"Сова на глобусі" у децентралізації енергетики по-закарпатськи

Ця частина інтерв’ю – як гра двох поганих акторів. Починаючи від погано прихованої іронії, з якою ставляться суспільноважливі питання з натяком, що громади, які захищають свої права на чисте і безпечне довкілля, роблять щось не те, і до самих відповідей, у яких, враховуючи вільний доступ до інформації та очевидність історій з МГЕСами і вітряками на Закарпатті, голова, чомусь, намагається натягнути сову на глобус у питанні децентралізації енергосистеми. 

По суті, під час розмови у питанні «децентралізації енергетики» відбувається підміна понять, схожа на ту, якою у 2009 році з подачі ексвіцепрем’єра-втікача Андрія Клюєва в Україні на загальнодержавному рівні люто підмінили поняття «зеленого тарифу» і перетворили економічний механізм винагороди на найвищий у Європі швидкий спосіб збагачення окремих дуже багатих політиків.

Тоді зміщення поняття приватно-державного партнерства збагатило тих-таки проросійських братів-втікачів Андрія і Сергія Клюєвих, підняло найбільшого енергетичного олігарха-монополіста Рината Ахметова та екснардепа Максима Єфімова і забезпечило довге безбідне майбутнє трьом закарпатським політичним родинам – Ледид, Андріївих і Ковачів. 

Ці люди писали під себе закони і, послуговуючись місцевим самоврядуванням, яке не вміє дбати про свою громаду, просували їх на місцевому рівні, заганяючи країну у енергетичний дефолт. Станом на вересень 2023 року ДП «Гарантований покупець», яке виконує функції гарантованого покупця електроенергії з відновлюваних джерел, боргувало виробникам зеленої енергетики близько 31,7 млрд гривень. Але, вочевидь, і тепер таке «партнерство» готове продовжувати свою місію по збагаченню заможних політиків різного штибу та дотичних до влади бізнесменів.  

Хороші історії, як це відбувалося за рахунок сонця й вітру, та хто і хто заробляє на річках нині (дані за 2023 рік), є на українському Forbs та «Наші гроші».

«За Ахметовим не займати. Історія альтернативної енергетики в чотирьох актах»,

«Закарпатські наслідувачі Клюєва»,

«Депутат БПП Єфімов: король вітру і бонусів»,

«Мільярди з води. Рекордне водопілля-2023 принесло гідроенергетиці додаткові доходи. Хто з підприємців вижав максимум» .

При цьому децентралізація енергетики та підвищення енергонезалежності домогосподарств, громад та підприємств виглядає зовсім інакше. Йдеться не про бізнес-проєкти енергетичних монополій, а про альтернативи енергозабезпечення через розвиток локальної енергомережі та автономні рішення як для окремих споживачів. Прикладом є досвід Вінниці, де на місцевому рівні, зокрема для місцевого малого та середнього бізнесу, започаткували програму компенсації за встановлення «зелених» потужностей задля забезпечення СВОЇХ основних потреб у електроенергії. 

Так і про реалізацію енергоефективної політики органами місцевого самоврядування. Але не через проштовхування у своїх громадах чергових проєктів які працюють на загальну енергомережу - сьогодні УСІ існуючі у області промислові МГЕСи, ВЕСи і СЕСи збудовані «інвесторами» працюють саме так, - а через власну генерацію на комунальних підприємств та місцевих адміністрацій. Прикладом, як це працює, є Житомир та Дубівська селищна громада на Закарпатті.

Правда, слід визнати, що для людей з владними повноваженнями, які звикли усю свою кар’єру працювати на свою кишеню та кишеню свого ситуативного «даху», будь-які «здорові» ініціативи та реформи – поняття десь за межами їхнього розуму. Хоча, у випадку саме децентралізації енергетики на державному рівні тепер все здорово. Про це детально пояснюють голова Всеукраїнської агенції інвестицій та сталого розвитку, експертка коаліції «Енергетичний перехід» Юлія Усенко та ГО «Екоклуб», а також авторська стаття на «Економічній правді» за посиланнями нижче.

«Енергетична децентралізація в громадах»,

«У Житомирі та Вінниці менше вимкнень світла, ніж у решти міст. Як їм це вдалося?».

Повернімося до інфомайданчика, де пройшло згадане вище інтерв’ю голови Закарпатської ОВА. Телеканал «21 Ужгород» належить малому приватному підприємству «ТРК Даніо», яким на половину володіє дочка ексголови ЗакОДА Олександра Ледиди Олександра Ледида-Павлюк. Разом з родинами Андрієвих і Ковачів, у Ледиди-Павлюк перетинаються інтереси у «зеленотарифному» бізнесі. Їхній спільний актив – група енергетичних компаній «РЕНЕР», що об’єднала у собі юрособи, яким належать вісім МГЕС та одна мікро-ГЕС, які генерують електроенергію для загальної електромережі, а не для безпосереднього споживання мешканців сіл, де ці малі ГЕСи розташовані:

- МГЕС с. Тур’я-Поляна, Тур’є-Реметівська громада, Ужгородський район, 1 МВт, встановлений «зелений тариф» 15.51 євроцентів, ТОВ «Зелена Технологія», власники: Андрій Андріїв, брат міського голови Ужгорода Богдана Андріїва та дружина міського голови Влада-Микола Андріїва у партнерстві з дочками ексголови ЗакОДА Олександра Ледиди – Катериною Гембік та Олександрою Ледида-Павлюк, і Сергієм Ковачем – сином екснардепа та колишнього гендиректора «Закарпаттяобленерго» Василя Ковача; 

- ще одна МГЕС у с. Тур’я-Поляна, Тур’є-Реметівська громада, Ужгородський район, 1,01 МВт, встановлений «зелений тариф» 11.63 євроцентів, ТОВ «Комерцконсалт», власники: дружини Олександра Ледиди і Василя Ковача – Тетяна Ледида і Ярина Ковач відповідно;

- МГЕС с. Брустури (Лопупухів до ’23 року), Усть-Чорнянська громада, Тячівський район, 1 МВт, встановлений «зелений тариф» 13.95 євроцентів, ТОВ «Альтенер», власники: Андрій Андріїв та Влада-Микола Андріїва у партнерстві з Сергієм Ковачем;

- МГЕС с. Усть-Чорна, Усть-Чорнянська громада, Тячівський район, 1 МВт, встановлений «зелений тариф» 13.95 євроцентів, ТОВ «Альтенер», власники: Андрій Андріїв та Влада-Микола Андріїва у партнерстві з Сергієм Ковачем;

- мікро-ГЕС с. Руська Мокра, Усть-Чорнянська громада, Тячівський район, 0,1 МВт, встановлений «зелений тариф» 17.45 євроцентів, ТОВ «Гідро Плюс», власники: дружини міського голови Ужгорода Богдана Андріїва та його брата Андрія Андріїва - Влада-Микола Андріїва і Наталія Андріїва відповідно, у партнерстві з Сергієм Ковачем; 

- МГЕС с. Руська Мокра, Усть-Чорнянська громада, Тячівський район, 1 МВт, встановлений «зелений тариф» 13.95 євроцентів, ТОВ «РЕНЕР», власник: Сергій Ковач; 

- МГЕС с. Костилівка, Рахівська громада, Рахівський район, 1 МВт, встановлений «зелений тариф» 17.45 євроцентів, ТОВ «РЕНЕР», власник: Сергій Ковач;

- ще одна МГЕС у с. Костилівка, Рахівська громада, Рахівський район, 1 МВт, встановлений «зелений тариф» 17.45 євроцентів, ТОВ «РЕНЕР», власник: Сергій Ковач;

- МГЕС с. Красна, Дубівська громада, Тячівський район, 1,16 МВт, встановлений «зелений тариф» 10.45 євроцентів, ТОВ «Укрелектробуд», власники: Ковач Ярина у партнерстві з Ольгою Гаваші, дружиною ще одного ексголови Закарпатської ОВА.

^{«Губернаторська родина»}

Прочитати про увесь цей бізнес можна у історіях за посиланнями нижче.

«Заробіток на «чистій енергетиці»: хто на Закарпатті лобіює будівництво малих ГЕС на річках Карпат»,

«Хто заробляє за "зеленим тарифом" на річках Закарпаття? (ДОКУМЕНТИ)»,

«На Закарпатті селяни невдоволені сусідством із міні-ГЕС та нарікають на інвестора через невиконання обіцянок (ФОТО)».

Ключовим власником чотирьох інших малих ГЕС у області є київський бізнесмен Ігор Тинний. Партнерство Тинному складають закарпатець Юрий Чижмар та проросійська екснардепка Юлія Льовочкіна. 

- МГЕС с. Нижній Бистрий, Горінчівська громада, Хустський район, 2,3 МВт, встановлений «зелений тариф» 11.63 євроцентів, ТОВ «Акванова Девелопмент», власники: Ігор Тинний у партнерстві з екснардепом із Закарпаття Юрієм Чижмарем та італійською компанією Idroenergia S.r.l.;

- МГЕС с. Білин, Рахівська громада, Рахівський район, 0,63 МВт, встановлений «зелений тариф» 11.63 євроцентів, ТОВ «Енергія Карпат», власники: Ігор Тинний у партнарстві з Юлією Льовочкіною; 

- МГЕС с. Кам’яниця, Оноківська громада, Ужгородський район, 2,65 МВт, встановлений «зелений тариф» 10.45 євроцентів, ТОВ «Акваресурсенерго», власники: Ігор Тинний у партнерстві з одеським бізнесменом і експолітиком Михайлом Рафаєвичем;

- МГЕС м. Ужгород, 1,92 МВт, встановлений «зелений тариф» 10.45 євроцентів, ТОВ «Акваресурсенерго», власники: Ігор Тинний у партнерстві з одеським бізнесменом і експолітиком Михайлом Рафаєвичем.

Перед вищезгаданими виробниками зеленої енергії ДП «Гарантований покупець» також має заборгованість. Усі вони зараз бідкаються, а хтось, можливо, судиться з державою. Але ж ще на зорі українського «зеленого тарифу» закордонні експерти попереджали, що встановлення найвищих у Європі ставок може закінчитись для української альтернативної енергетики дефолтом.

Тому, я впевнена, платників податків не повинно обходити, що Ахметов, Єфімов чи Тинний недоотримують наразі грошей. Українці вже достатньо їм заплатили. До того ж, де-факто, ще й повертатимуть борги у разі виграшних судових позовів бізнесу до держави. Тому громадам, хто б там і що через іще які-небудь канали маніпулятивно не вєщав, дуже час подумати і подбати про свою енергонезалежність, своїх домівок і громад у безпечному та економічно вигідному напрямку.

Насамкінець, кілька слів про гідропотенціал малої гідроенергетики України у порівнянні з європейськими країнами гідрогігантами – Норвегією, Італією, Францією, Німеччиною чи Австрією, з якими нас, зокрема і Закарпаття, дуже люблять порівнювати кожен МГЕС-інвестор і влада, яка замість того, щоб чути мову фактів, сипле на вуха беззмістовними балачками. 

Організація промислового розвитку ООН спільно з Міжнародним центром малої гідроенергетики та понад 200-ма місцевими і регіональними експертами, організаціями, інженерами з малої гідроенергетики (МГЕС), вчені та урядовцями опублікували глобальний документ «Світова мала гідроенергетика. Звіт про розвиток 2022» - WSHPDR 2022.

У його короткому резюме англійською мовою вартують уваги сторінки 7 та 8 з діаграмами розробленого та невикористаного гідропотенціалу України і Східної Європи загалом у порівнянні з іншими країнами та частинами світу. 

Так, природній гідропотенціал усієї Східної Європи, частиною якої є і Україна, на 2/3 поступається гідропотенцалу країн Західної Європи та на половину – північній і південній частині континенту.

Щодо цифр, то загальний гідропотенціал України – 280МВт, з якого освоєно 119,6 МВт, що становить 43%. Для порівняння:

- гідропотенціал Норвегії – 7162 МВт,

- Італії – 7073 МВт,

- Франції – 2615 МВт,

- Німеччини – 1838 МВт,

- Австрії – 1780 МВт,

- Швейцарії – 1500 МВт,

- Болгарії – 580,7 МВт.

Сусідня з Україною Польща має гідропотенціал 1500 МВт, Румунія – 730 МВт, Словаччина – 145 МВт. Саме тому та ж Словаччина збавила апетити бізнесу на розвиток малої гідроенергетики у своїй крані з екологічних міркувань, бо МГЕСи загрожують її річковим екосистемам. Про це чітко написано у цьому глобальному звіті. Так само як і про ризики будівництва малих гідроелектростанцій на річках України, зокрема і у Карпатах, захист біорізноманіття яких науковцями та природоохоронною спільнотою є наріжним каменем у просуванні гідроенергетичних проектів вже друге десятиліття. 

_{Потенціал малої гідроенергетики ≤ 10 МВт по країнам світу}

_{Розроблений та невикористаний потенціал малої гідроенергетики ≤ 10 МВт по регіонам світу}

Теги: енергетика, гідроенергетика, гідроелектростанція, децентралізація, енергонезалежність, Ледида, Андріїв, Ковач, Тинний, Чижмар, Льовочкіна

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати