Характерні риси такого закладу – затягнені плівкою вікна (щоб знадвору не муляло очі, а гравці таким чином не відчувають плин часу, що позитивно впливає на кишеню власника), велика буква Е з короною над нею чи гачком – це своєрідний символ підпільного грального бізнесу, до Євро ’2012 – футбольний м’яч і напис «Спорт-бар», зрідка можна побачити камеру спостереження чи лампочку-блималку, що ніби заклично підморгує гравцям.
Автор нарахував шістнадцять гральних закладів по всьому місту, вісім із яких – у самому центрі Ужгорода. Та щось підказує, що їх набагато більше.
«Працівники податкової міліції Державної податкової служби у Закарпатській області на виконання вимог Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» проводять заходи, спрямовані на виявлення суб’єктів господарської діяльності, які займаються незаконною діяльністю у цій сфері. Так, у травні 2012 року на одному з ринків Ужгорода в торговельному павільйоні виявлено гральний зал, у якому в робочому стані були чотири апарати, – повідомляє прес-служба державної податкової служби Закарпатської області. – На час огляду ігрові пристрої були під’єднані до електромережі, та факту азартної гри не зафіксовано. Документів, які б підтверджували власника й законність походження ігрових апаратів, представлено не було. Складено протокол, ігрові автомати орієнтовною вартістю близько 12 тисяч гривень вилучено й узято на облік як безхазяйне майно».
Виходить, карати нікого. Тобто держава втрачає купу грошей, які б отримала як штраф за незаконний гральний бізнес.
У початковій редакції закону «Про заборону грального бізнесу в Україні» йдеться, що «до суб’єктів господарювання, які організовують і проводять на території України азартні ігри, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі вісім тисяч мінімальних заробітних плат з конфіскацією грального обладнання, а прибуток (дохід) від такої азартної гри підлягає перерахуванню до Державного бюджету України». Нескладні підрахунки свідчать: кожен факт такого порушення – це додатково 8 млн гривень до скарбниці. Пізніше влада стала лояльнішою до злочинців на азарті – до вищезгаданого закону внесли суттєву поправку. Тепер штраф становить «від десяти до п’ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян». Тобто від 170 тис. до 850 тис. гривень.
Якщо виходити тільки з 16 таких закладів в Ужгороді, мінімальний штраф – 2 720 000 гривень, які недоотримав бюджет України. І це лише одне місто. А скільки таких у всій Україні? Чому ж нічого не роблять правоохоронні органи?
Антон (ім’я змінено. – Авт.), працівник одного з таких закладів, розповідає, що їм заздалегідь повідомляє власник, коли має прийти чергова перевірка. Тоді вони від’єднують апарати й виносять їх у підсобне приміщення. Залишають тільки один комп’ютер. А оскільки вони позиціонують себе як інтернет-клуб, то легко повідомляють, що решта ПК або на ремонті, або на додатковій перевірці, щоб «строгі» інспектори не здивувалася, чому в інтернет-клубі лише один адміністраторський комп’ютер.
Гральний бізнес в Ужгороді процвітає. За останні два тижні в центрі міста закрили одне кафе, магазин побутової хімії й крамницю одягу, натомість створили три нові гральні заклади. Невже міліція й справді сліпа? Чи це просто комусь вигідно? До речі, якби в закон «Про заборону грального бізнесу в Україні» не внесли змін, то Ужгород назбирав би штрафів на 128 млн. гривень як мінімум.
Роман Сов’як