Відкриття одночасно двох виставок: Надії Пономаренко "Ретро" (графіка) та виставки рисунку "Тихе мистецтво"

• 18:00, 22 лютого

• Ужгород, Мистецький центр "Галерея Ілько" (вул. Кошицька, 28)

На виставці "Тихе мистецтво" будуть представлені рисунки відомих майстрів закарпатського мистецтва: Павла Бедзіра, Гаврила Глюка, Івана Ілька, Павла Ковача, Богдана Коржа, Людмили Корж-Радько, Єлизавети Кремницької, Василя Скакандія, Адальберта Ерделі.

Назва виставки Надії Пономаренко – "Ретро" – пояснює концепцію: це звернення в минуле, до початків формування власних художніх образів, своєї візуальної мови, у глухі 70-ті минулого століття. Протягом життя авторка займалася графікою – ручною й естампною, книжковим дизайном, живописом. Зараз викладає в Закарпатській академії мистецтв.

Роки навчання в Українському поліграфічному інституті відкрили людині з провінції велетенський інший світ – світ мистецтва, який став для неї нескінченною інспірацією. Багаторічні дружні й творчі контакти з митцями андеграундного львівського середовища сформували її як особистість і як художню індивідуальність, допомагали вистояти в часи неприйняття радянською офіційною ідеологією, яка жорстко вимагала мистецтва «національного за формою і соціалістичного за змістом». Це означення – своєрідне «сито» – застосовувалося тоді до митців-«інакодумців», серед яких в Ужгороді були такі знакові фігури, як Ліза Кремницька та Павло Бедзір. З 85-го почнуться кардинальні зміни, але хто, навіть у найсміливіших припущеннях, міг пророкувати швидке падіння «колоса».

Графічні роботи, представлені на виставці «Ретро», створені якраз у той задушливий період – з середини 70-х по середину 80-х, коли художниця тільки починала шукати свою тематику, намацувати власний стиль, виробляти власну мову. На виставці глядач побачить те, що збереглося в авторських папках, серед яких – залишки серій «Кафе отруєних», «Парки», «Спогади про Вірменію», «Варіації на тему фольклору».

Окрім двох естампів, виставлені праці виконані ручною авторською технікою – туш, перо, склограф, друкарська фарба, прошкрібання. Відсутність в Ужгороді класичної матеріальної бази змушувала експериментувати, винаходити власні технічні прийоми для досягнення необхідної естетики та виразності форми. На ранніх етапах чорно-білі або монохромні композиції ускладнюються окремими кольоровими акцентами; згодом колір, хай і умовний, стане домінуючим. Важливою для авторки є передача в’язкої, ледь уловимої трансцендентної атмосфери напередодні апокаліпсису з її інтенціями тривоги і заторможеності водночас.

Художня мова кожного митця формується середовищем. Так і у випадку презентованих творів: простежуються відголоски захоплення японським та класичним мистецтвом, творчістю кумирів її молодості – львівських та балтійських митців, знайомство з літературою «самвидаву». Попри умовне трактування форми й експлуатацію загальнолюдських сюжетів, спостерігаємо феномен залучення у графічні композиції конкретних знакових маркерів місцевості, не зафіксованих її колегами: це скляні кулі в провінційних двориках в якості прикрас або марки кавоварок у культових ужгородських кав’ярнях. Незвична для графіки форма кола чи овалу, в яку авторка часто вписувала тоді свої композиції, відсилає глядача до прикладного мистецтва Сходу, до графіки улюблених митців, зрештою до форми бурштину, в якому загус давній артефакт.

Події 22 лютого