Адже в Європі підіймається друга хвиля фінансової кризи. У 8 з 17 країн євро зони у першому кварталі 2012 р. зафіксовано спад виробництва. Що це означає для експортно орієнтованої важкої індустрії України – зрозуміло. Або шукати нових ринків збуту поза Європою, або згортати виробництво. Але викидати на вулицю мільйони працівників – це різко погіршувати криміногенну обстановку у містах, що і так вже перетворюються на осередки масової злочинності. То ж доводиться шукати інших виходів.
Економіки проблемних європейських країн, швидше за все, будуть поглинуті німецьким капіталом. Свого часу вже повідомлялося про намір грецького уряду продати аж 600 курортних островів у володіння приватним інвесторам. За таких умов запровадження ринку сільськогосподарських земель в Україні було би дуже передчасне. Схоже, що наші олігархи до цього взагалі ніколи не допустять. Мовляв, це наша корова, і тільки ми її доїтимемо. Може, це і на краще. Принаймні, ніяких особливих позитивів від продажу “Криворіжсталі” під індійсько-німецький контроль Україна так і не дочекалася. Але і про якісь фермерські господарства за таких умов теж говорити не доводиться. В Україні розвиватимуться латифундії – гіперболізована версія пріснопам’ятних радгоспів.
Саме в контексті європейської кризи пояснюється несподіваний на перший погляд крок чиновників ЄС, які цими днями підготували до парафування угоду про зону вільної торгівлі з Україною. Хоча ніхто пускати до Україну до європейського дому не збирається, у політичному плані зараз Україна переживає безпрецедентну блокаду (такої не було навіть під час касетного скандалу із Л.Кучмою), проте Європа кровно зацікавлена, аби спрямувати ешелони своїх нерозпроданих товарів на українські ринки. Обмін не обіцяє бути еквівалентним. Від нас чекають сировину і прокат металів, Європа пропонуватиме ширвжиток і предмети розкошу. Хіба що на ринку перевезень очікується здешевлення пасажирських перельотів за рахунок приходу на наш ринок дешевих європейських авіакомпаній. Правда, на фоні не надто вдалого запровадження на наших залізницях поїздів “Хюндай” у якесь принципове покращення на авіатрасах теж не дуже віриться.
Цими же обставинами пояснюється і нервування В.Путіна, який зараз максимально активізує усю кремлівську агентуру впливу в Україні з метою скинути В.Януковича і поставити тут власних “смотрящих”. Знов актуальні слова Івана Мазепи трьохсотлітньої давності: “Ми стоїмо між двома проваллями”. Тільки тоді це була Швеція і Росія, зараз – Росія і ЄС. Ну і замість виборів ішла Північна війна, коли все було відвертіше і прямолінійніше. Зараз же почуваєшся таким собі їжачком в тумані. Був колись такий мультфільм Ю.Норнштейна: вистромляючи мордочку із туману, їжак натрапляв то на сову, то на лисицю, то ще на якогось стратегічного партнера, від кого мусив негайно ховатися. Так і сучасна Україна. Але жити цілу вічність у тумані не вдасться.
Встановлення в Україні європейських правил бізнесу означатиме ліквідацію існуючих олігархічних кланів і їхніх імперій. Тому більшість олігархів зараз активно розкручують власні політичні проекти, не шкодуючи для них жодних грошей, адже на кону стоїть власне виживання. При такій ціні питання вкладати сотні мільйонів доларів у політичну рекламу – не авантюра, а поклик інстинкту самозбереження. Ахметов, Пінчук, Коломойський хочуть стати головними акціонерами ЗАТ під назвою “Верховна Рада”. А цю трійцю підпирають ще десятки потенційних акціонерів міноритарних, кожний з яких мріє повести бодай кілька мажоритарників. З одного боку, це пожвавлює політичне життя, а з іншого – робить його вже максимально цинічним, прагматичним і безідейним. Все як у середньовічній Речі Посполитій. Магнати, кожний із своєю приватною армією, ведуть між собою безперервні так звані домові війни, з’ясовують один перед одним власну крутизну і здатні домовлятися тільки про обмеження королівської влади. У короля вибір був обмежений: апелювати до городян, козаків, наймати з-за кордону ландскнехтів, провокувати усобиці між магнатами. Врешті-решт це все призвело до краху держави і розчленування її між сусідами, але тривала така політика досить довго – аж кілька століть. Навряд чи в сучасної України є такий тривалий термін. Жоден польський король так і не зміг встановити режим особистої влади, який міг би врятувати державу.
У В.Януковича, правда, намітився ще один крок, недоступний для польських королів: переписати Конституцію, надати їй максимально антиолігархічного характеру. Правда, подібний документ все одно має проходити через парламент, що робить його появу максимально проблематичним.
Майбутній парламент обіцяє стати значно мозаїчнішим, ніж нинішній. Причому це будуть мозаїчні візерунки всередині калейдоскопу, який постійно крутитиметься, то ж у ньому складатимуться все нові орнаменти, тобто коаліції.
Сергій Федака, Час Закарпаття