Йосип Тереля. «Ходячий апостол», котрого позбавили Батьківщини

Народився Йосип Тереля 27 жовтня 1943 року в с.Келечин на Міжгірщині. Батька заарештувало гестапо і забрало до концтабору, а його виховання й опіку взяли на себе дідусь з бабусею, які були ревними християнами. Прізвище ба­тька Йосипа було Пойда, однак хлопцю дали прізвище його бабусі по бать­ківській лінії – Тереля, щоб продовжити цю родову лі­нію. Предки бабусі мали аристократичне походження, її родовід розпочинався у ХІІ ст. від часів правління Данила Галицького. Тоді предки Йосипа Терелі оселилися на кордоні з Угорщиною, щоб охороняти межі держави. Коли померла бабуся, його забрала до себе інша бабуся – по лінії матері, Анна-Софія Фолес.  До 13 років Йосип жив із дідусем і бабусею в Сваляві,  де закінчив початкову школу. Родина Фолесів теж походила із давньої шляхетної і національно свідомої родини.

Насильницька ліквідація ГКЦ на Закарпатті, вбивство єпископа Теодора Ромжі та смерть у московській в’язниці о. А. Волошина надзвичайно вразили молодого Йосипа та спонукали до боротьби з більшовицькою владою, хоч його батьки були переконаними комуністами. За свою діяльність багато разів був ув’язнений, 23 роки жив за тюремними гратами, колючим дротом мордовських та пермських таборів суворого режиму.

Найбільшим злочином,  висунутим проти Й. Терелі, була завзята боротьба за захист і легалізацію ГКЦ, яка перебувала у підпіллі: організація катакомбних Богослужінь; поширення релігійної літератури та відстоювання релігійних свобод в Україні, які гарантувалися на папері чинною Конституцією. За ці «злочини» його востаннє, 20 серпня 1985 року, судив Закарпатський обласний суд, головуючим на якому був Андрій Стрижак, майбутній Голова Конституційного Суду незалежної України! Судили  за ст. 62 КК УРСР за антирадянську діяльність. Засудили на 7 років позбавлення волі. Цей вирок і став основою, щоб позбутися неприємного для влади в’язня. Верховна Рада СРСР 21 січня 1988 року позбавила Й.Терелю, його дружину і трьох малолітніх дітей радянського громадянства та ви­дворила їх за межі Батьків­щини – України. Політичний притулок родині Й.Терелі надала Канада.

Після прибуття в Канаду заснував власне видавництво, журнал «Хрест» та «Монархія і Україна», відновив вихід журналів «Воля і Батьківщина» та «Назарет», виступав на міжнародних конференціях, конгресах та симпозіумах, видавав свої книги, читав лекції у 29 католицьких уні­верситетах. Виступаючи по радіо, телебаченню та на мітингах на всіх континентах Земної кулі, розкривав істинний стан справ у СРСР.  Книжки і статті Й.Терелі виходять багатьма мовами світу. Його англомовна біографія «Свідок» про переслідування ГКЦ у колишньому СРСР у 1991 році вийшла накладом 2 мільйони примірників. Серед книжок останньо­го часу не можна не згадати «Царство Духа», «Тіло і кров», «Нариси історії католицизму» та ін.  Про цього українського в’язня сумління знято 14 документальних кінострічок.

На Заході Й.Терелю називали «ходячим апостолом», його приймали у своїх резиденціях королі і президенти великих держав, Папа Римський. Він став відомий світу як один із найпопулярніших україн­ських емігрантів, як громадський і релі­гійний діяч, місіонер, художник-іконописець, полі­тичний карикатурист, талановитий поет і публіцист, оратор і науковець. Повністю реабілітований у 1994 році. Йому повернули його кримінальну справу №8200485, в якій перераховано всі його «злочини» проти радянської влади, які він опублікував у журналі «Монархія і Україна» у Торонто 1993 року та часописі «Карпатський  край» 1993 року, №9–11.

Помер Й.Тереля 16 березня 2009 року в Канаді. Згідно із заповітом, похований у с. Н. Болотне Іршавського району 8 липня 2009 року. Його могила – поруч з могилою його духовного наставника о. Михайла Данилаша. Не міг забути, як з о.Павлом Мадяром посилали йому в табір посилки, де відбував покарання. Це була для нього велика моральна під­тримка. Думаю, що причиною при складенні заповіту Й.Терелі, щоб  поховати його у Н. Болотному і щоб його поховав саме о.Михайло, було  саме це.  Бажав він і по смерті спочивати поруч із вірним товаришем і однодумцем, яким був для нього  о.Михайло. 

Володимир Матейко