Кілька років тому були хіба звернення-обурення усього депутатського корпусу області щодо непогоджених з крайовою владою кадрових призначень зі столиці. А тут – комісія, яку очолює нейрохірург зі світовим ім’ям Володимир Смоланка, серед членів якої головні лікарі, провідні фахівці обласних, районних медзакладів – звернулася до голови облради: «Постійна комісія обласної ради вважає, що звільнення В. І. Царя здійснено із порушенням чинного законодавства України і тому просить Вас звернутися до голови обласної державної адміністрації, на підставі статті 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», щодо скасування розпорядження голови Міжгірської районної державної адміністрації про звільнення В. І. Царя та до прокурора Закарпатської області з проханням дати оцінку дій керівництва Міжгірської районної державної адміністрації з приводу безпідставного звільнення В. І. Царя та поновлення його трудових прав».
Депутати, розглянувши звернення жителів Міжгір’я й району, та й особисто багато років знаючи колегу, як повідомила прес-служби облради, відзначили: Василь Іванович Цар – відома в області і за її межами людина; заслужений лікар України; пройшов трудовий шлях від лікаря-хірурга до головного лікаря Міжгірської районної лікарні; обирався депутатом обласної ради третього, четвертого та п’ятого скликань; має заслужений авторитет серед населення Міжгірського району та керівництва області.
Підтримав громаду Міжгірщини та колег депутатів і голова обласної ради Іван Балога. «Надійшло чимало звернень мешканців району, депутатів, де йдеться про неправомірне звільнення головлікаря Василя Царя. Обласна рада використає всі можливі засоби для відновлення законності й справедливості. Ми захистимо інтереси громади», – констатував Іван Балога.
Колеги Василя Івановича, які щодня ділили разом із ним непросту роботу у віддаленому гірському районі, вже опускають руки: і без того ситуація в державі, й медицині зокрема, дуже тяжка, а тут ще й, здавалося б, рідна районна влада діє за принципом: а Баба Яга проти! Лікарі констатують: саме з приходом на посаду голови Міжгірської РДА Василя Щура щодо медзакладу та його керівника розпочалася неоголошена війна.
Останній рік просто неможливо працювати, – розповів «Замку» заступник головного лікаря з економічних питань Міжгірської райлікарні Олексій Косиненко. – Жодне питання, особливо пов’язане з грішми, годі вирішити. Бухгалтерію нашу ліквідували, нібито зробили так звану централізовану. Але якось дивно: від лікарні забрали, а у відділ охорони здоров’я району не ввели. Тільки-но просимо щось оплатити, робиться якраз навпаки. Можете уявити, як купити найпотрібніше, коли лікарня не має рахунку? У травні ми почали підготовку до зими... без копійки коштів! Усі ініціативи, дії, як то кажуть, рубають на корені...
Олексій Сергійович розповідає, що Василь Цар, у 2004 році став головним лікарем Міжгірської райлікарні. Тоді заклад був майже без опалення, дезінфекційних камер, пральні, навіть без найнеобхідніших ліків. Буквально не було підрозділу, ланки, яка б не потребувала порятунку, оновлення, налагодження нормальної роботи.
Василь Іванович залучав кошти звідусіль: заклад отримував і пряму субвенцію з державного бюджету, і гроші з обласної скарбниці, і через лінію Червоного Хреста, і завдяки особистим контактам головного лікаря в Австрії та Німеччині.
Насамперед замінили системи опалення, труби, встановили сучасний котел. І район став утричі менше витрачати газу, а в лікарні стало реально тепло. Для молодих спеціалістів-медиків зробили гуртожиток сімейного типу, для ромської громади – ФАП, який дістав схвалення європейських країн як приклад вирішення проблем цієї спільноти. Адже річ не тільки в тому, що там надається медична допомога ромам – одна жінка взялася працювати на цьому ФАПі санітаркою і стала буквально зовсім іншою – відійшла від попереднього способу життя, далеко не найкращого, традиційного серед ромів.
Майже все, що є нині в лікарні – ліжка, інструментарій, рентгенапарати, УЗД-обладнання, – залучено завдяки Василю Івановичу. Звели два поверхи поліклініки. В. Цар першим запровадив медикаментозні стандарти, налагодив систему постачання ліків, і при тих самих бюджетних видатках, ніби за помахом чарівної палички, препарати з’явилися. На ті, хай мізерні кошти, які виділялися на харчування хворих, у лікарні вже можна було поїсти. Зробили гаражі, ремонтний бокс, увесь санітарний транспорт дістав, як кажуть, рідну гавань і порт приписки. Нині ж, відколи районна влада поставила за мету позбутися надто активного і дієвого лікаря-господарника, усе знову почало валитися.
Педіатр Людмила Поп нарікає: «Колеги обурені, тривалий час на роботі нездорова атмосфера, люди не впевнені у завтрашньому дні, про медичний заклад постійно мусуються всілякі чутки. Повірте, аж не хочеться, йти працювати, адже постійно ніби натикаєшся на глуху стіну. Дуже обурені мами, які мають діток, хворих на ДЦП: Василь Іванович з року в рік допомагав їм пройти такі потрібні малюкам, але дуже дорогі курси лікування в Трускавці – у клініці доктора Козявкіна. Стільки проблем, а замість того, аби їх спільно вирішувати, медиків, а що найгірше – хворих, втягують у якісь ігри амбіцій, інтриги, політиканство».
Завідувач хірургічного відділення, голова профспілки медичних працівників району Василь Оленин каже, що 2 грудня в райлікарні пройшли збори трудового колективу, всі дуже стурбовані звільненням головного лікаря, скандал вийшов за межі району. А найголовніше, що все це найбільше б’є по недужих, по можливостях, зокрема фінансових, надавати їм медичну допомогу.
Сам Василь Іванович Цар уже з усього цього цирку районного масштабу просто сміється. Розповідає, працював у місті Миколаєві, в обласних закладах, та мусив повернутися до рідного дому, де колись залишилася самотня мама. Ось уже 22 роки в Міжгірській лікарні. Планів та ідей завжди мав багато, але, звісно, вдавалося далеко не все. Реалізація більшості з них впирається в закостенілість державної системи охорони здоров’я. Хіба ж можливо змінити підхід до надання медичної допомоги в окремому районі? Тим більше, якщо це не згори йде вказівка, а з’являється ініціатива знизу.
Намагання позбутися головного медика з боку районної влади і справді нагадують дитячі «войнушки». Заклад пережив чимало всіляких перевірок, весь час на Василя Царя намагалися знайти кримінал. Поширювали чутки. У вересні винесли наказ про догану: мовляв, Цар нічого не робить щодо оптимізації системи надання меддопомоги, хоча ліжковий фонд Міжгірщини останнім часом скоротили відповідно до вимог обласного управління охорони здоров’я. Відтак рішенням суду цей наказ було визнано нікчемним. Згодом районна влада «вліпила» другу догану, третю і... звільнення. Котрусь із доган – нібито за те, що звідкись ще в серпні взявся новий статут лікарні, а наприкінці листопада головному лікарю листом повідомили: мало не протягом двох годин треба здати наявний документ. Новий при цьому навіть не дали подивитися. Третю догану самому «винуватцю» теж не показали, а про звільнення повідомили... через місцеву газету.
Василь Цар знову звернувся до суду. Розповідає, що давно б махнув рукою на все, якби не рідний колектив, який теж опинився на роздоріжжі невідомості, а головне – лікарня, ФАПи, амбулаторії, в які стільки вклав зусиль, часу і власного здоров’я. Це його рідна земля, краяни, яких за два десятиліття знає в районі майже усіх. Останній рік довів, що ламати – не будувати, розвалюється все швидко і дуже часто, на жаль, безповоротно. Принципова позиція Василя Царя, його категоричне «ні!» в серйозних ситуаціях надто вже боляче зачепили амбіції керівника району Василя Щура. Про таких людей кажуть, що готові йти по трупах. На Міжгірщині взялися йти по живих людях – і медиках, і всіх, хто звертається по допомогу, порятунок найдорожчого – здоров’я.
Сергій Попович