Процес підготовки до глобального дерибану Ужгорода тривав два дні. Посіпаки Рати разом з представниками бандитсько-політичного клану Камиша-Сербайла довго радилися зі своїми „паханами” і зрештою засідання сесії довелося перенести на ще один день. Хлопцям від Камиша і сРати було начхати на те, що місто потребує повноцінної влади, а не злиття двох її незалежних гілок у одну заради примітивного дерибану ще недорозкраденого потенціалу Ужгорода. Для них важливіше було оптимально використати ситуацію, щоби провести представників своїх кланів до ужгородської влади. Переговори представників Камиша і „помаранчевого яблука” Сербайла з представниками демократичних партій „Нашої України”, „Пори” та соціалістів велися лише для того, аби виграти час.
Коли домовленостей по дерибану між політико-кримінальними кланами було досягнуто, наступного дня голосування проходило без проблем: заступниками мера було обрано ратушняківських посіпак і одного посіпаку від БЮТу. Першим заступником та керуючою справами на рівні заступника стали теж сРатині прихвосні. Крім головного бандита Ужгорода, його першого заступника та керуючої справами до складу виконкому ради увійшли майже виключно литвинівці, і лише деякі крихти з панського столу перепали їх прихвосням з двох інших партій (кланів). Тобто, ужгородська влада виявилася повністю роздерибаненою між представниками клану Рати, їх прихвоснями з клану Камиша-Сербайла та недобитим помаранчевою революцією ужгородськими янучарами.
Дивно тільки, що ці „ратиці” чомусь називають себе „народниками” і бютівцями. Мабуть забули, що очільник „народників” Литвин, як і сам Рата, насправді ніколи не були з народом, а завжди підтримували антинародний режим Кучми, а камишівсько-сербайлівське бізнесово-кримінальне місиво – це не БЮТ Юлії Тимошенко і закарпатці переконуються в цьому дедалі більше.
Тим не менше ужгородські камишо-сербайли після такої „перемоги”, аби вмити свій суттєво засРАТий імідж, видали в пресі кілька заяв. Зокрема, спробували навішати лапшу на вуха ужгородців з того приводу, що ніякої коаліції в міськраді не створено, бо, мовляв, немає жодного документа про таку коаліцію. Ніби ужгородці лохи і не розуміють, що коаліційні угоди підписуються тільки в тому випадку, коли мова йде про створення справжнього об’єднання задля інтересів міської громади, тоді як для дерибану ніяких документів ніде в світі ще ніхто ніколи не підписував.
По-друге, камишо-сербайлові прихвостні Рати попробували пояснити, що їх злягання з народниками і регіоналами в Ужгородській міськраді виникло не на підставі банального бажання дерибанити Ужгород, а, наче б то, як помста за коаліцію „Нашої України” і Регіонів у обласній раді. Щоправда, як це завжди буває у такому випадку, забули уточнити, що в обласній раді створено коаліцію „Нашої України” з, передусім, половиною облрадівської фракції БЮТ (за винятком тих, хто повністю ліг під інтереси Камиша-Рати), соціалістами, і двома угорськими партіями. І лише як додаток до неї приєдналася нечислення облрадівська фракція Регіонів. Тоді як камишо-сербайлова частина БЮТ, не на папері, а по факту, зблокувалася в облраді з кланом ратолитвинівців, що їм прямо заборонила робити Юлія Тимошенко директивою від 18 квітня. Ну, і яка це до біса демократична коаліція?
Таким чином, прикриваючись демократичною риторикою, „ратушняківці” і „камишівці” з януковичами захопили владу в обласному центрі. А для того, аби не було витоку інформації для громадськості про дерибанні „замутки” цього кримінального симбіозу, „Нашій Україні” не надали навіть формального представництва у виконкомі. І це називають демократією, роботою на користь Ужгорода та ужгородців. Ось справжня сутність кланів.
До речі, про комісії. На ранкових переговорах у вівторок „Наша Україна” зняла єдину свою законну попередню претензію (як партія, що зайняла друге місце на виборах) щодо свого головування в бюджетній комісії. При цьому залишаючи в силі свою підтримку БЮТу в його нестримному прагненні здобути посаду секретаря міськради і керування „земельною” комісією ради, яка, за відсутності чіткого контролю, дає невичерпні можливості щодо дерибану міських земель. Але бютівцям Камиша-Сербайла треба було не цього. Бо разом з угодою про коаліцію „Наша Україна”, „Пора” і СПУ пропонували БЮТу підписати „Меморандум про прозорість влади”. А який дерибан в умовах прозорості? Саме тому каМишенята визнали для себе за краще зіграти втемну з литвинами та регіоналами. І, як подарунок за таке згвалтування ідеалів БЮТу, отримали з рук сРати керування в обох блатних комісіях міськради – земельній і бюджетній. І те, що Рата не побоявся піти на такий крок, а навіть сам озвучив таку пропозицію для голосування, є найкращим свідченням того, що злодійський сходняк в міськраді відбувся „в натурі”.
Тобто, представників цих кланів в Ужгородській міськраді не цікавлять проблеми охорони здоровя (голосування в цій комісії вони як кістку кинули соціалістам) чи освіти (цю кістку вони „милостиво” кинули „Нашій Україні”, яка, аби засвідчити свою неучасть у цьому злодійському сходняку, принципово не брала участь у голосуваннях, вийнявши картки для голосування зі своїх гнізд). Для них головне дерибанити землю та міський бюджет. Такі вони „демокРати” від Рати.
Саме тому депутати від „Нашої України” прийняли єдине можливе в цій ситуації рішення: аби запобігти безконтрольному розкраданню ресурсів Ужгорода, вони двома рівними частинами своєї фракції увійшли до земельної і бюджетної комісій міськради. Цього „демокРати” від Рати аж ніяк не очікували. А тому здійняли лемент на весь Ужгород. І є від чого. Бо відтепер ужгородці - обов’язково і в іменах – будуть знати про кожен відкраяний „злодіями в законі” клаптик міської землі, про кожну вкрадену бюджетну копійку.
ДО ЧИТАЧІВ „Закарпаття online”
Ви все зрозуміли правильно: це не мова „Закарпаття online”, не мова політики і навіть не мова здорового глузду. Це мова газети „РІО”, неофіційним власником і замовником публікацій якої є міський голова Ужгорода Сергій Ратушняк.
Ми спробували провести експеримент і спрямувати ці самі примітивні спосіб мислення і мовлення в русло журналістського виклику. З першого наскоку виявилося важко, майже неможливо. Власне, внутрішній спротив викликала вже сама ідея спробувати писати ТАКОЮ МОВОЮ і В ТАКИЙ СПОСІБ. А тому, аби реалізувати заплановане, нам довелося, зрештою, повністю взяти за основу публікацію з цього тижневика (суботній номер, сторінка 8), і, зберігши в основі заголовок і цілі абзаци, та переінакшивши її ЛИШЕ ЩОДО СПРАВЖНІХ СУТІ І ЛОГІКИ ПОДІЙ, видати „нагора” отакий кінцевий продукт.
Це, безумовно, епатаж. Не уподіблення, а протиставлення. Виклик, контраверсія, стьоб. Спрямований навіть не проти конкретних людей, а проти зазвичаєного, спокійного, міщанського сприйняття низькопробної, примітивної і прислужницької журналістики, започаткованої і розмноженої на Закарпатті саме з подачі „РІО”.
Наголошуємо: на відміну від автора традиційно анонімної „публікаці” в „РІО”, ми не вважаємо цю свою пародію шедевром журналістської майстерності. Чи навіть просто нормою. Зовсім навпаки. Просто переконані, що цей потік нежурналістського словесного поносу, спрямований на обгаджування усіх, хто „не з нами”, ПОРА ПРИПИНЯТИ.
В будь-який можливий спосіб.
Зокрема і за варіантом „клин клином вибивають”.
У буквальному варіанті це означатиме, що, ЧАС ВІД ЧАСУ, „Закарпаття online”, БАЗУЮЧИСЬ ВИКЛЮЧНО НА КОНКРЕТНИХ „ПУБЛІКАЦІЯХ” „РІО” (власне, в такий спосіб відштовхуючись від них) писатиме про ту чи іншу подію лексиконом „РІО”, але В ДЗЕРКАЛЬНОМУ ВІДОБРАЖЕННІ. Тобто, ті постаті, які НЕЗАСЛУЖЕНО паплюжаться цим виданням, будуть показані в прямому, а не викривленому редакцією „РІО” дзеркалі. Натомість ті, кого це видання так старанно вилизує, будуть відображені в реальному, а не прикрашеному варіанті, у випродукуваному ними ж словесному контексті. Зі специфічно „ріовськими” ілюстраціями. Бо, замовляючи обгадження того чи іншого свого опонента, вони абсолютно заслуговують на те, аби відчути себе в тій самій шкурі.
Як і в „РІО”, винятки не робитимуться НІ ДЛЯ КОГО: ні для замовників, ні для редактора, ні для дрібніших виконавців чи фігурантів.
Ці публікації, в силу їх жанрової специфічності, будуть позначені спеціальною рубрикою. Можливо – „В Королівстві Прямих Дзеркал”. Ще краще і промовистіше – „Мовою „РІО”.
Можливі й інші рубрики, за аналогією – „Мовою „Трибуни”, „Мовою „Моєї новинки”. Чи „По слідах...” котрогось із цих видань. Наслідили ж багато...
Рекламних менеджерів „РІО” просимо не турбуватися – реклама буде безкоштовною.
04 червня 2006р.
Теги: