Важкий плацдарм головного водогосподарника Закарпаття Василя Івегеша

І не тому, що спрацьовують гени запобігливого підлеглого перед начальником, а через те, що той пройшов нелегкий шлях від робітника до міністерського рівня і не втратив найголовнішого — людяності, любові до людей своєї галузі. Так само намагається щодня і щогодини працювати Василь Васильович.

ДИНАСТІЯ ВОДНИКІВ

Міжрайонне управління аводного господарства, яке об’єднує Ужгородський, Перечинський і Великоберезнянський райони, інженер Івегеш очолює з 2004 року.

— Четвертого квітня, — говорить, — сповнилося тридцять років моєї праці в нашій галузі. Нашій сім’ї! Як ми зазвичай кажемо. Вітав мене перший начальник міжрайонного управління Микола Нечитайло, якого ми дуже поважаємо і зараз теж від усієї душі здоровимо зі святом.

Народившись у 1961-му, закінчив у Солотвині на Тячівщині середню школу. Не шукав відтак легких путівців. Трудився в будівельно-монтажноиу управлінні, а потім у пересувній монтажній колоні Виноградова траншейним трубоукладником. Пролетарієм і вступив до Рівненського вузу інженерів водного господарства. Повернувся в своє ж ПМК-78 у Севлюші. З 1983-го до 2001 року працював інженером майстерні, прорабом, начальником виробничої дільниці, а далі став головним інженером облводгоспу, заступником начальника, поки й не перейшов на вулицю Загорську головним інженером Ужгородського міжрайонного управління водного господарства, де ефективно й ініціативно працює до цього часу.

Поряд завжди дружина Алла, з якою разом закінчили свій славний, ордена Дружби народів, вищий навчальний заклад. І вона десять років працювала у Виноградівському ПМК-78 інженером. Батько Василь був у цій же пересувній монтажній колоні чудовим робітником, екскаваторником. Його нагородили за сумлінну працю званням заслуженого меліоратора України. На жаль, рік тому його не стало.
Отже, маємо фактично сформовану династію. Татко подав приклад синові до роботи у водному господарстві, а Василь Васильович з мамою Аллою, у свою чергу, прищепили любов до улюбленого фаху сину Станіславу, що навчається на третьому курсі того ж вузу у Рівному. Щоправда, донька Яна — хореограф. Працює в Рівному у студії училища культури. Рівненський університет культури закінчила і осіла там. Але хто сказав, що танець чужий водгоспівцям?

Теж схожий на бурхливу веселу воду…

УПРАВЛІННЯ РЕАЛІЗОВУЄ ПРОГРАМУ “ТИСА”

В.Івегеш зазначає, що зараз його управління реалізовує програму “Тиса”, прийняту урядом на строк до 2015 року.

Роботи вистачає. Адже й господарство немале. Магістральні та інші провідні канали тягнуться на 241,9 км, захисні дамби — на 185,4 км. А ще під їх постійною опікою — 187 споруд на водоприймачах і каналах, 16 насосних станцій, 35,4 кілометри берегоукріплювальних споруд.

Складнощі виникають, на жаль, у роботі з казначейством. Адже до 50 тисяч гривень понизили суму тендерів. Щоб будь-яку незначну роботу розпочати, потрібно спочатку оголошувати тендер. У “формалюзі” й проходять золоті теплі дні, коли треба б працювати, не покладаючи рук. А не дають — мовляв, порушення. Гірше ніж у бюрократичній Російській імперії за царя Миколи.

— Зараз, отже, ціле літо тендеруємо, — скаржиться Василь Івегеш, — а восени наздоганяємо втрачене. Хоча, за всіма технологіями, прийнятими в світі, в листопаді вже не можна працювати — не той грунт. Через вимушене зволікання, виникають і недоробки. Але рвемо жили, бо до 31 грудня треба закрити всі заплановані теми, щоб отримати фінансування на наступний рік. Але чимало все-таки залишається незавершеного. Це дуже погано, адже дамби — то захист від весняних паводків.

ЗАКАРПАТТЯ — ЄДИНА ОБЛАСТЬ, ЩО МАЄ СВОЮ РЕГІОНАЛЬНУ ПРОГРАМУ

Стосується ця програма очищення малих рік і потічків. Ніде на Західній Україні таких заходів не проводиться щодо надання людиною допомоги природі. Бо ж хронічно не косилися береги, від чого багато чарівних потічків замулювалися, зникали. По ходу цього процесу надумали реалізовувати гравійно-піщану суміш, зайвина якої з’являлася при очистці струмків. За рахунок цього почали поповнювати свій не занадто багатий бюджет. Та й у місцевий бюджет перераховували з “кубика” одну гривню.

Відзначається в роботі, вболіває за кінцевий результат кожен. Це можна сказати про головного інженера Василя Морського, начальника Перечинської дільниці Юрія Матьовку, начальника мехзагону Йосипа Раті, начальника Добронської дільниці Ярослава Кирпана, ветерана-майстра мехзагону Василя Генці, начальника планового відділу Валентину Кузьмину, начальника експлуатаційного відділу Катерину Новік, головного бухгалтера Ольгу Бібен, бухгалтера Наталію Опаленик та інших.

РОБОТА КИПИТЬ, АЛЕ…

На даний час продовжуються роботи по завершенню будівництва дамби Саловка – Соломоново на першій дільниці в Чопі, дамби в Сімері на Перечинщині. Проводяться також заходи по експлуатації. Зокрема, щодо підготовки насосних станцій до осінньо-весняних паводків і подачі води влітку. Бо, повідомляє В.В.Івегеш, цього літа очікується велика засуха. Крім цього, продовжується реконструкція адмінбудинку на вулиці Загорській, 61а.

— Налагоджене в нас і міжнародне співробітництво, — каже Василь Івегеш. — З угорцями, словаками. Регулярно обмінюємося досвідом. Найліпше поставлена справа в боротьбі з паводками в Угорщині.

— А вузькі місця, проблеми є? — запитую.

— Як же без них? — сумовито посміхається Василь Васильович. — Проблеми найперше виникають з кадрами, від яких, за великим рахунком, залежить майбутнє нашої галузі. Занадто мала зарпалата. Молодь не хоче працювати. Настав час, думаю, повернутися лицем до водників. Бо де це бачено, що інженер має зарплатню всього 500 гривень, несучи при цьому на своїх плечах величезну відповідальність. Як нам без молоді боротися з паводками? А зараз головна опора — 60-річні механізатори. Загалом, думаю, в державі величезне упущення, що не формується робітничий клас, а все “тиражують” юристів, санітарів паталогоанатомів і аптекарів. Ми ніяк не можемо поповнити свій машинний парк, бо стару техніку потрібно замінити. Занадто слабке фінансування по капітальному і поточному ремонтах. При нашому великому господарстві на цей рік нам дали на ремонти аж… 55 тисяч гривень. Це виходить по 69 копійок на один робочий день. І що за ці крейцари зробиш?

НА ЩАСТЯ, ВЛАДА ЙДЕ НАЗУСТРІЧ

Окрилює й допомагає нормальна співпраця з районними державними адміністраціями Ужгородщини, Перечинщини і Великоберезнянщини. Там у всьому сприяють виконанню злободенних програм “Тиса” і регіональної програми щодо очищення малих річок. Чиновники запалюють на сходах на допомогу водникам місцевих селян. Добре співробітництво йде з управлінням сільського господарства РДА Ужгородського району, яке очолює Леонід Гребенюк. Спільно виконується програма по рекультивації земель, поліпшенню сільгоспугідь. Занедбані землі знову стають родючими.

З місцевою владою і органами місцевого самоврядування, повідомляє В.Івегеш, боремося з засиллям пластикової тари в нашому довкіллі. Плідною є співпраця з обласною природоохоронною прокуратурою в особі Мирослава Балка, екологами, МНС, само собою зрозуміло — з облводгоспом, який очолює і чітко веде вперед Володимир Петрович Чіпак.

Попри погане фінансування, завзяття не зникає. Там, скажімо, де очищається потічок, ставиться мальовнича альтанка для відпочинку людей, хоча вони схильні до нівечення таких споруд. Недостатня культура в душі, або й мозок у голові. Це теж — сьогоднішні реалії.

Водники за найперший пріоритет мають здоров’я своїх працівників. Від механізатора до інженерно-технічного працівника всі атестуються з питань охорони праці. Слава Богу, досі нещасних випадків не було завдяки такій постійній профілактичній роботі.

— Всю нашу дружну сім’ю щиро вітаю з нашою першою неділею літа, — говорить до своїх колег Василь Васильович Івегеш. — Вірю, що ми вийдемо з усіх проблем, будемо здоровими і щасливими для блага всього краю і нашої держави.

Від імені газети “Трембіта” я теж заспівав їм “Многії та благії літа”, що зі вдячністю було сприйнято водниками.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати