Любов і голуби Юрія Приймича

Любов до голубів у Юрія Івановича з’явилася в ранньому дитинстві. Він народився у селі Андріївка на Ужгородщині і вже у 10-річному віці мав перших своїх голубів.

«У сусідньому селищі Середнє був млин, на даху якого завжди жило дуже багато голубів, — пригадує Юрій Іванович. – Ми, хлопчаки, прийшли туди і домовилися з працівниками віддати нам молодих птахів, які тільки вчилися літати. Удома, біля хати, я змайстрував для них голубник і почав розводити. Пізніше кілька пернатих льотно-миколаївської породи з відрядження привіз сусід. З цього все й почалося».

У 70-х роках Юрій Іванович переїхав до Ужгорода, куди забрав і своє захоплення.

«Спершу я придбав кілька поштових голубів, потім дістав павлінів, згодом на одній з виставок пригледів собі кількох птахів породи вертуни та бойні. А оскільки за рік одна пара голубів може вивести до 3—4 виводків, то тепер у мене є близько сотні голубів».

Голубник Юрій Іванович збудував за хатою. На кожну породу голубів має окремі вольєри. Але якщо, бува, птах однієї породи не має пари серед «своїх», то чоловік дозволяє паруватися йому з голубкою іншої породи.

«Головне для голуба – можливість літати, — розповідає голубівник. – Якщо птах просто сидить у клітці і їсть зерно, то він – не спортивний, а декоративний. Тому завжди, куди б я не їхав, брав із собою кілька ящиків голубів. На відстані кількох десятків кілометрів від дому відпускав їх, а поки приїжджав до Ужгорода, вони вже сиділи на даху голубника. Якщо сам нікуди не їхав, то віддавав голубів знайомим водіям, які мали далекі рейси по всій Україні. Вони виїжджали за межі області й звідти відпускали птахів. І жодного разу не було такого, щоб голуб не повернувся додому. Якщо б він не повернувся, то означало б, що потрапив до пазурів яструба.

Яким чином птахи знаходять дорогу додому, чоловік не знає. Каже, цю загадку досі не відгадали навіть вчені.

«Як саме голуб так безпомилково орієнтується навіть на незнайомій місцевості – ніхто так і не знає. Багато хто вважає, що вони використовують сонце або магнітне поле Землі. Мої голуби за шість годин можуть здолати відстань від міста Бережани Тернопільської області до Ужгорода. Поверталися додому і з Хмельницького, з Луцька…».

Голуби Юрія Примича, як символи відданості та кохання, часто прикрашають і місцеві весілля.

«Час від часу моїх голубів замовляють на весілля, — розповідає Юрій Іванович. – За традицією, наречений і наречена випускають їх у небо. Коли птахи полетять разом, вважають, що сімейне життя буде щасливим і довгим».

Що ж стосується голубиної вірності та кохання, то, за словами Юрія Івановича, спаровані птахи проживають одне з одним до кінця свого життя.

«Скільки займаюся голубами, не пригадую випадку, аби двоє птахів розпарувалися за життя, — каже чоловік. – Роз’єднати їх міг хіба що нещасний випадок, напад кішки або яструба. Голуби спаровуються у молодості. Спільно вони навіть висиджують яйця та годують малих пташенят. А взагалі один голуб може прожити до 10—12 років. Найстаріший голуб, який живе у мене, має 6 років».

Але захоплення голубами – річ ще й не з дешевих, оскільки щомісяця птахи Юрія Івановича з’їдають кормів та вітамінних добавок на кілька сотень гривень. Якщо рідні сварять чоловіка за це, то він віджартовується, що годує голубів за ті гроші, які інші чоловіки витрачають на сигарети та горілку.

Сніжана Русин.
Фото автора

Теги: голуби, птахи

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати