Закарпатське вівчарство. Традиції гірського ремесла (ВІДЕО)

О цій порі вже не сплять вівчарі. Робота кипить.  Їхній день починається о 3 ранку за їхнім часом (о 5 годині київського). Один вівчар заганяє овець, інші  – доять. Справа не з легких, потребує спеціальних умінь. Свіже молоко проціджують. З нього потім виготовлятимуть сир та вурду.

Секретами виготовлення вурди вівчарі поділились і з нами. Рецепт простий. Але тим, хто не живе вівчарським життям, його втілити навряд чи вдасться. Спочатку доять овець та кіз. З молока збирають вершки. З першого овечого молока роблять сир (як кажуть тут – “сер”). Залишки відігрівають на вурду. Спочатку в молоко додають трохи клягу  – його роблять з висушеного шлуночка теляти або ягняти. Все кілька разів старанно перемішують. Після того суміш відігрівають на вогні, аби “склягалася”. Проціджують. Роблять вурду. Вурду потім відправляють в долину, де господарі засолюють її та  переробляють на бринзу.

Іноді їм доводиться по горах йти 12 годин, аби дістатися найближчого села.

Живуть вівчарі у колибах без електрики та зручностей. Вівчарські колиби  складаються з однієї “кімнати”, в якій живуть та готують продукти вівчарства.  Життя в горах незмінне. Тут час зупинився. Що б  не відбувалося: військові операції, геополітичні зміни, війни та перемир”я вівчарі точно знають: над горами зійде сонце, а їхні отари, як і щодня, чекатитмуть їх.