Закарпатські журналісти: колеги чи вороги?

Перше, що спадає на думку, коли мова йде про закарпатські ЗМІ,  — це відсутність незалежності, а, відповідно, й незаангажованості. Наступне — це справжня ворожнеча (ні, не конкуренція, а ворожнеча). Щодо першого, то цікаве дослідження зробили журналісти інтернет-видання «Панорама Мукачева», які у статті «Медіаґазди. Кому належать закарпатські ЗМІ» детально розписали усі групи впливу (в основному політичні) та їхні медіа ресурси. В умовах підзвітності власникам та певній редакційній політиці, яку встановлює роботодавець, відбувається атрофація власне журналістики. Тобто, сайти оновлюються, з’являються нові додаткові можливості, наприклад інфографіка, стрім, але журналістика в класичному та ідейному сенсі — помирає.

Ворожнеча. Групи політичного чи бізнесового впливу (а часто-густо це йде в тандемі) воюють за прихильність закарпатців, тому крім завдань писали виключно позитивні та іміджеві матеріали про власників, вимагають ще й «мочити» конкурентів. Журналісти виконуючи такі завдання з усім, притаманним Закарпаттю, ентузіазмом, настільки захоплюються цим процесом, що в якийсь момент уже починають воювати між собою, знову ж вбиваючи журналістику.

За останні кілька років, мені відомо всього декілька випадків, коли журналісти Закарпаття (в основному Ужгорода) змогли на певний час згуртуватися. Вперше, на моїй пам’яті — 1-го жовтня, коли їх закликали вийти на акцію протесту проти так званого «Закону про наклеп». Тоді журналістів по всій Україні обурило, що Верховна Рада у першому читанні прийняла законопроект «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо посилення відповідальності за посягання на честь, гідність та ділову репутацію особи», внесений народним депутатом від Партії регіонів Віталієм Журавським. Тоді журналісти таки відстояли свої права.

Кількох журналістів об’єднали громадська небайдужість та тема забудови Народної площі, потім суди над  активістами, на які журналісти та активісти ходили масово, щоб створювати громадський та публічний тиск. І на останок, суди над журналістом інтернет-видання Закарпаття онлайн Олегом Дибою. Хтось ходив, щоби підтримати, а хтось «смакував» тему.

Загалом, журналістська культура, етика та самоорганізація на Закарпатті ще дуже низькі, тому й маємо низькопробну журналістику (яка виховується ще з стін УжНУ, але це інша тема), переважну «заказуху», псевдоінформаційні приводи, ворожнечу та нездатність об’єднуватися заради розвитку регіональної журналістики або захисту своїх прав. Ми забули про професійні цінності. Забули про стандарти, про етику, про надмету — доносити до людей правду. Об’єктивну, незаангажовану правду.

Маю щирі сподівняя, що журналістська громада Закарпаття таки знайде можливості для того, щоб об’єднувати зусилля на те, аби ми мали справді якісну журналістику і називали одне одного колегами, вкладаючи в це слово повагу.

Теги: журналіст