Нас дурили? Та ні. Ніколи! «Україна НАША» – сказали колись. А ми подумали, що ми до того щось маємо. Нам дулю під ніс, а ми ту дулю давай аналізувати та розкладати на складові, замість очухатися та йти далі.
І тепер не дурять. Говорять відкритим текстом. Але ми слабі у прочитанні!
«Вперед Україно!» – поганяє ледь живу конячку знавісніла пані. «Вйо, дохлятино, вішта!». А тут її, сегіняшну, ударом по ребрах лякає дужий дядько.
І що то в нас у державі за звичка називати партії такими страшними словами?! Не щоби якийсь легенький вивих, чи «розтяжка»… Ні, відразу «удар»… По нирках, чи що?!
І кличуть нас, кличуть… Туди, де не тільки ніхто нас не чекає, а звідки порядні люди вже вертаються, навчені гірким досвідом: не можна робити зі свого дому «общагу». До добра це не доводить. Люди, що вчать нас жити, знехтували природним законом: люби своє, шануй чуже. І вмій своє боронити! Це і є той націоналізм, а усе інше – від лукавого.
Не йдімо нікуди! Загрузнім по коліна у дарований нам Богом український чорнозем, випрямімо хребет! І стіймо, браття, незворушно стіймо! Держімо її, ту Україну, як Атланти. І не даймо себе поганяти!
Оксана Русин, Свалявський район