Церкви у полум'ї

Як повідомляло Закарпаття онлайн, пожежа сталась у церкві 10 грудня, і хоча церква, на щастя, не згоріла, вогонь таки заподіяв немало біди. Як ідеться у повідомленні прес-служби обласного ТУ МНС,  «внаслідок пожежі було знищено одну стіну на площі 3,5 кв., іншу на площі 12 кв. м пошкоджено. Також частково пошкоджені дерев’яні конструкції купола на площі 3 кв. м. та закопчено стіни церкви».

У телефонній розмові з кореспондентом Закарпаття онлайн начальник управління Держтехногенбезпеки в Закарпатській області Федір Філіп розповів: «Пожежа виникла через порушення правил монтажу та експлуатації електроустановок. Тобто, елекромережа була монтована таким чином, що проходила прямо по іконостасу. І в одному місці не була закрита ізоляційними матеріалами, фактично, там і почалося горіння, звідки вогонь і перекинувся на майно».

Підтвердив Федір Філіп і факт пошкодження іконостасу. На щастя іконостас, за його словами, «не згорів, але пошкоджений. Більшу частину майна вдалося врятувати, як і саму церкву, і дзвіницю, яка неподалік там знаходиться». Збитки, розповів Федір Філіп, поки встановлюються: коли йдеться про пам’ятки культури, оцінювання проводиться за дещо іншими критеріями, ніж у випадку побутових загорянь. Але вже наступного тижня, ймовірно, можна буде «предметніше говорити про збитки», уточнив спеціаліст.

Про те, що ікони вдалося врятувати, але деякі з них, все-таки, обгоріли, говорить і командир відділення ДПРЧ-4 смт Міжгір’я Юрій Сенько.

Як не дивно, але представники служби охорони культурної спадщини, прямими обов’язками яких є здійснення нагляду за пам’ятками культури, на місце події для оцінки ситуації так і не виїжджали. Відтак, у службі не змогли нічого сказати по суті пожежі, але зауважили, що поїздка в Ізки у планах є.

У свою чергу, мистецтвознавець Михайло Сирохман каже: найбільшим щастям є те, що вціліла сама церква. А от пошкодження іконостасу називає найбільшою втратою. «Іконостас датований кінцем XVIII ст. Судячи з фотографій, які я бачив, він значно пошкоджений. Разом з тим, швидше за все, частково згоріли ікони. Ікони старовинні, нехай і перемальовані десь у 90-х роках, але їх можна було відчистити», – розповів Михайло Сирохман.

Пожежа, яка трапилась у Свято-Миколаївській церкві, є отим одним із проявів байдужості до культури влади і неграмотності й безвідповідальності громади по відношенню до культурних історичних надбань. «Проблема комплексна: владі до культури в широкому розумінні цього слова байдуже. А некультурні люди, які, в свою чергу, дістають у спадок надзвичайну цінність,  не розуміють її вартості і не вміють з нею поводитись. Ну, от йшлося про те, що загоряння трапилось через проводку… Це ж наші віруючі вважають, що кожна ікона має бути підсвічена лампочкою, тягнуть довкола ікон проводку, щоб там все світилося… Ось і результат – десь та купа дротів і дала «збій», – каже Михайло Сирохман.

За словами мистецтвознавця, тепер церкву доведеться відновлювати. Можливо, в цьому разі і не грішно згадати приказку про те, що «лихо не без добра»: «треба до ремонту поставити умову познімати з церкви бляху. Там дзвіниця просто геніальна: за пропорціями, за виконанням – чудова архітектурна річ, але вже наполовину закрита бляхою. Її обов’язково треба знімати і доводити церкву до нормального стану. Це ж у нас громада наймудріша, вона не слухається ні влади, ні спеціалістів. Серйозного ремонту потребуватиме перегородка, яка відділяє наву від святилища», – розповів Михайло Сирохман.

Для порівняння пан Михайло згадав ставлення до пам’яток культури у словацькій Прящівщині, «куди історично продовжується Закарпаття». Каже: за понад півстоліття на Прящівщині жодного разу не виникало навіть найменших проблем щодо збереження архітектурних пам’яток сакрального мистецтва. Усі більш як 25 церков цього регіону, які є пам’ятками архітектури, і будувались за тими ж принципами, що й дерев’яні старовинні закарпатські храми, зберегли свій історичний вигляд. «Жодна з них не горіла і не згоріла, жодна не перекрита бляхою, всі церкви мають нормальний вигляд», – розповів Михайло Сирохман. І додав, що закон, яким такі пам’ятки мають оберігатись, у нас є, «законодавчо все сформульовано, законодавство нормальне, єдине, що потрібно, його дотримуватись».

Отак, виходить, і ходимо по колу: закони у нас нібито й створюються, але невідомо для кого. Влада декларує готовність до «покращення життя», та замість заходів щодо охорони культурної спадщини, спрямовує зусилля на її руйнацію, прикриваючись благими намірами і піклуванням про людей. Та чи інша громада чи й окремі люди, натомість, вважаючи себе власниками отриманої в користування безцінної культурної спадщини, банально не вміють організувати належного за нею догляду. Або, у силу незнання і неграмотності, «доглядають» за пам’ятками так, як вміють і вважають за потрібне.

І, в ширшому розумінні, йдеться не тільки про релігійні громади та старовинні церкви. Під загрозою знищення нині на Закарпатті опинилося все: і пам’ятники, і старовинні будівлі в історичному центрі Ужгорода, і все та ж площа Народна, яка досі пережила не одного «губернатора» – від радянських компартійних до сучасних, але може зникнути з ініціативи нинішнього...

Довідка

Храм Миколи Чудотворця в Ізках найбільший за розмірами з-поміж усіх пам'ятників міжгірської групи. У нього напрочуд вдало знайдені пропорції об'єму і особливо ритм арок галереї-ґанку з шістьма різьбленими стовпчиками і низенькою аркадоюна другому ярусі бабинця. Завдяки тому, що верхні арки менше півкола, вони здаються ніби затиснуті опасанням і карнизом покрівлі храму. Обрізи кронштейнів, що підтримують опасання і покрівлю ґанку, а також кінці колод арки-вирізу з'єднують бабинець з навою, зроблені рукою талановитого майстра. [1]

Первісно церкву було збудовано зі смерекових брусів у бойківському стилі з трьома верхами. На це вказують певні елементи всередині споруди. Сьогодні церква є класичним взірцем «верховинського бароко». З досконалим смаком і відчуттям пропорцій скомпоновано об'єми нави, вівтаря і високої вежі зі струнким, чітко розробленим на яруси завершенням. Опасання спирається на цікаво профільовані випуски брусів, гарна аркада ґанку зараз схована за дощаними стінами.

У 1751 році в Ізках були три дерев'яні церкви, а Миколаївська у цей період ремонтувалась, отже, була збудована принаймні на початку ХVIII століття або й давніше.1798 рік є роком перебудови церкви.

Біля церкви стоїть дерев'яна дзвіниця архаїчної форми і рідкісних пропорцій. Це єдина в Закарпатті дзвіниця такого типу. Про дзвіницю, як і про церкву, дбають як уміють, поступово збільшуючи кількість бляхи на ній. Вежа церкви також вкрита металом. Однак улітку 2005 року зусиллями громади дахи отримали нове ґонтове покриття. [2]

Храм в Ізках є своєрідним музеєм українського мистецтва XVI-XIX століття. У ньому зберігається багато першокласних творів іконопису і прикладного мистецтва. Ікона «Богоматір Одигітрія з пророками» належить до вершин українського живопису XVI століття написана всього лише білилами, сажею, жовтою і червоною охрою, вона створює дивовижне враження вишуканістю свого колориту. Її сміливо можна назвати «Закарпатською мадонною», бо тут майстер дав свою інтерпретацію образу Марії. Вона не успадковує ні строгого ієратичного типу Богоматері «Одигітрія», ні ліричному «Розчулення». Художник пише молоду матір з немовлям на руках так, як в «Одигітрії», але надає їй іншу позу: вона злегка схилила голову до дитини. Однією рукою Марія підтримує дитя, а в іншій тримає гілочку бузку. Сіро-синій мафорій, написаний тільки сажею і білилами, оздоблює охристо-рожевий лик Богоматері. У неї чудовий овал обличчя з м'яким вузьким підборіддям і дуже широким чолом. На обличчі, модульованим лише чорною лінією і легкими півтонами охристо-рожевого кольору, на якому ледве помітні червоні уста, виділяються неймовірно великі чорні очі з величезними зіницями. [1]

На жаль, весь старий живопис храму нещадно замальовано заблукалими «художниками». Збережено зразки народного різьбарства — іконостас XVIII століття, свічники, дерев'яну люстру. Різні написи донесли до нас імена людей, причетних до облаштування церкви: ікони празникового ряду «помалював священик ієрей Максим Марусинич», ікону Тайної Вечері «справив ієрей Григорій Лучинець… 25 вересня 1730 року», ікону Богоматері купив «Петро Келечинський… за своє відпущення гріхів», ікону св. Миколи «справив» священик ієрей Петро Криванич з родиною. [2]

Теги: церква, Ізки, пожежа

6 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати