У закарпатському Страбичеві трагічно гинуть люди. І це — не містика

Це лише декілька трагічних випадків, які нещодавно сталися на центральній дорозі села Страбичево, через яке пролягає автотраса Київ-Чоп. Це місце та його околицю, де люди неподалік нього часто гинуть за якихось загадкових обставин, страбичівці називають «Білим мостом» і «Білим болотом».

Що це за містика? Жителька села Наталія Г. розповіла:

— Колись, понад століття тому, в селі жила пані, яку прозвали Білою. Вона завжди одягалася в біле, мала біле волосся. її дуже боялися. Коли вона ходила селом і заглядала до сільських обійсть, люди знали, що «там буде смерть». Один селянин на прізвище Ковбин взяв і втопив цю панну в болоті. З того часу люди і стали називати те болото і місток неподалік нього Білими. Перила містка пофарбовані набіло. Упродовж років те болото висохло, там наразі селяни випасають худобу. Але Біла Пані ще й нині «володарює», її душа не має спокою й через століття.

Під час нещодавньої поїздки у село страбичівці мені такого нарозказували, що волосся стає сторчма.

25 вересня минулого року упродовж цілого недільного дня молодий страбичівець, взявши до компанії двох цімборів, гасав селом. Та на такій швидкості, що курява здіймалася на декілька метрів угору. Ревіння мотора, скреготіння шин, музика з магнітофона — все зміщалось докупи і нагадувало пекло. Люди з острахом спостерігали за цим авто-шоу, приводом для якого була щойно подарована батьком машина. Сім'я була заможною, батько — успішний бізнесмен, тому і балував синів. Кажуть, у хаті не було хіба пташиного молока.

Того дня під колеса молодиків мало не потрапило кілька чоловік, які йшли у своїх справах узбіччям дороги. Жінки, сидячи на лавках, примовляли: «Вони ся днесь до-літавуть». Ввечері дві сестри Надія та Мирослава разом зі своєю сусідкою Катею вирішили піти на дискотеку. Дівчата, як квітки, зібралися і вийшли з двору на центральну дорогу, якою рушили до місцевого клубу. І не зчулися, як на них налетіла машина. Катя ішла скраю, від сильного
удару її підкинуло вгору аж до електродротів, одну ногу відірвало і відкинуло за декілька метрів на лавицю. Довкола було все в крові. Надя від отриманих травм померла на місці, а третя — Мирося впала у рівчак і дивом залишилась неушкодженою. Цю страшну трагедію на власні очі бачив малий циганчук. Від шоку онімів і не міг розмовляти кілька днів. Не важко уявити, яким був удар, якщо його почули навіть у дискоклубі, де на повну гучність грали динаміки. Люди вибігли на вулицю, аби з'ясувати, що ж сталося. Молодики з місця пригоди втекли. На місце приїхали правоохоронці. За допомогою страбичівців встановили власника автівки. Міліція спрямувала всі зусилля на його пошук. Невдовзі у лісі була знайдена машина, господаря там не було. Згодом стражі порядку затримали-таки його та компанійців. У показах С. зазначить, що того дня і вечора І. ніби сказився. їх запрошували на «поправки», але І. говорив: «Поки днесь щось не втну, не заспокоюся». Подейкують, що хлопець був добряче п'яним і обкуреним.

27 вересня Надії мало виповнитися 20 років. У цей день, у велике християнське свято — Воздвиження Чесного Хреста — її поховали. Провести її та подругу-сусідку Катю в останню путь прийшло чи не все село. Від плачу здригалася вся околиця.
Батьки покійних дівчат відмовилися від будь-яких коментарів. Кажуть, що «дочок ніхто не поверне, а вони бояться за своє життя та життя своїх дітей, бо у батька І. дуже багато грошей». Вони сказали, що слідчі повідомили їм, що І. знаходиться в психлікарні.

Рівно за місяць, 25 жовтня, у Страбичеві машина забила насмерть 20-річного хлопця.

Аби зарадити біді (на новому цвинтарі скоро не буде місць для поховань), страбичівці на кожному перехресті встановлюють великі дерев'іші хрести з розп'яттям Ісуса Христа.

У Страбичеві проживає понад чотири тисячі людей. Перша згадка про село датується 1492 роком. Воно має декілька назв: Страбичево, Страбічево, Страбічово. За однією з легенд, село походить від «страх бічовати». У свій час монголо-татари, проходячи через ці землі, забирали все від людей, а поселення спалювали. Від цього «страх, як бічовали».

Під час перебування у селі, проходячи центральною вулицею, через яку пролягає автотраса Київ-Чоп, помітила, що автівки не їздять, а літають. Швидкість — не менше 100 км/год. А даішників тут не знайдеш удень із свічкою.

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати