У мешканців закарпатської Діброви будинки на 40 кімнат, але живуть вони в основному в літніх кухнях

Із 9 тис. мешканців 5% — українці, росіяни та молдавани, решта — румуни.. Більшість старих селян не розуміють української. До приїжджих ставляться з осторогою, спілкуються неохоче.

На 70 вулицях Нижньої Апші стоять величезні будинки. Господарі намагаються, щоб у дворі були оранжереї, басейни, а в хатах — по кілька спалень та віталень, сауни. Найменші будинки в селі мають по 10–15 кімнат, найбільші — 30–40. Однак у більшості вілл облаштовані лише перші поверхи. Другий, третій та четвертий — нежитлові, їх споруджують про людське око.

— Дібровці живуть за принципом: ”Моя хата має бути хоч на одну цеглину вища від сусідової”, — розповідає секретар селищної ради Юрій Борка, 30 років. Чоловік розмовляє українською, допомагає спілкуватися з односельцями.

Каже, що палаци почали будувати у 80-х, відколи українські румуни подалися на заробітки за кордон. Нині півсела виїхало до Сибіру або Західної Європи. Хто зостався, тримає ресторани, магазини, підприємства будматеріалів, деревообробні фірми.

— Найбільше наших живе в Новосибірську, Свердловську, Кемеровому, Читі, Архангельську, Москві, — розказує Борка. — В основному продають одяг. У селі не з’являються по року, а то й по два. Приїздять, поживуть два місяці й знову їдуть. Дехто вже й дітей у Росію забрав.

Вартість нижньоапшанських будинків сягає $100–150 тис. Є й дорожчі — по $200–300 тис.

— У дібровських румунів є традиція, — веде далі чоловік. — Кожна дівчина мусить отримати у придане великий будинок. А в хлопця має бути автомобіль. Деякі вже з 9 класу мають машини. Коли румуни гуляють весілля, запрошують по чотириста гостей. Воно обходиться в 10–20 тисяч доларів.

Збудувавши віллу, дібровці часто мешкають у літній кухні біля неї. На вікнах багатьох будинків немає фіранок і штор. У порожніх кімнатах селяни тримають лантухи з цукром, пшеницею, комбікорм для худоби.

— Наші румуни дуже хвалькуваті, — зізнається житель Нижньої Апші Юрій Орос, 37 років. — Буває, зароблять у Росії десять мішків пшениці. Але не везуть одразу, а ділять на кілька разів — щоб сусід побачив.

Борка показує на околиці села двоповерховий особняк. Із вікна визирає худорлявий брюнет Микола Дан, 23 роки. Російсько-українською говіркою запрошує до хати. Каже, що дружина Маша пішла на ринок — торгує там одягом. Купує його на Калинівському ринку в Чернівцях. До нового будинку молода сім’я перебралася півроку тому.

— Хату починали батьки дружини, — пояснює Микола. — Дівчина, яка хоче вийти заміж, мусить мати таку. Допомагали трохи й мої батьки. На будинок родичі витратили 100 тисяч доларів.

Запитую, скільки в ньому кімнат.

— Не знаю, — ніяковіє Микола. — Дванадцять, здається.

Чоловік показує на першому поверсі кухню, їдальню, на другому — спальню, дитячу, дві вітальні, джакузі. У будинку бездоганний порядок. Навіть каструлі в кухні викладені в рядок. Усі кімнати обставлені дорогими гарнітурами. У вітальні — шкіряний диван і крісла. У спальні велике ліжко застелене білим атласним покривалом.

Забігає 4-річний син Миколи Роман. Починає стрибати на ліжку. Питаю, як його звати. Хлопчик не відповідає, біжить геть.

Подвір’я Дана обсаджене молодими кипарисами. Господар зізнається, що хоче облаштувати у дворі басейн, бо поряд із будинком протікає потічок.

Неподалік стоїть порожній триповерховий будинок. На білих воротах висить колодка. Борка пояснює, що його власників, 29-річного Василя і 24-річну Лучію, не бачив уже два роки.

— Забралися в Кемерово, до Сибіру, — зазначає чоловік. — Там займаються бізнесом.

Сам Борка мешкає у звичайній одноповерховій хаті. Його мати працює директоркою школи, дружина вчителює. Батько помер. Чоловік каже, що не поділяє пристрасті односельців-румун до показних розкошів.

Перший капітал багаті жителі Нижньої Апші заробили на початку 90-х. Тоді місцеві родини торгували спиртом. По нього в Діброву приїздили з усіх регіонів України й сотнями літрів вивозили за кордон.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати