Такий крок видавця вимушений.
Справа в тому, що від 1996 року з боку органів державної влади Словацької Республіки доходить до поступового і систематичного обмеження коштів для газети. В 1999 році настало дальше суттєве обмеження коштів, а в 2011 році кошти для «Нового життя» були обрізані наполовину.
В такій незавидній ситуації на допомогу газеті прийшли читачі і прихильники «Нового життя» своїми пожертвами. Таким чином, газета з певними перебоями виходила майже регулярно до кінця 2011 року. За таку підтримку, в тому числі і моральну, їм дякуємо.
Ми глибоко вдячні групі старостів Снинщини (тобто території, що примикає впритул до словацько-українського кордону), які з власної ініціативи підняли питання фінансування газети «Нове життя» на зустрічі з віце-прем’єром Уряду Словацької Республіки Рудольфом Хмелом 10.11.2011 року в Снині. Наперекір обіцянкам про те, що до кінця 2011 року буде виділено кошти для газети, обіцянки залишились пустими обіцянками.
Центральна рада СРУСР в грудні 2011 року звернулась з черговим офіційним листом до віце-прем’єра Словацької Республіки прийняти делегацію Союзу з метою обговорення проблематики фінансування газети та іншої діяльності організації, проте і досі на адресу Союзу не надійшла жодна (!) відповідь.
Все виглядає так, що у вищих ешелонах влади не діє жодна мораль. Тим більше, коли йдеться про обґрунтовані потреби української національної меншини Словацької Республіки. В той час як у певних владних структурах не так давно роздавались провізії для окремих осіб по 200 мільйонів словацьких крон, для дальшого існування Основної школи з українською мовою навчання в Габурі Меджилабірецького округу не знайшлось всього 8 тис. євро. Після довгого зволікання з Міністерства освіти СР на адресу Союзу русинів-українців СР, нарешті, надійшла відповідь… Відповідь НЕГАТИВНА! Що ніби в міністерства нема грошей! Подібно це було з Основною школою з українською мовою навчання у Руській Порубі, для якої теж потрібно було мати всього лише 10 тис. євро. Результат – частину школярів було розпорошено по навколишніх словацьких школах, а старшокласники продовжують навчання в Основній школі-інтернаті з українською мовою навчання в Гуменному. Проте, як стало відомо редакції, і школа в Гуменному опинилась під серйозною загрозою. Нависає над нею неймовірний фінансовий прес. (Частина вчителів школи, піддаючись омані, що дальше існування школи можливе лише при запровадженні в навчання т. зв. русиньского языка, тобто спотвореної словацької мови з домішками місцевого українського діалекту, схильні піти на такий крок. Ймовірно, до цього їх ведуть не лише тиски з Братислави, але і з боку місцевих властей в Гуменному).
Тож закономірно постає питання, де поділись гарантовані Конституцією Словацької Республіки реальні права національних меншин?
Все ж таки хочеться жити надією, що новий уряд, який постане після позачергових березневих виборів у Словацькій Республіці, буде більш прихильний до української національної меншини в Словаччині і не буде прискорювати процес їх асиміляції.
Редакція газети «Нове життя»
«Нове життя», № 1-2, 20.01.2012 р.