Вершник Українського апокаліпсису

Впізнаєте красавця? Це ж улюблений депутат Розентала, Кібелбека, Черепка, Полички, Мореки, Дужара, Красная, ... та й всіх, всіх…

О, як ми його на Закарпатті любили! Як на руках носили!  Тисячі членів партії СДПУ (о): вчителі, лікарі, науковці… закарпатські християнські церкви всіх конфесій просто сочилися миром і диміли ладаном від  однієї думки про щедрих високоповажних київських меценатів. Напевно жоден політик нової української історії не збурив на Срібній землі таку хвилю холуйства. Це було справжнє бабине літо совка. Ми щедро тратили телячу радянську довірливість, хитрувату простакувату щирість, розраховуючи на щедрі дари, не особливо задумовуючись над повітряними замками, які нам малювали доброчинці.

Першими спам’яталися закарпатські бандити: ласі шматки почали мимо проносити, хащі безжально і не туди рубати, по кишенях пішов вже не шелест, а хруст –  зайві руки з кишені бюджетної виламувати стали. Ледве здихалися. Були, звичайно, й інші, не менш колоритні, яких любили, але вже з більшою оглядкою, запас диявольського  цинізму від Медведчука навіки обпік.

А Медведчук покрокував далі Українською історією: злет, падіння, забуття, зламані ворота… Війна. І все це на фоні все зростаючої ненависті українців до ката Стуса.

Але подивіться, він знову на коні. Сама Меркель його пропонує у переговірники.

Вершнику Українського апокаліпсису, як ми тебе не впізнали!!!

Володимир Мочарник