"Коли донька дізналася, що головна корона конкурсу дісталася не їй, вона розплакалася прямо на сцені..."

Поки я розмовляю з мамою «Першої віце-міс світу», сама дівчинка слухняно сидить поруч на стільці. Через деякий час це монотонне «заняття» набридає 8-річній принцесі краси, вона починає вертітися, а затим не витримує й допомагає мамі відповідати на запитання чи з інтересом розглядає диктофон. Поводиться Юліана дуже невимушено й зовсім по-дитячому, без жодного натяку на зоряну хворобу чи якісь інші притаманні її титулу капризи.

ВІД ПОЇЗДКИ НА КОНКУРС «ШКІЛЬНА ПРИНЦЕСА СВІТУ-2005» ЮЛЬЦІ ДОВЕЛОСЯ ВІДМОВИТИСЯ, ОСКІЛЬКИ ВОНА ЯКРАЗ ПІШЛА В ПЕРШИЙ КЛАС

— Вперше Юлька взяла участь у конкурсі краси з моєї ініціативи, і вийшло це, можна сказати, випадково, — розповідає мама дівчинки Мар’яна Місяйло. — У 2002 році, коли дочці було чотири, ми заради інтересу вирішили подивитися обласний конкурс краси «Чарівна перлинка». І були настільки вражені цим яскравим шоу, що кілька тижнів ходили під його враженням. А наступного року, коли Юлька теж одержала право виступу (конкурс проводиться для дівчат від 5 до 7 років), в останній день теж подали заявку. Донька виявилася наймолодшою серед учасниць, інші дівчатка були на рік-півтора старші. Проте вона успішно пройшла кастинг, потрапила у фінал і через два тижні, після інтенсивних репетицій і виступу, стала «Міс Чарівна перлинка». Напевно, Юлька сама ще не зовсім усвідомлювала, що перемогла, просто була дуже рада й дозволила примірити корону, щоб попозувати перед фотокамерами, кожній учасниці. До речі, крім першого місця, дочка виборола й титул «Міс глядацьких симпатій», який визначається голосуванням глядачів. За вісім років, відколи проводився конкурс, таке об’єднання титулів відбулося вперше. Разом із перемогою Юлька отримала право виступу на конкурсі «Міні-принцеса Кубка Євразії», що проводився наступного року в Одесі. Тут потрібна була більш серйозна підготовка, у якій нам дуже допомогла Олена Осаул — заступник директора Падіюну, що займається «Чарівною перлинкою». Ця жінка прекрасно знає психологію дітей і здатна вкласти в них усю душу, за короткий час після занять із нею маленькі «міски» навчилися не боятися телекамер, правильно дефілювати, виразно розповідати про себе. У великому об’єднаному конкурсі в Одесі взяли участь понад 1200 дівчат і хлопчиків двох вікових категорій, що змагалися між собою в різних номінаціях, — на кращу модель, танцювальну групу, співака... З моделінгу донька зайняла третє місце, зате за загальними підсумками конкурсу отримала в своїй віковій категорії Гран-прі.

У 2005 р. Юльці запропонували виступити на конкурсі «Шкільна принцеса світу», однак, оскільки вона якраз пішла в перший клас, від поїздки довелося відмовитися. Наступний шанс виявити свої таланти в дівчинки з’явився наприкінці минулого року, коли з Домініканської Республіки надійшло запрошення на конкурс краси «Маленька принцеса світу-2006».

— На запрошення потрібно було відразу відповісти «так» або «ні», — продовжує мама дівчинки. — Ми з чоловіком розуміли, що такий шанс може трапитися лише раз у житті, тому, довго не роздумовуючи, погодилися. Чоловіку довелося перервати відпочинок у Трускавці, мені — оформити відпустку, а Юльку ми просто відпросили зі школи. Запрошення надійшло за три тижні до вильоту, і весь цей час пішов на пошиття костюмів і підготовку. За умовами конкурсу, з собою необхідно було взяти блакитне коктейльне платтячко, сучасне бальне вбрання, національний костюм та два купальники — роздільний і суцільний. У нас не було навіть необхідних купальників, усе довелося діставати в різних місцях. Національний костюм пошили в обласному драмтеатрі, чобітки до нього — у взуттєвій майстерні, бальне плаття ми взяли напрокат, а все інше купили в магазинах. Поки ми з чоловіком бігали за нарядами, Юлька інтенсивно займалася з репетиторами — вчилася дефілювати й представляти себе англійською мовою. Дотепер не може пройти повз дзеркало, щоб не попозувати, — сміється Мар’яна Іванівна.

«НА ПИТАННЯ ЖУРІ ПРО УЛЮБЛЕНИЙ МУЛЬТИК І СПІВАКА Я ВІДПОВІЛА — «НУ ПОСТРИВАЙ!» І ВЄРКА СЕРДЮЧКА»

Минулого місяця сім’я Місяйлів з фінансовою допомогою родичів і друзів вилетіла в Домініканську Республіку — латиноамериканську країну, розташовану на узбережжі Карибського моря. Конкурс проводився в столиці (м.Санто-Домінго), у великому готельному комплексі з чотирма ресторанами, трьома басейнами й величезним амфітеатром.

— На конкурс приїхали тридцять п’ять учасниць, в основному з латиноамериканських країн, — каже Мар’яна Іванівна. — З Європи, крім нас, лише представниці Росії й Болгарії. Наступного ж дня після приїзду почалися репетиції. Дівчат учили національному домініканському танцю, який вони мали станцювати перед глядачами й журі, возили в редакцію газети, показували в прямому ефірі на телебаченні. Змагання проводилися в амфітеатрі, який був переповнений туристами, напевно, з усього світу. Ми познайомилися з двома подружніми парами з Нью-Йорка, колишніми нашими співвітчизниками з України й Казахстану. Ці люди дуже виручали нас — допомагали переодягти чи причесати Юльку перед виступом, за необхідності були перекладачами, емоційно підтримували доньку. Першого дня учасниці дефілювали на сцені в сучасному одязі, затим — у купальниках. Дівчатка вручали одне одному національні сувеніри й самостійно обирали з-поміж себе «Міс Континенталь». Один день організатори виділили для екскурсії містом. Маленьких «місок», зокрема, возили в бурштиновий музей, де їм подарували ланцюжки з бурштином і сумки з дитячою біжутерією. Наступний день змагань — вихід у бальному платті й співбесіда з журі. Юльці і представниці Росії, як виняток, дозволили говорити з перекладачем. До речі, за співбесіду обидві дівчата набрали найбільшу кількість балів.

— Мене запитували про улюблений мультик і співака, — включається з посмішкою в розмову Юлька. — Я відповіла так, що запитань більше не було — назвала «Ну постривай!» і Вєрку Сердючку.

— В останній день змагань відбувся гала-концерт, що тривав чотири години, — продовжує Мар’яна Іванівна. — Дівчатка дефілювали в національних костюмах, у купальнику, танцювали в спеціальних спідницях домініканський танець... А наприкінці — оголошення результатів, які всі групи підтримки очікували з тремтячими колінами. Згідно з вердиктом журі, Юлька виборола титул «Перша віце-міс світу» (іншими словами, зайняла друге місце), а також перемогла в номінаціях «Міс глядацьких симпатій» та «Міс бальне плаття». Перше місце зайняла представниця Росії, третє — Венесуели. Ми, звичайно ж, сподівалися на перемогу, однак сказати, що рішення журі було несправедливим, не можемо. У 8-річної Ліди з Москви був більший досвід подібних виступів і, напевно, трохи краща підготовка. Минулого року вона взяла участь у конкурсі «Міні-міс Європа» в Туреччині і виграла в номінації «Міні-міс слов’янка». Крім того, дівчинка регулярно їздить у Париж, де демонструє наряди від кутюр, тобто, працює вже як професійна модель. Крім головних титулів, на конкурсі розігрувалися й інші номінації: «Міс Дружба», «Фотогенічність», «Інтернаціонал», «Симпатія», «Національний костюм». Однак титулів на всіх учасниць усе одно не вистачило, тому деякі дівчатка були дуже розчаровані й не могли стримати сліз. Що там казати, якщо навіть Юлька розплакалася прямо на сцені, коли дізналася, що головна корона дісталася не їй... Після закінчення конкурсу всі учасниці роз’їхалися по домівках, а ми через відсутність авіарейсів залишилися ще на два дні. Дуже переживали, як самостійно, без знання мови й перекладача вилетимо додому, однак усе закінчилося благополучно. Ми ні на хвилину не пошкодували, що вирішили приїхати в Домініканську Республіку, адже участь у подібних заходах дає дітям неоціненний досвід. Вони бачать світ, знайомляться з іншими дітьми, у котрих багато чому вчаться, мають можливість розкритися, стати розкутішими. Все це може дуже згодитися в майбутньому, хоча ми не ставимо за мету, щоб донька обов’язково займалася модельним бізнесом. Сама вона, до речі, мріє стати вчителькою...

— Я вже передумала, — знову включається в розмову Юлька, котрій явно набридло мовчки сидіти збоку. — Не вчителькою, а дизайнером.

— Що для тебе було найважчим під час конкурсу? — починаю розпитувати дівчинку.

— Найважче — це, напевно, поїздка в редакцію газети, — відповідає Юлька. — Там нас просто замучили фотографи: і так позувати, і он так...

— Як вважаєш — рішення журі було справедливим? — ставлю провокаційне запитання.

— Нє-а. Стосовно до нас, може, й справедливим, але в старшій віковій групі кращою була «Міс Венесуела», котрій присудили лише друге місце. А перемогла «Міс Болгарія».

— Напевно, зіграла свою роль та обставина, що представниця Болгарії, як і Росії, була білявою й виділялася на фоні смаглявих латиноамериканок, — доповнює мама.

— Дівчата одне одному не намагалися якось напакостити? Конкурентки ж.

— Ні, абсолютно нічого такого. Ми разом обідали, гралися, виступали. Я дуже потоваришувала з дівчатами з Венесуели, Пуерто-Ріко, й Багамських островів. Спілкувалася з ними трохи англійською, а трохи жестами.

— Як друзі й однокласники сприйняли твою участь у конкурсі?

— Дуже позитивно, я привезла їм звідти сувеніри. А коли розповіла, що в грудні купалася у морі, хлопці одразу почали розпитувати, чи не зустріла випадково піратів Карибського моря зі скринею золота...

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати