній день розпочався тренінгом "Як встигнути покохати до гробу". Тренінг від трьох киян не підвів: виявився рухливим, пізнавальним і трохи незвичним. Керувались принципом: мінімум теорії – більше контакту та практики з поглибленого пізнання партнера. Love-Гove-Гoлe.

Екскурсія «Ужгород – місто поезії та любові. На перетині епох і культур» Владислава Товтина захопила чи не всі поетичні пам’ятники, еротичні каріатиди, рельєфи та скульптури центру вароша (задіялись навіть вузенькі дворики), а головне – відкрила часточку приватного життя ужгородців.

Наступним фестивальним пунктом був круглий стіл «Сліди любові», присвячений темі абортів. За уявним столом сиділи: Мар’яна Колодій (соціолог), Сергій Федака (історик, професор), Анна Палагусинець (лікар-гінеколог, кандидат медичних наук), Ігор Іщенко (тренер із взаємостосунків), Леся Мудрак (поетеса, дослідниця еротичної творчості). Обговорення переросло у гарячу дискусію, трохи й позатемову, але не менш цікаву. Розмовляли, зокрема, про стосунки, фізичне кохання, хто коли до чого готовий і чому не бажано робити аборти.

Творчий вечір Сергія Федаки також знайшов своїх поціновувачів. Виступ професора історії нікого не залишив байдужим: змушував триматися за животи від прозових оповідок чи пускати скупу чоловічу сльозу від інтимної лірики.

Яскравим завершенням стала молодіжнa драмa Закарпатського українського обласного музично-драматичного театру ім. братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв «Майне лібе Віра» у постановці Сергія Архипчука за п’єсою Олександра Гавроша. За жанром була окреслена як любовна драма з прибамбасами (спроба № 2 з іншим складом учасників). Прем’єрою цієї вистави 27 березня, до речі, відкривався фестиваль. Наслухавшись схвальних відгуків, кортіло вже самому глянути на це диво. Сподобалося неймовірно: при мінімальній сценографії мізансцена постійно змінювалась, акторам хотілось вірити і співпереживати, а це, погодьтеся, не таке вже й часте явище у сучасних театрах. Побажання після прем’єри режисер врахував цього разу: був антракт, зі сцени менше лунало лайливих слів й акценту на дозвіллі молоді. Сподобалося, що позитивні герої не пили, не курили й каталися велосипедами по сцені. Вистава виявилась безперечно цікавою, хоч, як на мій хлопський розум, трохи затягнутою. Неоціненне те, що вона по-сучасному підіймає низку глибинних одвічних тем, таких, як пошук щастя, призначення людини на світі, любові і зради, заробітчанства і власної долі тощо. Приємно було бачити й чути закарпатськість постанови – вона тут наскрізна: як в піснях, що супроводжують дійство, так і, наприклад, в сцені традиційного закарпатського весілля, і це було не черговим антуражем, а первинним архетипним стрижнем, який цементує вивірені століттями істини. І це тішило.

Закриття фестивалю – «Інді-мацурування» (музконцерт): незалежні звуки весни, свята, творчості – любові. «Коти» танцювали під музику «Точки кипіння», «Волюмконтролю», «Іn Submarine», «Мorzsa records». Хедлайнери з Угорщини, останній з перерахованих гуртів (американо-угорсько-український проект), запалили усіх позитивним настроєм та трепетним очікуванням наступного фестивалю, що, вірю, сподіваюся, буде ще захопливішим та багатшим на івенти, ніж АртФест «Березневі коти – 8».

Так ко ти вусімка неперевернута лежибока, шо пузнає чуттям сесь світ? Кидь у сердцьови фурт безкунечний марц й нич не лишаться, лем не генделити всеохопною любов’ю, а так вділяти її не сануючи ушиткими челядниками…

Теги: Березневі коти, Коврей, еротика, любов

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати