На поклін до "дяді Васі"

Описую ситуацію. Минулої суботи вирішили з’їздити в Угорщину. На кордоні – жах. Машин --  купа. Причому на  двадцять автівок з угорськими номерами припадає одна українськими. Це з тих, що чесно стоять у черзі. Угорців багато, бо їдуть до нас за дешевим бензином. У них майже вдвічі дорожче. "Бензовози" здійснюють по дві-три ходки за день, це їх "робота". Через них і такі величезні черги.
 
Так от про дядю Васю. Саме він здійснював митний контроль, ставив штампики на "білий папірець" (хто їздить за кордон, знає, що це таке).  Без такого штампика  прикордонник ваші документи дивитися не буде.  Час від часу до дяді Васі , оминаючи черги законослухняних громадян кількох країн, під’їжджали автівки, і він ставив завітний штампик на білий папірець. Черга ж стояла непорушно, заздрісними поглядами проводжаючи "блатників". Після чергової пропущеної поза чергою машини "черговики" вже обурилися. На що дядя Вася безапеляційно заявив, що він пропустив вагітну жінку. Можливо, в цій машині дійсно була вагітна жінка, хоча ніхто її не бачив. А в інших теж вагітні… чоловіки? Бо в деяких сиділи тільки чоловіки.
 
 На угорському боціі вже ніхто не ліз без черги, всі зрівнялися – і вагітні, і "блатники", і прості смертні. Там позачергово пропускають лише машини з дипломатичними номерами.
До "Лоці бачі" не підїдеш як до "дяді Васі".
 
Цікаво, чи викоріниться колись у нашому суспільстві блат, таке добре відоме ще з славетних радянських часів "я від Івана Івановича"? Доки будуть ті, хто "від когось", лізти без черги у всі черги ? Навіть коли без цього можна обійтися. Але та де ж, хай усі бачать – Я не такий як усі! Якось мені довелося робити рентген у міській поліклініці. На диво, людей було мало – крім мене, ще одна жінка у черзі. І тут якась медсестра заводить до рентгенкабінету без черги Мацолу, колишнього директора "Закарпаття". Де ж це допустимо, щоб така поважна людина стояла у черзі, навіть якщо у тій черзі - всього одна людина?

Коли розповіла про це своїй колезі, вона з подивом запитала "а що, ти не могла підійти до завідуючої, яку знаєш, і тебе б провели без черги?".  Могла, звичайно. Але для чого? Не люблю, коли мені говорять "та скажи, що ти із газети", коли треба вирішити якусь проблему. Ну і що, що я із газети? Хоча дехто з колег цим дуже і дуже користується. Нещодавно в одній з газет була стаття, в якій журналістка під псевдонімом (здогадуюся, хто це насправді) розповідала про свої митарства з ДАІ та податковою. І дуже раділа з того, що всюди має знайомих і все вдалося завдяки їм добре вирішити.
 
Звичайно, із потрібними зв’язками  жити легше і комфортніше. Але інколи, як на мене, принизливо. Це таке собі "раболепие". Та для нашого суспільства це, на жаль, норма. Блат додає вагомості. Я від "Івана Івановича" -- і ви не маєте права мене "відфутболити".
 
Отже, хай живе блат?

Теги: митник, кордон, блат

7 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати