Замітка Антона Симковича спонукала й мене розвинути цю тему, бо ужгородський ОВІР вже давно є прикладом найбезсоромнішого зловживання владою чиновниками при мовчазному потуранні містян. А черга є не результатом некомпетентності або бездушності працівників, а цілеспрямованим засобом зробити відвідувачів покірними, запобігливими перед можновладцями та згодними оплачувати додаткові «послуги», крім обов’язкових платежів.
Психологічний розрахунок тут простий. Оскільки ті, хто оформляє закордонний паспорт, люди – не найбідніші, поїздки за кордон часто використовують для заробітку і цінують свій час, то з них легко можна зняти ще додаткові 150-200 гривень. І відповідно до цього розроблена струнка система. Відома «Гнатівна», яка згадується у коментарях і яка насправді в ОВІРі офіційно не працює (у всякому разі за її словами), неформально керує всім процесом, але не несе жодної відповідальності. За домовленістю з відділенням банку їх працівниця говорить, що спочатку треба зайти у такий-то кабінет. Відстоявши чергу, відвідувач змушений повертатися у касу платити, а потім – знову у чергу. І тут йому пропонують «послугу»: «Можете залишити гроші у нас, ми все зробимо». А головне, в озвученій сумі передбачають необов’язкові платежі, як-от страхування в наперед визначеній фірмі та внесок у благодійний фонд МВС, що разом становить близько 150 грн. Переважна більшість людей з цим погоджується, та й залишають ще «на чай». А у разі відмови від сплати додаткових платежів, «Гнатівна» пропонує ще відстояти одну чергу до керівництва за якимось міфічним дозволом, в якому насправді жодної потреби немає і ніякий підпис начальства ніде не фігурує. Так створюється типовий бюрократичний ланцюг, який не просто створює незручності, а викачує з громадян мільйони гривень додаткового податку, який до того ж не потрапляє у бюджет.
Проте головне, й тут я повністю погоджуюся з Антоном, що винні в цьому не стільки чиновники (вони піклуються про свій інтерес), скільки ці самі платники податків, що не хочуть і бояться контролювати владу, які ладні терпіти й пристосовуватись, але не брати на себе відповідальності. Вони не бажають захищати навіть власні права, а чекають на «месію» зверху. Бо «свині за допомогою псів можуть панувати лише при покірному беканні овець, які безмовно дають себе стригти» (Дж.Оруелл, Pink Floyd – альбом «Animals»).
