Вікентій Шандор: «...народ живе працею, серцем і мозком своїх відданих одиниць...»

"...Історія не йде манівцями, її не можна зупинити, бо вона має свої строгі закони, за порушення яких немилосердно мститься. Зате вона дає кожному народові нагоду в певний переломовий час його історії взяти керму свого життя у власні руки. Історія не обійшла ані український народ..."

І.

Упродовж останнього десятиліття так і не пощастило спостерегти тривалого пожвавлення інтересу до осягнення Одиницею давньої чи ближчої історії Закарпаття. Збурення, яке свого часу спричинили видання чи статті окремих науковців, лишилося приємним спогадом. Поважні «офіційні» томи, апріорі не розраховані для прочитання навіть фахівцями, та кволі зблиски з нагоди загалом принагідних тем роблять враження ще прикрішим.

Здавалося б, це – регіональна недуга. Аж – ні. Більш-менш резонансні наукові дискусії в новочасній Україні мало що змінили, а за нинішніх державних порядків не додають оптимізму.

Зрештою, околиці зберігають спокій. Хіба що за справу візьметься непереобтяжений моральними й науковими умовностями «бульдозер» й потопчеться по вразливих патріотичних душах.

Тим часом узріло світ чимало видань. Потенційно вони даються до серйозних обсервацій, полемік, а найперше – до елементарного прочитання. З цим останнім – найбільша проблема. Оптиміст упевнений – як не тепер, то колись ці тексти будуть прочитані. Реаліст...

Наразі все застряє на рівні анонсування в місцевій періодиці чи презентацій в тісному колі.

Погляд звернений у бік наших вишів. От, здавалося б, де має клекотіти кухня богині Кліо. Вдовольняємося, що вони все ще залишаються середовищем формування та екзистування авторів – продуцентів наукових текстів.

Можна говорити про деякі «неподоланні» особливості проблеми. Ключове слово «історія». Історія в сув’язі з Україною – загадка для цілого (цивілізованого?) світу. Україна – географічно центральноєвропська – до нині не знає чи має власну історію. Є різні: цікаві, всякі, ніякі, але історії України сьогодні, здається, нема.

ХХІ століття ввійде в історію за умови, що саме в цьому часовому проміжку на його скрижалях постане

…остання
Уквітчана воля –
Велична, свята авреоля Вкраїни…

(Зореслав. Сонце і блакить.  Ужгород, 1936. – 80 с.)

… або не ввійде.

Доля «неісторичних» націй – чекати, а чекаючи – боротися. Українці мають ту перевагу, що їм доводиться самоідентифіковуватися тоді, коли «цивілізовані» нації такого шансу давно вже не мають. Якби вони з якогось дива цього захотіли – позаздрили б нам.

Таки позаздрять. Але доки це станеться – чимало спливе води, у яку багаторазово увійти крім нас ще ніхто не спромігся.

Та віриться, що Історія, – не кутризанка, якою вона являлася українцеві повсякчас, – а манлива й оманлива пані, позірна, але порядна, в екстазі таки узрить Україну…

ІІ.

У понеділок, 11 серпня 2003 року, в американському місті Сомерсет (штат Нью-Джерсі) помер Вікентій Шандор. Поважний вік скорше надавав такої ж особливої поважності його невтомній, наполегливій щоденній праці, і хоч, само собою, створював немалі незручності, не був, однак, владним зламати цього Велета просто. Та все ж – взяв своє. На дев’яносто шостому році поставив останню крапку на аркуші життя видатного українця, перепнувши ще один живильний струмінь, що підхопив нас у ХХ-му й перепровадив у ХХІ-ше століття. Й полишив на власні сили.

Д-р Вікентій Шандор народився 12 жовтня 1907 року в селі Баранинці під Ужгородом. Про батьків – Івана та Марію Шандорів, родину й односельчан, Закарпаття й закарпатців – багато теплих слів на сторінках «Споминів». Виїмкова вкоріненість в ґрунт закарпатської проблематики з юначих літ й до останнього подиху є, поза сумнівом, визначальною в долі Вікентія Шандора. Українська державотворча справа й українська національна ідея, які поглинули усе його життя, ним розумілися, ним послідовно утверджувалися, починаючи із Закарпаття й через Закарпаття в цілому світі. Незважаючи на існуючу тенденцію недооцінювання малих країн та малих регіонів, д-р Вікентій Шандор виразно бачив Закарпаття «вікном України в Дунайський басейн і ворітьми до решти Центральної та Західної Європи». Це його засадичне переконання прослідковуємо і в часі державотворчих змагань 30-х років, коли йому випала місія представляти уряд Карпатської України в Празі, й у подальших процесах вирішення долі Європи й України в роках окупації та повоєнного переділу, й у всій діяльності на еміґрації. Дослідників політичної історії України чекає чимало несподіваних відкриттів при детальнішому вивченні матеріалів ініційованої й фактично веденої д-ром Вікентієм Шандором роботи Пан-Американської Української Конференції, як і Українського Конгресового Комітету Америки, його особистої діяльності в Генеральному Секретаріаті Об’єднаних Націй, зрештою – в уряді УНР в екзилі, Карпатському Союзі і т. д., і т. д.

Д-р Вікентій Шандор був блискуче освіченою, надзвичайно ерудованою й прозірливою людиною. Навчався в Ужгородській торговельній школі й Мукачівській Торговельній Академії, Карловому університеті в Празі, університеті ім. Ґете в Франкфурті (Німеччина), Колумбійському університеті та Українському Технічному Інституті в Нью-Йорку. Був фаховим юристом, економістом й політологом. Вікентія Шандора іменовано почесним доктором права й політології Ужгородського національного університету й обрано Почесним членом Закарпатського крайового товариства «Просвіта». В його доробку поважне дослідження «Закарпаття. Історико-правний нарис від ІХ ст. до 1920» (1992), десятки ґрунтовних доповідей та виступів на конференціях, сотні політологічних та публіцистичних статей у періодичних виданнях. Можливістю настільки повно реалізувати свої наукові та творчі потенції Вікентій Шандор великою мірою завдячував доброму ангелу-хоронителю – дружині Оксані Січинській,  разом з якою пройшли по життю цілих шість десятків років, пережили тяжкі, болючі й безжальні удари долі, але й щастя зажили сповна. Надійною опорою була для нього й сестра Маргарета Баботова з Пряшева, заслугою якої є фахова підготовка спогадів брата – останнього представника уряду Карпатської України – до друку.

Два томи «Споминів» д-ра Вікентія Шандора запропонували науковцям й широкому читацькому загалу докорінно новий підхід у трактуванні суспільно-політичних процесів Центральної і Східної Європи першої половини ХХ століття, знову ж – через призму Закарпаття. Закономірно, що фундаментальну працю Вікентія Шандора про Карпатську Україну видано англійською мовою Українським науковим інститутом Гарвардського університету – «Карпатська Україна у двадцятому сторіччі: політична і правова історія» (1997). В останні роки В. Шандор працював над третім томом «Споминів», предметом яких було ідеологічне та політичне життя української еміграції другої половини ХХ століття та державотворчі змагання сучасної України. З волі автора ця праця мала бути опублікована посмертно, але все ще не дійшла до видавця.

У ювілейній згадці про свого вчителя й наставника Олексу Приходька Вікентій Шандор зауважив, що великі зміни в національно-культурному та політичному житті Карпатської України на шляхах ХХ століття стали можливими «завдяки жертвенній та витривалій праці одиниць». І далі: «Тут вповні підтверджується засада, що народ живе працею, серцем і мозком своїх відданих одиниць».

Ці слова беззастережно відносимо нині на конто д-ра Вікентія Шандора, його світлої пам’яті.

Зліва направо: Михайло Шпонтак, Петро Часто, Оксана Січинська-Шандор, Вікентій Шандор, Іван Ребрик, Іван Пуйо. У Шандорів, Едісон, 1995 р.

11 жовтня 2012р.

Теги:

Коментарі

Корятович 2012-10-14 / 01:07:32
Ви мабуть про себе пишите? Такій особи як Волшин і Шандор були інтелігентними і геройськими особами. А ви що приставляєти? Самі працюєти протів свого народу. Моя матір вас всіх звала 'хрунями' (перекінчики, проданці, зрадники)...соромтися!

Корятовичу 2012-10-13 / 15:23:41
Августин Волошин продажна шкура та зрадник, котрому не вдалось домовитись з Гітлером. До чого тут ця ваша кривава ікона? Схаменітся!

747 2012-10-13 / 00:06:02
Ті два томи споминів В.Шандора варто прочитати хоча б і для того, щоби краще зрозуміти те, що ж таке нині з нами діється.

Корятович 2012-10-12 / 07:50:44
Я вважаю що Д-р Вікентій Шандор величається на рівні з такими великими українцями Срібної Землі, як наприклад Монсінйор Августин Волошин. Його патріотичне ставлення до української справи вимагає
у громаді великий поклін. Часто я користуюся його знамениту історію 'Закарпаття, Історично-Правний Нарис 9 ст - 1920'


Іван Ребрик
Публікації:
/ 5Псевдолокалпатріотичні маніпуляції масовою свідомістю
/ 2Закарпаття під Угорщиною
/ 3Видатна угорська вчена Марія МАЄР про денаціоналізацію та мадяризацію русинів-українців Закарпаття
/ 5Іван Мацинський про Адольфа Добрянського
Іван Мацинський і Карпатська Україна
/ 2«Найбільший муж наших новіших часів...»
/ 5Урочиста академія памʼяті о. Августина Волошина
/ 2Іван Марґітич: Єдність віри і народу
/ 2Те, що не влазить в депозитарій...
/ 5«Де я в житті маю втяти плужок у борозну?..»
/ 2Пряшівський феномен. Микола Неврлий
/ 4Пряшівський феномен
/ 8Вправляння і Виправляння
/ 1P.S. до вилишеного
/ 1Історіографічні студії проф. Володимира Задорожного
/ 1Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. V
/ 1Памʼятаєш?
Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. IV
Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. ІІІ. Шляхетний Чин
Петро Скунць. ПОГЛЯД. 1967
/ 6Великий українець Закарпаття
/ 3Він увів мене в ту атмосферу…
/ 1"Образки по-ужгородськи" від Леоніда Годованого
/ 3Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки. ІІ
/ 7Відкрита Енциклопедія Миколи Мушинки
» Всі записи