Закарпаття: Біла діва, таємничі тамплієри та триногий кінь...

Лисі гори в Києві

У Києві є аж чотири гори, які називають Лисими: Замкова над Андрієвським узвозом, Чортове Беремище (на Володимирській гірці біля верхньої станції фунікулера), а також Піщана місцевість між Микільською сло­бідкою і Вигурівщиною.

«Найсильніша» ж Лиса гора — у Печерському районі, на правому березі річки Либідь на південний захід від Видубичів. Неподалік проходить вулиця Лисогірська. Багато киян стверджують: саме тут переслідує відчуття чиєїсь присутності, постійно хочеться озирнутися, щоб дізнатися, чиї очі за тобою слідкують. Колись тут були сильні військові укріплення. У XIX столітті на горі під керівництвом інженера Едуарда Тотлебена почали будувати Лисогірський форт. (До речі, прізвище Тотлебен із німецької перекладається як Смер­толюбов). Будівництво йшло в’яло, з солдатами траплялися різні прикрі випадки, дехто божеволів. Починаючи з 1906 року тут стояли шибениці для виконання вироків над «державними злочинцями». У 30–ті роки на горі розміщувався військовий підземний завод, а під час окупації німці ховали в ньому танки. Тепер вважається, що тут розміщено природний заповідник.

Люди обізнані ділять Лису гору на три частини — Русальчин яр (там озеро і, напевно, можна зустріти русалок), Відьманський яр (улюблене місце сучасних сатаністів) та Мертвяцький гай (найбільша частина гори, де стоять давні розриті могили).

Олеський замок

Західна Україна відома своїми старовинними замками. Незважаючи на їхній часто напівзруйнований вигляд та занедбаність (а можливо, саме завдяки цьому), ці замки мають свої романтичні та страшні легенди, а також своїх м’ятежних духів.

Одним із найвідоміших львівських замків є Олеський (перша згадка про нього датується 1327 роком), де зараз розміщено філію Львівської галереї мистецтв. Саме тут народився король Польщі Ян ІІІ Собеський.

Існує легенда про нещасливе кохання шляхтича Адама Жолкевського до доньки пізнішого власника замку Даниловича. Почувши відмову під час сватання, молодий закоханий проткнув себе мечем. Як самогубцю його не поховали на цвинтарі, а викинули у болото біля замку. Відтепер душа нещасного Адама стогне і зітхає ночами. А незайманим дівчатам романтичний привид може навіть явитися у вигляді прозорої світлої тіні.

Монастир капуцинів

Поруч з Олеським замком є монастир капуцинів із костелом Святого Антолія. Кажуть, що колись божевільний ченець стрибнув у глибоку монастирську криницю. А прості люди розповідають, що ченець цей був сластолюбцем, за що його живцем замурували в стіні монастиря. З того часу тінь у чорному плащі з каптуром блукає неподалік.

Біла Діва з Ужгородського замку

Відомі своїми привидами і закарпатські зам­ки. Ужгородському замку, що стоїть у центрі міста на Замковій горі, більше тисячі років! У замку тужить привид дівчини — Біла Діва. Колись її замурував у стіні власний батько, після того як дізнався, що вона розповіла своєму коханому й батьковому ворогу про те, як можна здобути замок. У замку також є «відьомська яма» (тут начебто колись тримали жінок, яких звинувачували у відьмацтві).

Невицький замок

Високо над рікою Уж здіймаються напівзруйновані стіни Невицького замку (перша згадка датується 1317 роком). Кажуть, що назва його походить від слова «невистка», тобто наречена. Колись зі стін замку кинулася шістнадцятирічна княжна, яку силою віддавали заміж за нелюбого їй старого магната. Невинна кров обагрянила каміння під замком. А після цього вдарив грім і розколов фортецю. Кажуть також, що Невицький замок побудовано на стародавньому вулкані, тож і надзвичайно міцні його стіни складено з вулканічної породи — андезиту.

Скарби замку тамплієрів

Неподалік Ужгорода є селище Середнє, відоме тим, що тут стоїть замок тамплієрів XIII століття. Це найкраще збережена в Україні пам’ятка романського стилю. Нагадуємо: тамплієри — це таємничий орден воїнів–ченців, заснований у 1119 році, після першого хрестового походу, та відлучений від церкви Папою Климентієм V у XIV столітті. Ходять легенди, буцімто тамплієри мали незліченні багатства, значну частину яких не можуть віднайти до сьогодні. Кажуть також, що після Папиного прокляття орден не зник, а «пішов у підпілля» і його таємні прибічники існують і нині.

Триногий кінь з берегів Броньки

До Бронецького замку (згадується у 1273 році), який знаходиться в однойменному лісництві в Іршавському районі, на березі річки Броньки, діставатися досить важко. І повноцінного замку в лісі на горі ви також не побачите, адже від нього залишився практично сам фундамент. Проте із замком пов’язана легенда про лицаря–розбійника Бринда, який з дружиною жив колись тут. Сталося так, що жителі навколишніх сіл збунтувалися проти свого жорстокого правителя й одного разу вночі рушили з коровами та волами до замку. На роги худобі селяни прив’язали факели (очевидно, щоб здавалося, що їх набагато більше, ніж було насправді). Бринда злякався численних ворогів, які, до того ж, щось волали незрозумілою йому мовою, скочив на свого чарівного триногого татоша, який умів перестрибувати провалля, й чкурнув звідти. Коли кінь перестрибував найглибший рів, лицар–розбійник не втримався в сідлі й розбився, а кінь залишив на камені слід від трьох підков, які можна побачити і сьогодні.

Кривава вода Язичницької печери

У Борщівському районі на Тернопільщині є село Монастирок, назване на честь давнього православного монастиря, який існував тут у печерах. Місце має сильну енергетику. До християн тут, найвірогідніше, існувало поганське капище. На це вказує назва печери — Язичницька, а також камінь–жертовник із кровотоком. Зараз на камені вирізьблено хрест. Перед великими релігійними святами сюди наливають воду. Через три дні вона стає червоною.

Закам’яніле село на Житомирщині

На Житомирщині, у За­мис­ловецькому лісництві, є пам’ятка всеукраїнського зна­чен­ня — «Кам’яне село». Поміж високими соснами видніються камені–валуни. Серед них є величезні — завбільшки з будинок. Камені вишикувались рядами. Виходить — ніби вулички: сільські хатинки, біля них «хлівчики». Біля «майдану» бовваніють кам’яна «школа» і «церква».

Легенда розповідає таке. Якось тутешніми лісами брів подорожній — старий чоловік у вбогій одежині. Зайшов у одне село й попросив у якійсь хаті хліба. Хазяїн відмовив старцю, а виявилось, що то був сам Бог. Гість вийшов із хати, озирнувся на село — і враз воно скам’яніло... На камені, де він відпочивав, відбилися сліди — один велетенський, ніби від босої ноги, й «ланцюжок» відбитків, схожих на сліди звичайної людини. Кажуть, що якщо босоніж ступити в скам’янілий «Божий слід», можна відчути: він ніколи не холодний — навіть у прохолодну погоду.

«Атлантида» під Медоборами

На Тернопільщині є дуже красиве місце на берегах ріки Збруч, яке називають до сьогодні Медоборами. Колись тут, між горами Звенигора і Богит, існував свого роду поганський монастир. Тут було розміщено кілька капищ та жертовники навколо них. Поруч зі Звенигорою, на березі Збруча, розташоване село Кринцилів. Фольклорні перекази донесли до наших днів легенду про те, що на кручах біля теперішнього села в давнину було велике місто, яке пішло під землю. А на самій горі є скеля, на якій природні стихії «витесали» зображення людських профілів, ликів, долонь.

Сатанів із Чортковим

Відносно недалеко розташовані міста Сатанів та Чортків. І хоча люди не хочуть пов’язувати назви своїх міст із нечистою силою, але існує цілком вірогідна версія: ці місця прозвали так через вірність місцевих людей вірі предків, яку християни вважали культом нечистого. Сучасні прихильники пантеїзму теж шанують ці давні місця.

Енергетичні кола Кам’яної Могили

Однією з найзагадковіших та найтаємничіших пам’яток на території України є Кам’яна Могила в Запорізькій області над річкою Молочною. Виглядає Могила як гігантська брила пісковику висотою близько 15 і в діаметрі — більше двохсот метрів. Дослідники святилища впевнені, що впродовж тисячоліть Кам’яна Могила була найвпливовішим духовно–релігійним центром значної частини Євразії. Тут збереглося більше шести десятків печер і гротів з малюнками, знаками і письменами. Тут знайшли залишки стародавніх жертовників.

Відомий археолог Юрій Шилов стверджує, що Кам’яна Могила відзначається особливою енергетикою. На поверхні Землі виходи такої енергії фіксуються аерофотозйомкою у вигляді кілець. Геологи і геофізики називають їх мантійними каналами і вважають, що вони «висвердлюються» свого роду завихреннями у гравітаційному полі, що йде від Сонця до планет. Аерофотознімки, які Шилову вдалося отримати в Центральному архіві США у Вашингтоні, показують на місці Кам’яної Могили циркульне правильне коло діаметром близько 200 метрів. Прилади підтверджують наявність потужної енергетики, відеоапаратура часто ламається, поводить себе дуже дивно — сама вмикається і вимикається.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати