Мирослав Дочинець: "Попса завжди була і буде "на плаву". З хорошою літературою все інакше"

Закарпатець, якого другий рік поспіль номінують на Шевченківську премію, і, чи не найголовніший претендент на неї, розповів навіщо, за що, чому і кому слід її вручати. А також про нову книгу, сучасну українську літературу та хороше вино.

Мирослав Дочинець: "Попса завжди була і буде "на плаву". З хорошою літературою все інакше"

– Вас називають «найзагадковішим сучасним українським письменником». Як гадаєте, чому?

– Для мене самого це загадка. Один з відомих столичних літературознавців сказав, що є ті письменники, які щось знають, і ті, що знають щось. Мене він відніс до другої категорії: тих, хто знає щось і описує це.

Мені приємно, що я викликаю у людей такі емоції. Мистецтво завжди передбачає елемент загадковості. Читачі, глядачі та слухачі люблять інтригу, образи, метафори, символи, навіть інтригу самої інтриги. Усе це є у моїх книжках.   

– Ліна Костенко відмовилася від премії «Золотий письменник України». На одному з сайтів, що дав цю новину, читачі писали: "Митцеві не треба нагород - його судьба нагородила". Ви як думаєте, премії потрібні?

– Я не можу судити про мотиви Ліни Костенко – історія до кінця не зрозуміла. Оскільки вона сама не могла прийти, то доручила це своєму видавцеві Івану Малковичу. Він подякував від її імені, а через тиждень премія раптом була повернута. Такі митці можуть собі дозволити це.

Мені здається, що премія «Золотий письменник України» – найчесніша сьогодні. Навіть скептики це визнали. Вона дається не за певні досягнення у літературі, талант, патріотизм та інше – її вручають лише за голосуванням читачів. Саме вони обирають письменника, купуючи його книги.

Ця премія навіть чесніша за Шевченківську, вона не передбачає якоїсь клановості. Двадцять три члени Шевченківського комітету поділені на клани і обов’язково хтось має на них вплив. А тут – все вирішує тираж. Тому у «Золотих письменниках» є дуже різні імена: поряд з класиками і Кокотюха, і Лада Лузіна. Це картина сучасного українського книжкового ринку. Хоча, премії – це якоюсь мірою лотерея.

– Саме через цю клановість Шевченківська премія дещо дискредитована. То чи потрібна вона сьогодні саме у тому форматі, у якому існує?

– Мене другий рік поспіль висувають на неї дуже серйозні організації. Минулого року – Спілка письменників, цьогоріч – Асоціація  українських письменників. Мене просто ставлять перед фактом, що я номінант.

Премія, ніби найвища, адже саме Шевченко – найбільший символ національної гордості. Втім, вона мала б мати якийсь більш народно-популярний підхід. Шевченко був і залишається найбільш народним автором – його читали всі.

Останні роки премія має якийсь наліт елітарності, регіонально-клановий підхід – так не має бути. Література має показувати високий ґатунок і бути оціненою читачами. Тому, я вважаю, що премію мені дав Бог. У мене є читачі – це найбільше бажання автора.

– Якось Ви сказали: «Я не вважаю, що Шевченківську премію дістали тільки найкращі українські письменники». Чи є вона, взагалі, свідченням «найкращості»?

– Я не можу про це судити. Річ у тім, що на цю премію подається все краще, але не все найкраще. Це дуже складна кухня – треба величезну кількість довідок, папірців. Не всі хочуть цим займатися.

Є сильні літератори, яким це взагалі не потрібно: та сама Оксана Забужко, Тарас Прохасько. Вони абсолютно достойні її, але у той самий час, легко обходяться і без неї. Як сказав один мій колега: «Премія – це, як яблуко, що висить. Якщо воно впаде тобі у руку – добре, якщо ні, то хай собі висить».

Михайло Слабошпицький каже, що були роки, коли йому було ганьба навіть розглядати номінантів – мова вже не йде про те, щоб давати їм премію. Цього року – це група смерті. Усі номінанти достойні, щодо жодного не має заперечень. 

Якщо подивитися, хто останнім часом отримує літературні премії за кордоном, то можна легко прослідкувати, що це сучасні автори, які пишуть добрі класичні романи. Попса завжди була і буде "на плаву". Їй не треба допомагати – вона сама проб’ється. З хорошою літературою все інакше.

Радує, що сьогодні люди все ж повертаються до якісного чтива. Вони хочуть стабільності у книгах, заспокоєння, шляхетності. Відходять вже модерн, постмодернізм, усі штукарства, що приносять у життя неспокій. Люди хочуть доброго, чесного і довірливого слова. Це тенденція не лише у літературі, а й у мистецтві.

 

– Де Вас найбільше читають?

– Мене добре читають і в Україні, і за кордоном. Нещодавно ми були змушені відкрити представництво у Москві: книги перекладаються, користуються попитом. Губернатори замовляють їх для своїх команд.

За кордоном наша діаспора активно читає: в Італії читають, Ірландії, Чехії, Польщі, Америці. У Канаду відправляємо книги щотижня. Переклади є російською, угорською, польською, японською.

До слова, для японців дуже важливо, аби був переданий дух книги, тому помічник перекладача мені дуже часто дзвонить, уточнює, радиться. Для мене це теж принципово, адже у моїх книгах значно більше написано між рядками. У кожної книги є душа, тональність – це важко перекласти.

– Як ці люди з’являються у Вашому житті?

– Я їх навмисно не шукаю – вони самі з’являються. Зазвичай це читацька ініціатива. Після того, як я написав книгу, вона перестає бути якимось об’єктом мого життя – вона вже живе своїм.

Є люди, які мені телефонують і кажуть: «Ваші книги треба друкувати на папері, на який не зрубано жодного дерева – з соломи. Давайте, ми Вам допоможемо у цьому». Так, з’являються такі книги. Те саме й з перекладами.

В Англії, наприклад інсценізували «Вічника» в університеті. Сказали, що готують його й до перекладу. Звісно, для мене це дуже приємно.   

– Ви кажете, що своїм життям Криничар відкриває читачеві дві найголовніші принади – свободу від страху і свободу від злиднів. Вам самому ці принади вдалося відчути?

– Якби я цього не відчув, то як би міг тоді проголошувати такі речі? Я не можу дозволити собі таку розкіш. Це великі принади і великі блага.

Українцям вони потрібні понад усе. Ми нація, яка постійно боїться якихось речей: втратити мову, національну гідність, цінності, історію. Але ж це абсурд. Ніхто нічого від нас не відбере. Кому це потрібно? Це наперед запрограмована меншовартість і невдалість. Це наша ментальна вада.

Як колись казав Довженко: «Є сотні причин любити Україну і тисячі, аби ненавидіти українців». У свою чергу великий теоретик Донцов запевняв, що є дуже простий спосіб зробити країну сильною: обрати свідомих патріотично налаштованих виконавців на місцях і повернути людям християнські цінності та мораль.

Поляк, де би не був – він завжди поляк. Ми ж, навпаки, завжди шукаємо того, хто б нас повчав, давав нам зарплату, газ і т.д. Ці речі гальмують наш розвиток.   

– Ви кажете, що інтелігент і письменник – остання надія Бога на землі. В Україні Богу є на кого сподіватися?

– Чим менше Бог надіється на націю чи на народ, тим більше він приділяє їм уваги. Ви ж знаєте, що грішник більше цікавить Бога, як праведник.

Суспільство завжди ділиться на три категорії: люди, які створюють щось (10-11%), люди, що це споживають (90%). А ще є 2-3% людей Духу: інтелігенція, священики, вчителі, проповідники, гуманісти. Цей маленький прошарок тримає у балансі суспільство.

Українці – це нація інтелігентна, гуманна, благодатна. У нас є не лише церква, а й Бог. Деяким країнам не так з цим пощастило. Але, у будь-якому разі, наша країна має виродити нових політичних лідерів. Вони вже й зараз є, але поки їм ще не дають підняти себе на національний рівень. Це буде років через п’ять-десять.

Тоді країна почне змінюватися, ставати іншою – цивілізованою європейською країною. Для цього політики повинні мати волю. До прикладу, Віктор Балога є такою людиною – він політик волі. Можуть про нього говорити будь-що, але саме такі люди штовхають історію. Саме таких людей потрібно на різних державних рівнях. Людей, що дотягуватимуть країну до європейських стандартів. 

– Нова книга вже готова?

– Вона вже у поліграфічній роботі. Дасть Бог у середині січня буде готова. Як сказала мій коректор і людина, якій я дуже довіряю, що «Вічник», «Криничар» і «Лис» – були лише сходинками до цієї книги. У ній я сказав речі, які для мене зараз мають найбільшу вагу, глибину, вартість. Вона найчесніша, у ній найбільше правди. Книга, яку я зараз закінчив – найважливіша для мене.

– Але те саме Ви казали й на презентації «Криничара»…

– Це було рік тому. Я не відмовляюся від тих слів, але тепер це інша сходинка. Це нова якість, новий етап.

– Ви бачили «піратські» передруки своїх книг?

– Я зустрічав піратські версії своїх книжок у Вінниці, Львові, Києві. Навіть прокуратура займалася цим питанням. У них є спеціальний відділ, який опікується дотриманням авторських прав.

За двадцять років незалежності три автори викликали інтерес «книжкових піратів» – це поезія Ліни Костенко, «Чорний ворон» Василя Шкляра, а також мій «Вічник» і «Многії літа. Благії літа» українською та російською мовами. Вже третій рік поспіль такі піратські вогнища час від часу спалахують у різних місцях – найбільше на київській «Петрівці».

Звісно, ціна таких книжок дещо нижча, але й якість теж примітивна. В Україні сьогодні, на жаль, книжковий ринок дуже дикий – тут нема правил гри. Я дивлюся на ці речі по-філософськи: книга пишеться для того, щоб її читали і якщо є потреба у читанні, то хай читають, навіть у піратському виконанні.     

– Незабаром усі Ваші одинадцять книг вийдуть в електронному форматі. Вчора я сама завантажила «Многії літа. Благії літа» – двома мовами і безкоштовно. Чи не хвилюєтесь,  що впадуть продажі друкованих видань?

– Вже є майже всі книжки в електронному форматі: вони рекламуються, продаються. Цього року мають вийти дві мої книги в аудіо варіанті: «Вічник» і «Многії літа. Благії літа».

Щодо кількості проданих книг, то я про це не думаю, адже книга друкована завжди буде жити. Книга – це не просто кілограм целюлози. Книга – це атрибут духу. Читаючи паперову книгу, ти сприймаєш її і рецепторами пальців, і на запах, і душею.

Якийсь монах сказав, що читаючи книгу, ми спілкуємося з Богом. Тому я вважаю, що читання живої книги – це зовсім інші регістри, вона проникає у тебе, зчитує все, що є у тобі.   

– Ви їздите на зустрічі зі своїми читачами по всій країні. Наскільки така комунікація потрібна Вам?

– Прикро, що я більше не їжджу, як їжджу. Запрошень дуже багато, але я людина не прилюдна – книги мене витягують. Напевно, читачам замало просто читання – вони б хотіли побачити письменника, поговорити з ним. Звісно, я не такий, яким вони мене уявляють.

Люди думають, що письменник навмисне у книзі всього не каже, що він приберігає найголовніше для приватної бесіди. Це не правда, але й нічого поганого у таких бесідах я не бачу. Хоча, я й поділяю думку Купріна: «Не треба лізти у життя письменника, не треба порпатися у його біографії – це може дуже розчарувати».

– З ким з письменників Ви б поспілкувалися?

– Не знаю чи я б дозволив собі таке високе слово, як «поспілкуватися», але кого б я послухав з великим задоволенням, навіть, якби він мене не слухав – це апостол Павло. Для мене – це вершина літературної творчості, проза високої кристалічної будови. Там є все: звучання, світло, наповнення, метафора, смисл.

Я б з задоволенням познайомився з Мішелем Монтенем – французьким мудрецем, який жив у шістнадцятому столітті. Хочу поїхати до його міста і написати про нього книгу. Вже запланував поїздку у Францію.

Також з Ремарком, Хемінгуеєм, Коцюбинським, Толстим. Хоча, кажуть, що останній був не дуже цікавим співрозмовником. Втім, це зрозуміло, бо писати і говорити – це зовсім різні речі, різні півкулі мозку за це відповідають. Письменники – погані оратори та нудні співрозмовники. Тому їх завжди краще читати – у книгах є все, що вони хотіли сказати.

– Якось в «Українському тижні» написали: «Український Коельо: Мирослав Дочинець зумів угадати запити типового читача. Його книги небезпідставно можна назвати комерційно найуспішнішою містифікацією української літератури останніх років». Вас не ображають подібні висловлювання і порівняння?

– Мабуть, Коельо ображає, що його називають бразильським Дочинцем (сміється). Це має ображати тих людей, які це говорять. На жаль, у нас звикли все під когось робити, рівняти. Для чого нам треба свого Пушкіна, Маркеса – у нас є інші письменники.

Коельо не є чистим белетристом. Він написав «Алхіміка», можливо випадково, але дуже вдало. Він має своїх читачів, потребу писання. Коельо – письменник для світу постколоніальних та посттоталітарних країн. Я не уявляю, щоб його читав англійський інтелектуал чи благополучний данець.

Його читають країни нашого типу, які двадцять років відчували духовний голод, які не мали релігії, свободи. Коельо це вловив і дав доступний і легкий коктейль. Але це обман, бо істина у першоджерелі: у Корані, Торі, Біблії. Люди бояться істини. Вони хочуть, аби вона була подана саме таким «коктельчиком».  

– Ваші слова: «Горілка збуджує кров, туманить розум і відбирає сили. Пиво в’ялить мозок і довго бродить у тілі, а вино у невеликій кількості звеселяє серце і гріє тіло». Яке вино п’єте самі?

– Вино, так само як і книги, я п’ю хороше. Кращі вина – це легкі вина. На Закарпатті з ними тяжко, хоч їх і хвалять. Тут нічого не поробиш, вино залежить виключно від кількості сонячної енергії, яку дістав виноград – немає ніякої ворожби.

В Італії, Іспанії, Перу, Франції – вина легкі. Можна випити пляшку і сісти за кермо, у нас – вони важкі, їм не вистачає природного цурку. Вино – це філософія. Вино – біблійний напій і цим все сказано. 

Росана Бісьмак, Мукачево.net

24 грудня 2012р.

Теги: Дочинець, Вічник, Криничар, письменник

Коментарі

Євген, Львів 2013-01-04 / 15:19:48
Колись відкрив для себе Екзюпері. Зараз відкрив для себе Дочинця.
Знайшов щось своє, знайшов відповіді на свої питання, з чимсь не згоджуюся. Наприклад: "У кожного своя правда".
Пишіть і далі, як вдасться, про Україну, українців.
Мудро оцінюєте "піратство".
Прошу Вас, щоб не затьмарили ці Шедеври наступною творчістю.
Багатьох Геніїв не цінували за життя.

Ігор, Житомир 2012-12-28 / 10:52:44
Найулюбленіший сучасний письменник України для мене. Та й загалом, це вічна література. Дякую пану Мирославу!

Слов'янин 2012-12-26 / 23:44:34
Як на мене, Мирослав Дочинець більш заслуговує на високу державну премію, аніж... те, що відбулося.

Дяк 2012-12-26 / 16:00:08
Два лірики залишили помітний слід на поетичних скрижалях 2012-го. Один рече гучно, екстатично, навіть нецензурно. З громадянським поривом і мужнім надривом. Це Юрій Винничукзі Львова. Його “сакральний” текст про “вбивство” однієї нехорошої людини масово постив-перепостив увесь демократичний Інтернет, починаючи з кінця 2011-го по 2012-й (включно). Щоправда, до кінця року, що минає, поета нагородили “за прозу”.

А ось інший лірик – тиха божа людина. Не лається матом, бо служить дяком у церкві, а також викладає школярам українську мову та літературу. Петро Мідянка живе в гірському закарпатському селі Широкий Луг. І зводить свої ж Карпати (у своїх же віршах) – до масштабів Всесвіту. Якимось дивом цей учитель-священнослужитель отримав у 2012-му чимало грошей на своє скромне сільське життя, ставши лауреатом Національної Шевченківської премії. І дуже приємно, що в списку таких ось лауреатів є й гідні – божі – люди.

НОВИНИ: Культура

10:18
/ 2
Провідного актора Закарпатського муздрамтеатру удостоєно звання "Заслужений артист України"
22:05
Фестиваль "Срібний Татош" цьогоріч скасували
15:38
Завершується прийом творів на Конкурс малої прози імені Івана Чендея
12:11
/ 1
Дерев'яні церкви Закарпаття – національна спадщина
16:04
Вийшов друком четвертий випуск наукового щорічника "Етніка Карпат"
02:23
/ 4
Не тільки Україна повинна вшанувати Уласа Самчука
11:33
Закарпатки, що проживають нині в Будапешті, влаштували поетичний флешмоб до дня народження Ліни Костенко
09:25
Письменниця Тетяна П’янкова презентувала в Ужгороді роман "Чужі гріхи"
11:11
Через карантин Мукачівський драмтеатр транслюватиме свої вистави онлайн
15:04
/ 2
В Ужгороді представлять нові видання про Карпатську Україну
11:36
У Зняцеві на Мукачівщині представлять книжку до сторіччя Юрія Гойди
02:51
Зірки балету Катерина Кухар та Олександр Стоянов везуть в Ужгород "Кармен-сюїту" і "Шехерезаду"
14:05
"Максимум хітів" презентували в Ужгороді
09:36
Виставу "Думи мої, думи" до Шевченківських днів показали в Ужгороді
09:23
Концерт до Міжнародного жіночого дня відбувся в Ужгороді
01:03
Ще п'ятеро закарпатських письменників стали членами НСПУ
02:56
У Виноградові відкрилася виставка художниці Гелени Матій
13:02
Дмитро Кешеля презентував школярам в Ужгороді свою нову книгу "Весільна феєрія"
10:44
/ 1
Закарпатську шевченкіану на сцені Закарпатського муздрамтеатру продовжить вистава "Думи мої, думи..."
09:16
В Ужгороді відкрили фотовиставку "Вона"
09:20
До ювілею Ужгородської дитячої музичної школи ім. Чайковського викладачі влаштували "весняний" концерт
18:06
206-у річницю від дня народження Тараса Шевченка відзначили сьогодні в Ужгороді концертом "У нашім раї на землі”
11:42
У скансені в Ужгороді відкрилася "весняна" виставка "Заквітчані"
11:17
/ 1
В Ужгород із концертом завітає Народна артистка України Людмила Марцевич
03:59
/ 1
В Ужгороді звучала "Весна на вулиці Волошина"
» Всі новини