Отож заготівля цього екзотичного продукту селянами проводиться навесні. Якраз тоді, коли починається період розмноження. Але навіть у цьому не було б великої проблеми, коли б усе відбувалося, як раніше. Тоді йшлося про десяток-другий жаб, які вміли і любили готувати у деяких родинах. Та й то не кожна сім'я в Тур'їх-Реметах полюбляла такі делікатеси.
Зараз ним досить охоче торгують у довколишніх ресторанах, до того ж коштує така страва недешево. Користується вона попитом і за кордоном. Тому такий от водний бізнес приносить хай тільки сезонні, а все ж прибутки.
А тим часом через це порушується баланс в екосистемі. До речі, тут не водяться зелені їстівні жаби, які традиційно споживає Європа. З ними ситуація виглядала б не такою фатальною. Адже вони перебувають у водоймах весь рік, і виловити їх не так легко. А в нашому випадку можна за короткий час винищити цілу популяцію.
Свого часу біологи спільно з управлінням екології проводили дослідження. І виявилося, що в довколишніх селах таких лісових бурих жаб набагато більше, ніж безпосередньо у Тур'їх-Реметах. Та й самі селяни зізнаються, що для виловлювання їм треба відходити все далі – за десяток-другий кілометрів. Тоді науковці запропонували селянам створити розплідники, як це зробили на Одещині. Там також склалася катастрофічна ситуація, щоправда, із зеленими жабами. Але логічно було б, коли б такі розплідники розташувати не в селі, а десь у низовині. Однак оскільки це селянам невигідно, то вони й не відгукнулися. Біда і в тому, що цей сумний досвід переймають й інші села. І зараз багато людей, які живуть в Ужанській долині, займаються цим екзотичним промислом.
Самі ж науковці розповідають, що люди до цієї справи ставляться досить весело. Кажуть: а ми не винищуємо ніякі популяції. Тільки відрізаємо жабам кінцівки і відпускаємо з Богом. Але ж жаба – не ящірка. Нові кінцівки у неї не відростуть. І фактично вона гине. Та й ловити їх неважко. Адже не так багато на Закарпатті водойм, придатних для розмноження бурих жаб. Тому в цей час їх тут безліч – лови собі сачком або просто руками.
А щодо наполеонівських земноводних, то такі види зустрічаються повсюди в Європі, у Франції теж. Тому якщо їх і завезли сюди французькі вояки, то це були ті ж самі жаби, які водяться в нашому краю.
Загалом тут зустрічаються трав'яна, гостроморда та прудка жаби. Прудка перебуває на межі свого ареалу, тому навідується у цю місцину рідко. Тож і таких прикрих наслідків для цілої популяції немає, як для двох її приятельок по нещастю.
А от нібито після того, як вдарить перший грім, м'ясо жаб непридатне в їжу – це теж більше міф. Федір Куртяк розповідає, що після цього жаби просто розповзаються по лісах і ловити їх куди важче.
То як врятувати ситуацію? Штрафами? Погрозами? Чи покладатися на екологічну освіченість людей? Проте сьогодні ці питання більше до держави, ніж до людей. Бо це та ж ситуація, що і з первоцвітами. І штрафують, і картають, і лякають. А люди все одно стоять із весняними букетами на тротуарах. Але хіба вони йшли б на таке приниження, коли б такі гроші можна було заробити трохи радісніше?
Мар'яна НЕЙМЕТІ