У три роки – на мотоцикл

Ти не боявся брати участь у своїх перших мотоперегонах? - цікавимося в Едуарда.

Коли був малий, у 4 - 5 років, було дуже страшно. Боявся трамплінів - коли у повітрі треба було перелетіти кілька метрів, долати перешкоди...  Але любов до спорту перемогла. Зараз уже звик, уже не боюся.

В тебе є свій спортивний режим?

За будь-якої погоди: у сніг, дощ, спеку ми йдемо з батьком за місто або на стадіон, і я годину тренуюся на мотоциклі. І свій режим у мене є: одного дня я 80 разів віджимаюся, наступного присідаю – уже дійшов до 100 разів, наступного - качаю прес, також 100 разів. І так по черзі.

Мало хто з дорослих може примусити себе зробити елементарну ранкову руханку. Звідки береться сила волі на щоденні вправи?

Звичайно, сам я з дитинства не розумів, що потрібно кожен день робити зарядку. Мені дуже допоміг мій батько, він розробив щоденний режим, слідкував, щоб я усе виконував.

Спорт не заважає навчанню?

Так, мотокрос забирає багато часу... Часом у школі мені дорікають, кажуть, що я не хочу вчитися, а лише кататися...

А однокласники заздрять тобі?

Не знаю, мені здається, що трошки заздрять. Але у мене хороші відносини з однокласниками.

Спочатку мама дуже переживала на змаганнях, а тепер кричить голосніше за всіх: «Давай, Едік!! Газуй! Газуй!»

Чому саме мотокрос?

Тато поставив мене на мотоцикл у три роки. Постійно мене тренував... У три з половиною я взяв участь у своїх перших мотоперегонах. Тож у першу чергу це була батькова мрія. Тато дуже любить мотораллі, особисто знайомий із закарпатським мотороллером європейського рівня Андрієм Кричфалушієм. Уже зараз я дуже вдячний батькові за те, що він допоміг мені реалізуватися у мотоспорті.

Його не допускали до змагань, - долучається до розмови Михайло Штефуца, батько Едуарда. Доки Едуарду не виповнилося п’яти років, на змаганнях я постійно писав розписку – «відповідальність за здоров’я дитини повністю беру на себе».

Напевно батьки  дуже хвилювалися за тебе на змаганнях...

Так, особливо мама. Але зараз вона підтримує мене голосніше за усіх, кричить: «Швидше, Едік!! Газуй!»

Я дуже переживала за Едіка, - у свою чергу зізнається мама, пані Світлана. Звичайно, коли бачиш, як твоя дитина летить на шаленій швидкості, то у самої душа десь аж у п’ятах. Але нині я дуже рада, що Едуард має своє хоббі. Хуст невелике місто, батькам  важко знайти для дитини хороший гурток чи цікаві позашкільні заняття. А так у нашої сім’ї веселе і насичене життя: постійні змагання, азарт, подорожі.

Мотоперегони дорогий вид спорту?

У нас мотокрос забирає третину домашнього бюджету, - зізнається пані Світлана. Дуже дорогий спорт. Особливо для сім’ї середнього достатку.

Думаю, за усі роки на мотоспорт наша сім’я витратила біля 200 000 гривень. – каже пан Михайло. Але, однозначно, воно того варте.

Едуарде, якої ти думки про мотокрос і про спорт взагалі?

Думаю, якби всі люди знаходили час на спорт, це кардинально б їх змінило, змінило б світ. Спорт виробляє силу волі, гартує характер, робить тебе сильнішим, кращим, відповідальнішим. Я вже зараз відчуваю, що моєму характеру спорт завдав величезного впливу.

Зазвичай спортсмени народ забобонний. Чи є в тебе власний талісман або навіть заклинання?

Перед тим як стартувати завжди повторюю про себе, що обов’язково виграю, обов’язково здобуду перше місце. Це допомагає налаштуватися на перемогу. А у якісь особливі забобони чи замовляння не вірю...

У майбутньому бачиш себе у мотоспорті чи хочеш здобути іншу професію?

Моя мрія – стати чемпіоном Європи з мотокросу. Але я люблю читати, люблю українську літературу. Ще не знаю...

Хотілося б, щоб син пішов далі в науку, здобув вищу освіту, - додає мама Едіка. Мотокрос – хороше хоббі, але навряд чи ним можна заробити собі на життя. Я бачу, що син любить природознавство, то може буде лікарем або біологом.

Едуард з батьками, Михайлом та Світланою

Теги: мотокрос, мотоцикл, Едуард Штефуца

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати