“Так, у нас серед послуг є торгівля, але, запевняю, жодна листоноша не несе щось продавати насильно. Це – соціальна послуга. Для її реалізації листоноша повинна отримати замовлення від пенсіонера чи когось іншого, хто потребує такої допомоги. Це дуже актуально, адже інколи до клієнта листоноша йде 12-25 кілометрів. Ми продаємо мило, макарони, крупу... Якщо пенсіонер зробив замовлення, то впродовж 2-3 днів вона (листоноша – ред.) його виконає. Але не можна говорити, що перед нашим працівником ставлять завдання з вимогою “нагрузити” клієнта”, — сказала Тетяна Іванівна. Стосовно вартості продуктів, Тетяна Максим запевнила, що вони не дорожчі за ті, що продаються у звичайних магазинах. Однак, оскільки ціни на продукти у різних районах області — різняться, а у всіх відділеннях поштового зв’язку вони однакові, то, на думку заступника директора з економічних питань, це й могло стати причиною деяких розбіжностей.
Під час прес-конференції вона повідомила, що закарпатські листоноші своєчасно отримують заробітну плату, спецодяг, в тому числі й взуттям, а також засобами захисту — газовими балончиками. Кілька років тому Закарпатська дирекція закупила велосипеди, аби покращити умови роботи листоношам, та не всі з них використовуються, адже десь, як-от у гірських районах, пересуватися ними досить складно.
Середня заробітна плата листоноші впродовж 2011 року, за словами Тетяни Максим, становила 1098 гривень.
