Міліція не може притягти до відповідальності за образи в Інтернеті

Довести, що образи в соціальних мережах підштовхнули людину до самогубства, в Україні майже нереально, тому кожен повинен захищатися самостійно.

Нещодавній випадок, коли образливі публікації школярів у соціальній мережі довели14-річну дівчину з Закарпаття до самогубства, гостро поставили питання захисту в Україні від інформації, яка публікується в Інтернеті.

МВС прийде на допомогу тільки тоді, коли лунають погрози життю, або розголошується приватна чи економічна інформація. Дотепер за публікації в соціальних мережах порушено тільки дві кримінальні справи. Утім, якщо образи лунають від невідомої особи, на іноземному сайті, як наприклад Facebook чи Youtube, тоді в Україні шукати допомоги немає сенсу, потрібно звертатися до державних установ країни, в якій зареєстрований сайт.

«Якщо образлива інформацію публікується, скажімо, в мережі Facebook, яка має хостинг у США, то доведеться самому залучати всі механізми захисту. Я б, наприклад, звернувся до компанії Facebook, до посольства США, Держдепартаменту, підключив би ЗМІ тої країни, щоб створити тиск на власника сайту», – сказав Голосу Америки правозахисник Едуард Багіров. «Ефективність цього також залежить від статусу людини, яка є фігурантом».

Згідно з українським законодавством, міліція не може притягти до кримінальної відповідальності за образи у мережі Інтернет. Це також не вважається хуліганством, адже Інтернет не рахується за громадське місце. Натомість, якщо є підстави вважати, що публікації порушають інтелектуальні чи економічні права, розголошують лікарську таємницю, деталі приватного життя чи є виявом ксенофобії та расизму, у цьому випадку МВС візьметься провести досліджувальну перевірку, тільки після цього буде відкрита кримінальна справа.

«Якщо хтось вас назвав дурнем чи використав якусь іншу нецензурну лексику – правоохоронні органи не можуть порушити кримінальну справу», – сказав начальник прес-служби МВС України Володимир Поліщук.

Справа простіша, якщо веб-сторінка зареєстрована в Україні, адже тоді відомий власник, через якого можна вийти на людину, яка публікувала образи, якщо він не бажає надавати інформацію про автора повідомлень, то відповідальність лягає на власника сайту. Утім, адвокати та правозахисники сходяться на тому, що подібні справи майже неможливо виграти в суді. З одного боку, причина в недолугому законодавстві, різні положення якого можуть суперечити між собою, або ж взагалі не враховувати особливості поширення інформації в мережі Інтернет. На приклад, можна знайти комп’ютер чи телефон, з якого публікувалася неправдива чи образлива інформація, але, як довести, що саме власник надсилав повідомлення, а не будь-хто інший, хто мав доступ до техніки?

«Через неузгодження в законодавстві є багато складнощів, коли справа доходить до суду, адже тоді людині, про яку поширювалася інформація, потрібно доводити, що публікації в Інтернеті мають негативний характер, а це складний процес», – розповів Голосу Америки адвокат компанії «Ілляшев та партнери» Максим Копейчиков.

Правозахисники та представники недержавних організацій (НДО) говорять, що саме через складність судових процедур та їх невисоку ефективність власні проблеми в Інтернеті потрібно вирішувати самим, не надто покладаючись на міліцію. «НДО вже просто не вірять», – сказав Багіров. За його статистикою, зі 100 справа, які дійдуть до суду, в найкращому випадку 5 отримають якесь позитивне вирішення.

Звичайно, ефективність вирішення справи зростає, якщо мова іде про політиків, адже тут в силу можуть вступати фактор грошей і те, що в Україні всі знають, кому належить, який портал, а це спрощує перемовини про те, щоб образлива інформація зникла з Інтернет-ресурсу.

Втім, відкритим залишається питання щодо ролі, яку має відігравати міліція у відслідковуванні інформації в Інтернеті. Копейчиков вважає, що змісту в цьому мало, адже ніхто не зможе контролювати увесь потік інформації.

«Інтернет – це той же ніж, з допомогою якого можна завдати шкоди, проте, якщо контролювати всю інформацію, то це вже створення якогось Великого Брата, як за книгою Орвелла, який буде за всіма слідкувати. Я думаю, що непотрібно законодавчо дозволяти такий тотальний контроль, але важливо, щоб був нагляд у межах існуючого законодавства».