Як Микола Матола в умовах "дозованого повітря" формував літературні та суспільні процеси на Закарпатті

8 січня ужгородському поетові Миколі (Дионизію) Матолі виповнилося б 65 років. Усього 65. Майже чверть століття його немає з нами, і за цей час ідуть у небуття якісь тимчасові деталі й факти, а в чистому підсумку залишається те, через що спогади про поета й автора пісенних творів стають виразнішими, в пам’яті залишається справжнє. Посмертні видання тільки підкреслюють творчу суть Дионизія, а головне – його вирішальну роль (не більше й не менше) у формуванні того літературного середовища на Закарпатті, в якому народилася естетика поетичного покоління вісімдесятників.

Як Микола Матола в умовах "дозованого повітря" формував літературні та суспільні процеси на Закарпатті

Ми щойно закінчили Ужгородський держуніверситет, із тим багажем знань, який дали офіційні лекції, конспектування «класиків марксизму-ленінізму». Для тих, хто студіював літературу, тодішня «наука» подавала взагалі абсурдний погляд на історію літпроцесів, прив’язану хронологічно до політичних переворотів, а 90 відсотків сучасної світової літератури, яка не вкладалася в рамки «соціалістичного реалізму», ніби взагалі не існувало. Ми, звичайно, розуміли, що поза цими рамками є ще й інша література, інші погляди, які ми або добували самостійно з бібліотечних книгосховищ, або чули від викладачів у приватних розмовах.

Справжнім відкриттям «іншої» літератури була отримана від Івана Чендея книга Езри Паунда в перекладі Василя Барки (і одного, і другого в межах СРСР узагалі не існувало). Але найбільш щедрим джерелом стало спілкування з поетом Миколою Матолою, старшим за нас років на 10, який ділився думками, фактами, оскільки сам він мав найширше коло знайомств із українським письменницьким андерграундом, із дисидентами й офіційними літераторами. Нас (мене й Івана Ребрика, інших студентів) познайомив Петро Мідянка, й невдовзі ці будненні зустрічі стали тим «народним унверситетом», який залишив чіткий слід у нашій свідомості.

Саме від Матоли довелося почути вірші Миколи Холодного, почути про безкопромісну поведінку Ліни Костенко, про поезію Кордуна, Іванова, Семенка (хто не пам’ятає зразок поезомалярства Семенка на стіні в кімнаті Миколи?), правду про визвольну боротьбу… М. Ма­тола був посередником, носієм ідей, які тоді, на початку 80-х, «транслювалися» по всій Україні зі скромної оселі критика й літературознавця Миколи Рябчука. Львівський філолог і письменник не проголошував революційних ідей, намагався «ігнорувати» будь-які ідеологічні впливи й натиски, розглядав літературу виключно крізь призму естетичної вартісності. На той час це теж була «крамола». А де Рябчук, там Грицько Чубай і андеґраундне середовище, там зовсім інші критерії ставлення до Слова.

«Твої оповідання варто показати Рябчукові, бо таку прозу тільки він і сприйме, – казав Матола, вперше прочитавши мої новели. – Але на те, щоб це колись опублікували, не надійся. У нас навіть за слово «карнавал» у вірші може бути відхилений рукопис». Тоді ж Микола вперше показав мені ті свої вірші, які навіть не пробував нести в редакцію. Вони вразили своєю свіжістю, несхожістю порівняно з тим, що публікувалося в тодішніх офіційних виданнях, і навіть із опублікованими поезіями самого Миколи.

Плакали мами

Питали дівчата

Куди ти? Куди ти?

Я людина – не зозуля, люлі-люлі,

люлі – люлі

Зацілую – приголублю.

Люблю-люблю, люблю-люблю

Постелю тобі постелю

Як пустелю? Як пустелю…

Я від тебе хочу сина.

Далеч синя

Далеч синя…

Особливість таланту Миколи Матоли та, що в умовах «дозованого повітря» він реально не міг «дихати», відкритися повністю у своїх текстах. Для нього мало було просто писати, вірш, на його думку, здійснився тоді, коли текст прийшов до читача, коли ідея поширилася серед людей. Він старанно добирав слова, щоб не дати привід цензорам «зарізати» увесь текст. Цей шлях, як правило, небезпечний для самої поезії, яка потребує безоглядної розкутості. Саме тому справжнім відкриттям стали вірші в його першій посмертній книжці «Дозоване повітря», справедливо нагородженій премією Василя Симоненка. Відсутність опору, контролю дозволила йому говорити гостро і при тому надзвичайно метафорично.

У випадку з Матолою саме система стала причиною того, що він не до кінця розкрився. Втім, все його літературне покоління потрапило в жорна (інколи жорсткі, інколи делікатні, але ефективні), внаслідок яких у поезії запанували безликість і кон’юнктурна графоманія з передбачуваним набором образів і банальним переліком тем. Микола був автором десятків пісень, проте, як він зізнався, йому було заборонено їх виконувати навіть непублічно. Важкий досвід взаємин із КДБ, якого зазнав Матола, колись став рятівним для автора цих рядків. Коли КДБ почало «підбивати клинці», Микола порадив: «Сваритися з ними не варто, але в жодному разі нічого не підписуй!» Порада була дуже вчасною. Невдовзі пропозиція підписати якісь зобов’язання прозвучала у стінах «комітету глибокого буріння». Переконували з ранку й до вечора «вахтовим методом» – один виходив, інший на його місце, потім знову мінялися. Я клявся у вірності ідеям ленінізму, викручувався, як міг, і документа не підписав, пам’ятаючи застереження Миколи. Очевидно, цей підпис мав для них велике значення, бо мої «рекрутери» були страшенно розлючені й, здається, розгублені. Перебувши найефективнішу в житті «сауну», я виходив звідти з напутніми обіцянками «повернути фантаста на землю». Але, на щастя, йшли горбачовські часи, і зміни відбувалися не на користь КДБ.

Перед тим, у 1984 році, я почав працювати кореспондентом-організатором районного радіомовлення у Виноградові, й час від часу до міста почав приїжджати Микола – записати на радіо свої пісні, одна з яких відразу пішла в ефір і викликала «справедливе обурення» трудящих. Мовляв, як це так? У річці Уж крокодили не плавають! Потім Матола організував у Виноградові концерт нині широко відомого, а тоді опального кобзаря Миколи Литвина, затим навідувався у політичних справах…

Нові часи просто окрилили Миколу, здавалося, період дозованого повітря позаду. Але система таки його наздогнала і зробила свою чорну справу – неспокійне життя Миколи обірвалося у грудні 1993-го...

Василь Горват

15 січня 2017р.

Теги: Матола, поет, вірші

Альфа і омега Августина Волошина
В Ужгороді видали "Словариць" з діалектним багатством Синевирської Поляни
"Жандарми зв'язували мені руки-ноги і, повісивши вниз головою, били кийками по підошвах..."
В Ужгороді готують книжку, базовану на альбомах, знайдених на горищі будинку в Ужгороді
В Ужгороді вийшла друком книжка про посилення репресій проти мешканців Закарпаття на завершальному етапі його радянізації
Петро Шолтес: "Малюючи, завжди імпровізую, а моїм пензлем керують муза, почуття, інтуїція"
/ 1Тарас Данилич. Митець, що вийшов із народу, але залишився разом з ним
"Я кохаю тебе!": пішохідний міст в Ужгороді береже сотні "закоханих сердець"
У Керецьках на Свалявщині відкрили галерею місцевих художників
На Закарпатті попросять віддати у музей кам'яну сокиру періоду енеоліту, знайдену у Виноградові
Закарпатські бджоли в історичному аспекті
11-й том обласної "Книги Скорботи" надійшов у навчальні заклади й біб­ліотеки Закарпаття
/ 1Екс-кіпер "Говерли" завершив кар'єру в угорському "Гонведі"
Закарпатські спортсмени на Красії розпочали підготовку до чемпіонату України з гірськолижного спорту на Буковелі
/ 1Не тільки золото, а й цинк та свинець можуть видобувати в Мужієві
Тонну цукерок роздадуть "миколайчики" в Ужгороді
Бути чи не бути Ізабеллі на Закарпатті?
В Ужгороді опублікують досі втрачений роман Уласа Самчука про Закарпаття
/ 1В Ужгороді говорили про закарпатську драматургію, автентику та місцеву сцену
/ 2Декілька запитань до відновлення Мужіївського золоторудника
Готуватися до 120-річного ювілею Ґренджі-Донського варто вже тепер
За кілограм сушених боровиків на Міжгірщині просять тисячу гривень – неврожай
Що "підігріє" подвоєна мінімалка: купівельну спроможність чи інфляцію?
/ 1Йосип Бокшай малював мадонн із рідних, молився на уроках і був у російському полоні
/ 3У визвольних звитягах загонів УПА відзначилися і закарпатці
» Всі записи