Таміла Шокіна. Роксолана з Закарпаття

Про сім'ю...

- Як прийняла тебе нова турецька родина, і як швидко ти знайшла зі свекрухою спільну мову?

 - Про турецькі сім'ї та внутрішній статут можна говорити окремо і дуже довго. Вони - згуртовані, дружні і цим схожі на рядову українську родину. У мого чоловіка є сестра і брат, всі вони живуть в тримільйонному місті Бурса дуже близько і щодня спілкуються. Спочатку це викликало подив, потім зрозуміла: обов'язок цікавитися здоров'ям рідних, їх справами, турботами - святий. Для цього дуже часто ми збираємося разом за чашкою чаю (чаювання - невід'ємний ритуал у турків). Мій чоловік, коли знайомив зі звичаями і традиціями своєї країни і сім'ї, напевно, думав, що я з іншої планети. Ми навіть завзято сперечалися про батьківщину такого унікального турецького приладу як самовар. Ним досі користуються у всіх сім'ях, тільки турки називають його самовер. Ось і знайшла у нас коса на камінь (сміється Таміла). Втручатися в сімейні чвари турки не люблять, вважають за краще, щоб молоді самі шукали компроміси. Скажу одне - у більшості випадків вони однолюби, і кількість розлучень в країні мінімальна. А ще, мені здається, я новій родині припала до душі ...

- Безсумнівно, тобі хотілося здивувати нову сім'ю. Вдалося?

- Здається, так! По-перше, я познайомила всіх нових родичів з українською кухнею: зварила борщ, наліпити вареників з картоплею. Їли із задоволенням. Якщо говорити про кухню, то тут багато спільного: овочі, плов, голубці. Ось з картоплею конфуз трапився. Виявляється, наш улюблений коренеплід - великий дефіцит в Туреччині ...

Заміж на третій день...

- У слов'ян існує стійка думка, що всі турки ловеласи, і їх компліменти - пустодзвін. Твоє серце швидко розтануло під натиском гарячого хлопця?

- Я слов'янка, і з великою часткою скепсису сприймала залицяння турецького кавалера. Він, фактично, на третій день знайомства зробив мені пропозицію і зізнався в любові. Я була в шоці. Тепер розумію, це в традиції народу. Вони люблять серцем, слухають його і йдуть за ним. Тому всі знаки уваги турків потрібно сприймати всерйоз. Я не агітую, зрозумійте мене правильно, але за два роки проживання в Туреччині нещасних українських дружин не бачила. А турботливий чоловік, що забезпечує сім'ю, у вихідні готує сніданки і купує продукти - явище звичайне. І ще: в Туреччині жінки не носять тягарів, їм не грублять, з ними рахуються, їх поважають. Чого ще бажати? (Сміється Таміла).

Складнощі перекладу...

- Звичайно, ти дівчина, до вивчення мов здатна, але турецький за 3 місяці - це дуже круто! Що мотивувало тебе до вивчення мови?

- Життя і мотивувало! З чоловіком спілкувалася англійською, з його родичами жестами, так би й тяглося, але стало нудно сидіти вдома. А як у чужій країні, в місті далекому від морських курортів, де іноземець в дивину вижити без знання мови? Ще й мій максималізм невгамовний. Я вирішила, що буду мати престижну роботу, і подала резюме не абикуди, а в один з найпрестижніших готелів Бурси - Челік Палас.

(5-ти зірковий термальний готель Челік-Палас належить до елітних закладів Туреччини. Тут відпочивають «вершки» турецького суспільства, зупиняються зірки світового кіно і шоу-бізу, президенти та дипломатичні делегації. Челік Палас один з найстаріших готелів міста Бурси, побудований у часи і за наказом першого президента країни Мустафи Кемаля Ататюрка. Довжина труб з термальною водою до готелю - в кілька кілометрів. Отримати місце в такому закладі - справжня мрія! - прим. автора)

- І тобі вдалося?

- (Загадково) не відразу. На той час я не володіла мовою, хоча моє резюме вразило дирекцію (люди з вищою освітою - те саме, що богачі). А знання російської та української в готелі нікого не цікавить, от мені і відмовили. Я повернулася додому, накупила підручників і за три місяці наполегливих занять здолала турецьку.

- Цікава мова?

- Пішла асоціативним шляхом, запам'ятовуючи нові значення знайомих слів. Тільки не смійтеся, але і тут у нас багато спільного, мабуть, позначається вплив турків на формування слов'янських держав. «Баян» - жінка, «бардак» - стакан, а «дурень» всього лише зупинка. Ось від слова до слова і вийшла на такий рівень, який мені дозволив повернутися в Челік Палас. І мене взяли!

Про роботу...

- Ти багато говориш про свою нову роботу і зовсім не згадуєш про колись улюблену журналістику ... зав'язала?

- Поки про це не думаю. Насолоджуюся роботою в Челік Паласі. Ти не розумієш, наскільки це почесно в масштабах всієї країни. Я - дворецький, єдиний у своєму роді. У моїх повноваженнях і обов'язках - зустрічати гостей на рецепшн, проводити екскурсії готелем, розповідати його історію, показувати апартаменти, де зупинялися відомі у світі люди. Нескромно про це говорити, але я пишаюся тим, що роблю і знаю, що дирекція готелю пишається мною. (Тамілу завжди представляють почесним гостям, хваляться, що у них працює єдина іноземка, і вона - землячка ЇХ Роксолани. Що має вищу освіту, журналіст і самостійно вивчила турецьку мову).

Релігія і міфи...

- Мусульманство, християнство - страшно подумати перед яким вибором ти опинилася.

- А вибору немає (заливається сміхом Таміла), те, що турки нав'язують дружинам свою релігію - міф. За два роки ні словом, ні натяком мені не дали зрозуміти, що я повинна прийняти мусульманство. Для них важлива сама віра. І хоча в Бурсі багато мечетей, місто вважають другою Меккою, тут є і християнська церква. Мій уважний чоловік щовечора запитує чи помолилася я, і кожної неділі пропонує підвезти до церкви на службу. Вся велика родина разом зі мною святкує мої християнські свята, це зворушує до глибини душі. На Великдень я печу паски, фарбую яйця і йду до церкви зустрічати Воскресіння Христове. А вранці всі родичі збираються в нашому домі і українською вітають мене: «Христос воскрес». Це дорогого коштує!

- Які ще міфи ти б хотіла розвінчати?

- О, багато і, причому, з обох сторін. По-перше, про багатоженство. Коли я приїжджаю в Україну, перше питання - яка я дружина в гаремі. Я вже говорила, що турки однолюби. Гарем був тільки у султана, але Роксолана добилася його розпуску. І це стало історією. По-друге, паранджа. Туреччина світська країна, там жінки не носять паранджу, хоча і сповідують мусульманство. По-третє, турки не араби і дуже ображаються за таке порівняння. Вони не люблять арабів за неохайність. І ще, рабства в Туреччині теж немає, ніхто нікого не продає! А також, в Туреччині є літо і зима, зі спекою, морозом і снігом. Що стосується України, я себе почуваю місіонером, адже розповідаю друзям і співробітникам про свою країну, про Закарпаття, Ужгород. Вони дуже дивуються, коли кажу, що Бурса схожа на мій Ужгород (красивіше Бурси для місцевих міста немає). І з задоволенням слухають в моєму виконанні українську мову, вчу їх трохи.

Бажання, дійсність і прикрість...

- Таміла, твоя мрія збулася?

- Я завжди багато подорожувала, але ніколи не думала, що залишуся жити за кордоном. Це точно не було моєю мрією. У 27 років я почала життя з нуля, з крутого повороту і тепер у мене - нові мрії і бажання. Якщо б не одне АЛЕ. Пуповина! Так тягне додому, неймовірно. Болить душа за Україну і важко усвідомлювати, що ми – такі розумні, талановиті, освічені, а живемо, по суті, в злиднях. Плачу по ночах, буває, і сумую сильно ...

- Як твоя поезія, пишеш?

- Вірші? Часу немає. Зараз я як губка, все вбираю, аналізую, набираю в себе емоції. Я думаю, вірші будуть, тільки шкода, що мій чоловік не зможе їх оцінити...

Теги: Шокіна, туреччина, тірки, вірші

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати