На Закарпатті подружжя пенсіонерів утримує 150-річний водяний млин (ВІДЕО)

Як тільки починає скресати крига, мірошник відкриває виробничий сезон. Щоразу - одним і тим же традиційним замовлянням.

- Ну, весно, весно. Айно. Щоб літом вода не висихалася, щоб багато нам мололося.

Цей млин дружина мірошника називає приданим. Щоправда, не весільним, а від колишнього колгоспу. На паї люд забирав землю, техніку, а поламаного млина ніхто не хотів.

Олена Сенинець, власниця млина:

- Млин розпався, колесо розпалося, він не робив десь років 5. І мій газда Денис Іванович зробив колесо, відремонтував його, і ми вмісті, бо я йому помагала.

Ще у 80-х люди за тиждень записувалися, щоб змолоти тут борошно. Нині колесо простоює місяцями. Запускають, коли треба переробити своє або сусідське зерно. Всі довкола послуговуються електричними млинами чи своїми домашніми маленькими млинками.

Денис Сенинець, мельник:

- Він зараз не дуже потрібний нікому вже. Такоє уже, для сусідів. Якщо молоти кукурудзяноє - о, тоді несуть ще з села, бо воно тут май виробка добра.

Але перед Великоднем у Сенинців таки більшає клієнтів: старі люди відсилають сюди своїх дітей, онуків, бо вірять, що мука з водяного млина особлива. Хоча зиску ця власність майже не дає, господарі не збираються млин зупиняти остаточно або продавати.

Олена Сенинець, власниця млина:

- Діточки йдуть дивитися зі школи, ідуть люди з санаторію, ідуть люди з України, приходять. І дивляться на музей, це наш музей уже.

На початку минулого століття в Закарпатті працювало 200 млинів та вітряків. Родина Сенинців сподівається, що із нинішньою модою на екологічно чисту енергію води й вітру повернуться й такі млини.

Теги: млин, Пасха, пенсіонери

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати