Шешорські нотатки з Воробіївки

І
Для мене на таких забавах завжди є важливою музично-концертна складова, тому про все інше згадаю лише кількома словами. Доїхати з Вінниці було досить легко, простоявши близько години в черзі до автобуса, який доїздив аж до фестивальної поляни.  Далі було поселення в значно меншому правобережному наметовому містечку, огляд території, пробне купання та швидкі перші пошуки свіжих музичних вражень.
Встиг послухати кілька останніх пісень польського Village Quartet, і зрозумів, що багато не втратив, колектив Яцека Галаса грав посередньо і не надто переконливо. Зате наступні музиканти з франко-сенегальського гурту Nourou показали всім, що потрібно робити з етномотивами, щоб правильно їх подати в сучасному контексті. Мегапозитивний африканський фанкі-хоп почав качати натовп з першої ж композиції. В ті моменти, коли до стандартної ритм-секції підключалися два перкусіоністи, музика перетворювалася на фанко-шаманське дійство і просто не могла не кидати тіла в танець. Вокаліст Nourou розучував з присутніми короткі кричалки та, ґречно розкланюючись, зізнавався в любові до публіки, адже контакт з кількадесяттисячним натовпом він встановив миттєво. Короткотривалий сет вінницького гурту «Мартові» не запам'ятався майже нічим окрім постійної тіні Zdob si Zdub та «Юркеш», що повисла над цим юним колективом, хоча якщо зважати на молодий вік гурту, то, можливо, ще не все втрачено, а для цьогорічних Шешорів передхедлайнерськй час - занадто високий аванс. Перевтілившись з ведучого фесту на чи то чумака, чи то ченця, Павло Нечитайло вивів на сцену свій гурт «Пропала Грамота». Те, як звучить зі сцени дивний подільський фундаментал, можна описати рядками з їхньої ж пісні «Мирон» - «Запанував всерйоз мороз»: пісня за піснею пробирали тіло до кісток. Правильно розставлені акценти в думах та блискавичні нарізи електрогітари місцями заставляли здригатися і просто мовчати. Концертні бойовики музикантів не надто надавалися до танців, скоріше до вдумливого вслухання в інтонації та мелодійні ходи, щоб вловити оте їхнє дивне «що мені пошепки, то тобі навпаки». Щодо танців, то всіх спраглих та енергійних в ту ніч ще добив DJ Uzun, його чітка афро-бітова програма дозволила наскакатися досхочу, а фінальний мікс на основі мавпячого хіта Feel Good Inc став адекватною крапкою.
ІІ
Ранок та обідня пора другого дня дали можливість роздивитися ярмарку ремесел, наткнутися на майстер-класи з гончарства та майстрування ляльки-мотанки, дізнатися розцінки на расти, оцінити асортимент та цінову політику місцевих закладів загалхарчу, але скажена спека не давала жодних шансів блукати більше години без шкоди для здоров'я, тому періодично доводилося купатися в Бузі. Концертну ж програму того дня відкривали закинуті невідомо чого на малу віддалену сцену музиканти львівського фольк-бенду «Бурдон» з презентацією останньої платівки «Тайстра Чугайстра». Під нестерпним сонцем, обливаючись десятими потами, команда відпрацювала достойно. Близько тисячі друзів та шанувальників, що прийшли підтримати гурт, змогли почути цікаві, цінні та вдало оброблені народні мелодії не лише українського походження, але й румунські, болгарські та трансільванські мотиви. Пам'ятним для мене став болгарський танець Четворно, який вжарив ритмом всіх присутніх сильніше ніж било променями палюче світило. Під час виступу «Бурдон» перетворювався на капеллу для виконання жартівливої пісні, Олена грала на дивному прототипі електроскрипки, а Любко вдало міняв ліру на тамбурин чи дримбу. У вечірній програмі великої сцени того дня відбулося мінімум два музичних відкриття. Першими стали чехи Maraca. По-перше, було великою несподіванкою зустріти на воробіївській сцені тріп-хоп та ф'южин з іспанськими елементами. По друге, хто ж знав, що Габріела силою та красою свого голосу не поступається Ліз Фрейзер, а багатьом іншим іменитим сусідкам по сцені дає добрячу фору. По-третє, дядечко з лептопами та драм-машинками, розставленими просто на підлозі сцени, то шелестів, то поскрипував то заряджав страхітливий нойз, що ставало підкладками під композиції Maraca. По-четверте, ніхто навіть не передбачав, що сценічна потуга гурту матиме таку руйнівну силу, що їх кількахвилинні джеми розтинатимуть небо, і що результатом їхнього сету стане дивний ступор, який змогли розтрусити своєю появою музиканти наступного колективу. «Харків-Клезмер-Бенд» грали весело і звучно, хоча на фоні попередників виглядали як добряче зіграний професійний ресторанний балаган, і саме на їхньому сеті, остовпілий під час виступу чехів, люд водив хороводи під весільні єврейські та хасидські мелодії. Дивний голос, що прохрипів в колонках фразу «Постолєт! Бранзулєт!» дав старт останньому в той вечір сету формації «Банда Аркан». Що таке сама ця банда, стало зрозуміло вже за кілька хвилин: за лептопом та з дримбою в роті DJ Binghi, біля мікрофонів з різноманітними комбінаціями народних інструментів Остап з капели «Бай» та Любко з «Бурдону», вся музика, окрім заготовлених бітів та кількох мелодій, - чиста імпровізація, і все це вкупі - справжнє народження живого перформенсу в стилі карпат-біт. Той же балкан-біт вже давно трощить клуби від Нью-Йорку до Москви, але до гуцульського надбання для використання в такого типу проектах, на моїй короткій пам'яті звертаються вперше. «Банда Аркан» качали та заводили, в один момент створюючи своє шоу і вганяючи в ламаний дабовий ритм та мелодії ліри і флояри беззахисний кількатисячний натовп. В один момент навіть захотілося скакати від радості розуміння того, що нарешті в Україні хтось використовує набридливий коломийковий ритм в зовсім неочікуваній варіації.
ІІІ
Третього дня погода трохи змилосердилася і послала вітер, що хоч трохи рятувало від спеки. Була змога довше поспостерігати за майстер-класом індійських танців, послухати школу центральноукраїнського народного співу, подивитися як Сашко Лірник вигадує історії на голому місці, потинятися в натовпі цікавих навколо гончарного кола, оцінити імпровізований виступ «Добрих Людей» та просто намотувати кілька зайвих кілометрів, аби з кимось зустрітися, бо мобільні телефони від перевантаження на воробіївській поляні найчастіше шукали мережу, а не з'єднували абонентів. Але все це було не таким вже й важливим в порівнянні з програмою вечірньої сцени. Спершу «Гудаки» розкочегарили всіх своїми власним закарпатським автентичним міксом угорських, циганських, румунських та українських мелодій, де основними були майстерні скрипкові партії. Наступними свій сет перфектно відмолотили учасники етно-хаус формації «ДахаБраха». Музика цього гурту - дивне онтологічне плетиво, що цілить не так у звукові аналізатори, як в глибини підсвідомого, де відриває пласт за пластом нашарування внутрішніх мелодій, в яких народний спів таки віє, де голос промовляє, де кожне слово, окрім власного значення, несе сакральний зміст, де в кожному ритмі чути дихання природи і пульсацію планети. Спробуйте уявити собі, що все це відбувається на фоні останніх променів сонця, що закочується за правий берег Бугу, а вдало складений сет-лист гурту, немов прописаний за добовим рухом землі, закінчується останніми зойками вокалісток в унісон з'яві жовтого наче диня місяця. Далі в програмі був дивний виступ праотців етно-біту Trans-Global Underground. Тут все на своїх місцях: качовий чорношкірий вокаліст-перкусіоніст зі скоромовками англійською про любов і мир (гавайське коріння дається взнаки), прекрасна індуска з сітарою, на якій вона видала кілька цікавих номерів і краще б не брала гітару до рук, бо була в цьому амплуа не дуже переконлива, додаткова вокалістка з партіями звичайного індійського попу, плюс дивний дядечко за пультом і клавішою. Всі разом видобували мелодію за мелодією, вміло чергуючи мотиви, знайомі з фільмів Раджа Капура, реггі-дабовий заміс та фанкові кричалки.
Ну і фінальна крапка фестивалю була не менш достойна. Перероджена «Перкалаба» вийшла на сцену під довготривале космічне інтро, і одразу ж зарядила свою найпотужнішу річ, дивовижну Коровку, яка задала тон і напрям всьому виступу. Зміни в гурті відбулися не лише в кількісній (додалися клавіші та музикант з лептопом), але й якісній площині. Теперішня «Перкалаба» з алко-ска-панк ВІА перетворилася на мало не модерн-джазовий оркестр з претензіями на планку геніальних АукцЫон. Фєдот, в костюмі і білій сорочці з отими танцями коло мікрофонної стійки та кордебалетом, виглядав та звучав то наче Олег Гаркуша, то наче мов сам Том Вейтс. Наново зааранжовані пісні втратили отого розковбасного духу, зате набрали всепоглинаючого куражу. До слова, візуалізація на екранах під час виступу «Перкалаби», зроблена ві-джей групою «Куб», виглядала цілісно і стала однією з частин перкалабського шоу. Через відправлення опівнічного автобуса в той вечір так і не дочекався щорічної проповіді до неробів та декількох улюблених пісень, бо вже на останніх акордах знущального каверу над співачкою In-Grid в перкалабській кричалці «Перда» довелося чвалати до автобусної зупинки.
Ну а ще на фестивалі були повсюдно обговорювані в мережі туалети, безліч пацанів із сусідніх райцентрів, що припхнули на тонованих дев'ятках і не кремпуючись збагачували звуки етнофесту мелодіями «Кольщик» чи «Белые розы», був ще довгограючий новостворений мем «Артур!», явище якого вже вийшло за рамки триденного фесту і втілене навіть в написах на футболках. Все це весело і сумно водночас, але мені, за великим рахунком, навіть такі дрібниці, як тридцятитисячний різношерстий натовп, не заважають отримувати особисте задоволення від фестивалю, для якого поняття етно не обмежується кількома традиційними в таких випадках українськими командами, а розкриває величезне поле течій в морі того, що звикло називають world-music.
Єдине, що дуже хотілося б, так це те, щоб фест таки став мандрівним. Тоді відсоток тих, хто приїде з сусіднього містечка «на канцерт», буде не таким високим, а всі решту будуть, так би мовити, «своїми», що не створюватиме додаткових проблем.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати