Ми звернулися до Раїси Дмитрівни за коментарем і, можливо, з оприлюдненням дійсної суми та відповідних пояснень. Але наступного дня, коли мало відбутися інтерв'ю, Раїса Дмитрівна запропонувала замість цифр текст. А ми пропонуємо його вам. Може з нього щось вдасться зрозуміти? Наша боротьба У березні цього року виповнюється шоста річниця нашої спільної роботи з головою Виноградівської районної ради О. Любімовим . Спочатку я працювала керівником апарату районної державної адміністрації і вже чотири з половиною роки працюю керуючою справами виконавчого апарату районної ради. До цього мала 10-ти річний досвід роботи у виконавчому апараті районної ради.
Я чому заглядаю в історію своєї трудової діяльності.
Розвиток усіх подій, що продовжуються ось уже шість років, розпочався тоді, коли О. Любімов став головою державної адміністрації. На чолі депутатського корпусу районної ради четвертого скликання був Михайло Петрович Довжанин.
Як відомо, двовладдя часто приводить до непорозуміння.
Молодого, недосвідченого, активного учасника помаранчевої революції кинуло тодішнє керівництво секретаріату Президента на поїдання акулам районного політикуму. Хочу сказати, що працювати біля нього всі ці роки було дуже і дуже важко. Чому саме?
Тодішній голова районної ради М. Довжанин побачив у цьому молодому, енергійному, наполегливому керівнику свого опонента на виборах до районної ради у березні 2006 року. Почали готуватися депутатські запити, звернення сільських та селищних голів, націлені на дискредитацію керівника райдержадміністрації. Приїжджали перевірки, перевірялися факти, які не знаходили підтвердження. Але "зубри" районного політикуму не заспокоювалися та шукали нові "жарені" "факти".
Робочий день мій тривав по 12-13 годин. Окрім тих завдань, які стояли перед районною державною адміністрацією і які необхідно було виконувати, нам увесь час треба було боротися за місце під Сонцем, доказувати свою правоту, відбиватися від усяких неправдивих інформацій, наклепів, відписувати листи у Кабінет Міністрів України, Адміністрацію Президента України, Уповноваженому із прав людини, обласну державну адміністрацію, прокуратуру і т.д., готувати інформації усім контролюючим органам. І це продовжувалося день у день впродовж цілого року.
Вибори відбулися. Перемогу отримала політична сила на чолі з Олегом Любімовим. Михайло Петрович повинен був задовільнитися депутатським мандатом районної ради п'ятого скликання 2006-2010рр., але ця війна продовжувалася. Хоча обирався він від Соціалістичної партії, ішла повна співпраця із представниками партії Регіонів, БЮТу та іншими особами, які вибрали за свою мішень новообраного керівника району. У боротьбі проти спільного ворога вони об'єдналися. Знаючи всі тонкощі політичних інтриг, їх уміло закручували ті, хто не зуміли виграти вибори. Почали знову направляти запити та скарги у КРУ, УБЕЗ, прокуратуру і т.д. провокуючі листи, очорняти через ЗМІ репутацію керівництва районної ради. Знову довелося мені з виконавчим апаратом відбиватися, готувати довідки, судовий захист, інформації та підтверджуючі матеріали правомірності дій керівництва. І так ціле п'яте скликання. І нікого не цікавило, хто і скільки працює. Матеріали мали бути підготовлені у встановлені законом терміни. Окрім всього цього, ми ще просто виконували свою роботу .
Ви розумієте, від того, яку команду має керівник, залежить успіх його діяльності та робота установи в цілому.
У кінці минулого року перед виборами до місцевих органів влади до мене надійшла інформація від оточення К.Резеша, що я буду звільнена з роботи.
Ви пам'ятаєте, в цей час звільнялися директори шкіл, був звільнений з посади Борисенко І.М., робилася спроба звільнити головного лікаря ЦРЛ Онисько Н.С., завідуючих відділень райлікарні.
Партія Регіонів була впевнена у своїй перемозі.
Але дивує те, що мені співчували люди, які працюють під керівництвом цього пана. Я зрозуміла, що багатьом не подобається політика, яку веде голова державної адміністрації. Протистояння між керівниками району стало ще відчутнішим. У коридорах влади відчувалася гнітюча ворожа атмосфера.
Усьому виконавчому апарату районної ради на кожному кроці давали зрозуміти, що їм залишилося працювати до виборів.
Звичайно, мені приємно відмітити, що роботу команди О.
Любімова оцінили. Значить команда у нього достойна, отже і керуюча справами свою роботу виконує добре.
Я прекрасно розумію, куди хилять представники партії Регіонів. І ще раз підкреслюю, що керує цим процесом голова районної державної адміністрації, який бачить, на кого опирається у своїй роботі голова ради. Карло Карлович говорить в очі голові районної ради: закінчуємо воювати, а сам продовжує вести закулісні ігри, смикаючи за ниточки та управляючи манекенами, які рахують себе великими політиками.
Окрім того, хочу сказати, що Борис Керечан веде себе не як заступник голови районної ради, а як представник партії Регіонів, від якого допомоги у роботі виконавчого апарату не багато, а напруженість у колективі дуже відчутна.
Сьогодні я згадую слова його батька, Августина Керечана: - Я зробив добру справу – своєму синові політичну кар'єру.
Якщо він пам'ятає, я запитала :
- Хороше діло для кого, для нього чи для району?
Як показав час, нічого доброго для району з цього не виходить.
Співпраці та порозуміння між командою ЄЦу та партії Регіонів немає. Часто працівники виконавчого апарату згадують ті часи, коли заступником голови був Йосип Йосипович Борто – культурна, освічена, толерантна людина.
Він просто робив свою роботу, але і за це йому перепадало на горіхи від опозиції.
Команді партії Регіонів немає чим вихвалятися у соціально-економічному розвитку Виноградів-ського району за рік діяльності. Не запущено жодного дитсадка, здали Дротинську школу, побудовану попередниками, не вирішили питання з водопостачанням в жодному селі, не можуть вирішити питання виділення землі для будівництва полігону... Ось і організовуються різні піар- кампанії, пошук відьом та винних, відволікається увага населення від основного – наше життя не стало "кращим вже сьогодні".
На закінчення хочу сказати наступне: як посадова особа з 15-ти річним стажем роботи в органах влади, я отримую достойну заробітну плату, яка відповідає вимогам відповідної постанови Кабінету Міністрів, Закону України "Про оплату праці" та іншим законодавчим актам.
Підкреслюю, що займаю не виборну посаду та не є публічною службовою особою. Жодних нормативних або навіть етично-моральних обов'язків по оприлюдненню інформації з питань оплати праці не маю, особливо перед такими особами як Довбак Юрій Юрійович і йому подібним.
Раїса Нодь