Олексій Баранюк: "Завдячую батькам, що став не футболістом, а бізнесменом і тепер маю можливість підтримувати спорт..."

— Пане Олексію, у бізнесі ви 15 років. Що це для вас, окрім як заробляння грошей?

— Це спосіб і стиль життя, коли вчорашній день докорінно різниться від нинішнього і завтрашнього. Якщо бізнес вдається — отримуєш задоволення, а виникають перепони — шукаєш способів, як їх перебороти.

— Займаючись успішно підприємництвом, бізнесмен тим самим має можливості допомагати іншим. Знаю, що в одну добру справу в селищі Кольчино ви вклали власні кошти і зусилля. Розкажіть про це.

— У Кольчино я прожив 15 років і мав можливість спостерігати, як нашій молоді практично нікуди себе дівати, хоча у селищі колись існував хороший спортивний комплекс. На жаль, упродовж останнього десятиліття він перетворився з місця, де колись займалися спортом дорослі та діти, на занедбаний напівпустир з розбитими пляшками з-під спиртного та використаними шприцами... Гірко було бачити, як там збиралися підлітки, полишені самі на себе, не знаючи, чим би зайнятися. Мені захотілося відродити цей спортивний комплекс і тим самим зробити свій внесок у розвиток селища. За якийсь час вдалося облаштувати добротний сучасний стадіон, придатний для проведення не тільки районних спортивних змагань, а також отримати європейського рівня спортзал з душовими кабінками, облагородженою територією. Нині тут уже створено футбольні команди, які проводять тренування й успішно виступають за Мукачівщину. На першу футбольну гру між командами Ужгородщини й Мукачівщини зібралося дві тисячі сімсот чоловік. Після цього батьки стали звертатися з проханням записати своїх дітей до тематичних гуртків та спортивних секцій, тому я бачу їх створення в недалекому майбутньому. Одним футболом ми не обмежимося... Я би дуже хотів відкрити також тенісні корти, планую зробити два до кінця року. А чому, скажімо, наші діти не можуть згодом відпочивати в літньому таборі на базі нашого спорткомплексу «Здоров’я»?.. Звісно, для цього доведеться докласти чимало зусиль, але мета вартує того.

— Хто вас нині підтримує?

— Громада селища, його голова Юрій Удут, який щиро вболіває за інтереси селища й робить усе, аби відродити його спортивні традиції, а також селищні депутати, депутати районної ради, це ті люди, які звернулися до мене за допомогою. До слова, один із моїх друзів і ділових партнерів Михайло Ланьо став головою Федерації футболу Закарпаття.

— Пане Олексію, ви чоловік спортивної статури. До якого спорту тяжієте?

— Свого часу я також грав у футбол і навіть недовго тренувався у спортивному інтернаті м. Львова. Нині займаюся великим тенісом.

— Знаходите час попри зайнятість?

— Це просто необхідно робити, оскільки бізнесмен переважно існує у векторах: автомобіль — робота. Спорт дозволяє відновитися.

— Знаю, що ви також депутат Закарпатської обласної ради. Дозвольте запитати: для чого це вам?

— Хороше запитання. Не беруся стверджувати, що у бізнесі ми досягли якихось особливих вершин, однак зробили немало. А якось разом з партнерами міркували про те, як працює законодавча гілка влади, формуються і приймаються ті чи інші рішення, і для себе вирішили: спробувати.

— Ви спробували, і вже рік у депутатському корпусі. Який результат депутатської роботи на сьогодні вас найбільше радує?

— Як депутат обласної ради, я закріплений за Мукачівським районом, на території якого селище Кольчино. Відродження спортивного комплексу вважаю одним зі своїх результатів і як депутат. Зупинятися на цьому не хотів би. Бізнесмени мали би пам’ятати просту істину: всіх грошей не заробиш, а ось кошти, вкладені в добру справу, служитимуть людям довго, їхнім дітям, внукам. Впевнений, що це розуміння з часом прийде і до тих бізнесменів, які живуть у Кольчині, й вони сприятимуть розквіту селища.

— Більшість зрілих людей керуються в житті певними принципами. Якими вони є у вас?

— Чесність і порядність. Для мене це основа всього. Чесна та порядна у діях і вчинках людина має право вимагати того ж від інших.

— На жаль, у житті таким людям доводиться значно важче. А ви успішна людина?

— Я вважаю себе щасливою людиною. Принаймні на сьогодні.

— Але щаслива й успішна людина обов’язково має недоброзичливців, бо люди не пробачають іншим їхніх успіхів. Як сприймаєте тих, хто вам у спину зле дише?

— Як християнин. Заздрісників має чи не кожен. Хоча, якщо відверто, не знаю, за що мені заздрити: я просто багато працюю. А особливо щасливий тим, що цьогоріч став дідом, сповна мене може зрозуміти той, хто відчув цю радість.

— Можете уявити собі таке: одного ранку Олексій Васильович Баранюк прокинувся, в особистому житті у нього все гаразд, але він уже і не бізнесмен, і не депутат. Як він себе відчує?..

— Подібне в житті зі мною траплялося не раз. Почав би все заново, але без колишніх помилок.

— Тобто втрата рівноваги і спокою, депресія — це не для вас?

— Так. Якщо зважити на той факт, що протягом останніх чотирьох років мені двічі спалювали автомобілі, а я продовжую так само працювати, не змінився. Зловмисників я простив, бо за наші земні гріхи каратиме Господь. Знаю, що я нікому дорогу не переходив, завжди намагався зробити добро людям.

— Ви прохопилися про навчання в спортивному інтернаті у Львові, коли були дитиною.

— Практично я перебував там тільки півтора місяця, а потрапив тому, що мої батьки інваліди першої групи з зору. Коли ж вони приїхали провідати мене і побачили, який я мокрий і брудний, то зробили все можливе, аби повернути мене додому.

— Перепрошую, ви сказали: побачили?

— Обняли, поцілували... Так і «побачили», відчувши, що я увесь мокрий та брудний. Були сльози, я засмутився, бо мав непогані футбольні результати і хотів грати у футбол. Тепер я їм дякую за те, що забрали мене з інтернату додому, завдяки цьому я став не футболістом, а бізнесменом і тепер маю можливість допомагати розвитку футболу.

— Дитинство, з огляду на інвалідність батьків, вас зі старшою сестрою не надто пестило?

— Відмовляючи собі, наші батьки робили все можливе, аби в нас з сестрою було все необхідне, практично вони жили заради нас і нині продовжують жити заради нас. У відповідь ми з сестрою прагнемо до того, щоб вони відчували: їхні зусилля були недаремними.

— Повернімося в сьогоднішній день. Ужгородці помітили, як докорінно міняється фасад готелю «Ужгород», розташованого в «козирному» місці обласного центру, триває його масштабна реконструкція...

— Так, за майже три останні роки тут вкладено чимало праці та коштів. На сьогодні вже проведений євроремонт у 128 готельних номерах. Поки що ми належимо до двозіркових готелів, але вже до кінця поточного року Ужгород матиме комфортабельний чотиризірковий готель з високим рівнем обслуговування, що задовольнятиме вимоги гостей та прикрашатиме місто.

***

Бізнесмен Олексій Баранюк народився 29 квітня 1964 року в Мукачеві. Після закінчення школи навчався в ПТУ № 7, де здобув спеціальність монтажника радіоапаратури. Потім була служба в лавах армії у м. Шепетівка. Після повернення зі строкової служби працював слюсарем на Мукачівському заводі комплексних лабораторій, столяром в Українському Товаристві сліпих (УТОС). Згодом створив власне приватне підприємство, займався транспортними перевезеннями, відкрив мінідрукарню. На сьогодні генеральний менеджер ТОВ «Готель «Ужгород», депутат Закарпатської обласної ради.
Батько двох дітей, яких виховав з дружиною Тетяною, недавно став дідусем. Вважає себе людиною не публічною, але щасливою.

Теги:

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати