Глава УПЦ (МП) митрополит Володимир: "Мене турбує майбутнє церкви"

— Так, я писав, що мене турбують деякі питання, пов’язані з діяльністю церкви. Що мене турбує майбутнє церкви, що вона повинна стати церквою, яка насправді має вести людей до спасіння. 

Є проблеми, котрі стосуються структури управління церквою. Незгоди в церкві можуть бути, бо йдеться про живих людей. Але церква має стояти вище цього.

Не так давно відбувся Собор Української православної церкви, на якому вирішувалися питання стосунків між церквою і державою. На Соборі ієрархи звітували про свою діяльність, про свої справи. Собор пройшов у братерському дусі, хоча були люди, які хотіли його зірвати. Але Собор відбувся успішно, хвалити Бога. Незважаючи на те, що можуть траплятися (і це закономірно) непорозуміння між ієрархами, навіть між головою церкви та членами її. 

Що стосується останніх подій. Відмінності у наших виступах не є показником розколу, це є прояв волі Божої. Йшлося не про те, що хтось не згодний із діями церкви або хтось не згодний із ідеологією церкви. Я не виступаю проти церкви чи проти Священного Синоду. Я за те, щоб покращилася структура. Щоб було більше демократії. Щоб церква знаходила спільні бажання, устремління. 

Людям треба дати серйозну відповідь — у що ми віруємо, і як ми віруємо. 

— Священний Синод відсторонив вашого особистого секретаря, архієпископа Олександра від посади голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків та вивів його зі складу Священного Синоду. Під час засідання йому закидали, що він «штучно протиставляє Священний Синод Української Православної Церкви її Предстоятелю, що є наклепом на соборний розум Церкви і хулою на Духа Святого».

— Хула на Духа Святого — це дуже серйозно. Не можна кидатися такими фразами. Це не витримує ніякої критики. З такими речами жартувати не можна. 

Стосовно усунення з посади… Синод призначив, Синод має право розпорядитися його долею в інтересах церкви. 

Моє особисте ставлення до цієї людини не змінилося. Я її знаю дуже давно. Вона багато похвального зробила для церкви, незважаючи на молоді роки, і вірю, що ще багато зробить. У його чесності нема сумнівів. 

— Чому в комісії, яка буде опікуватися внесенням змін до статуту УПЦ, немає близьких до вас людей?

— Це було таємне голосування. Рішення ухвалювалося з урахуванням богословської освіти, авторитету.

— З огляду на те, що нині УПЦ керують люди, котрі не бачать сенсу в автономії церкви, яким може бути її найближче майбутнє?

— Майбутнє буде гідним, дасть Бог. По наших гріхах та по наших заслугах. Воно буде залежати й від того, як церква впорається з актуальними питаннями, які перед нею ставляться суспільством. Воно буде залежати від того, як кожен із нас, віруючих людей, буде поводити себе, відповідно до свого звання, до свого покликання. 

Стосовно автономії. Багато розмов ведеться про можливу автокефалію, але офіційно питання про кінцеве рішення не ставилося. Це не означає, що церква забороняє на цю тему говорити. 

Питання автокефалії особливо важливе для Західної України, де є своя історія церкви і Вітчизни. Але треба розуміти, що за цим стоятимуть нові проблеми, ціла низка питань, пов’язаних зі структурою управління, розподілом влади. 

Помісні православні церкви пройшли певний шлях. Ми його теж проходимо. Ми мусимо слухати думки людей. Господь підтримує правду. Відіграє роль наша віра, наша християнська надія. 

— Наскільки можливим є об’єднання православних конфесій?

— Все можливе, все в руках Божих. Думаю, що час покаже. Але ми повинні дивитися на це питання з точки зору християнської відповідальності. Церкву не можна міняти, як ми міняємо наші світські установи. Церкву установив Господь, він її береже. 

Зараз добиватися автокефалії чи автономії, з огляду на ту суміш, що є в нас в Україні, важко, небезпечно, я вважаю, що на сьогодні — й не потрібно. 

— Наскільки серйозний ризик перетворення УПЦ з достатньо автономної церкви на фактичну складову РПЦ?

— Я не думаю, що є такий яскраво виражений ризик. Але православні повинні берегти свою віру, стояти на сторожі. А церква в надійних руках, вона в руках Божих.

— Свого часу ви виправдовували балотування намісника Києво-Печерської Лаври отця Павла до Київради. Тепер вам не здається, що згода церкви на його кандидування була помилкою?

— Я стояв на тому, що це — не церковне діло, церква не може брати участь у громадянських заходах, особливо таких, як вибори. Цього треба боятися. Мене критикували на засіданні Синоду, що я не хочу допомогти церкві. Мені говорили, що треба дружити з владою, навіть бути членами влади, для того, щоб церква могла сказати своє слово з державної трибуни, чи то місцевої, чи всеукраїнської. 

Свого часу ми на Синоді прийняли рішення, що церква від політичних справ від’єднується. Але довелося піти на поступки, бо багато хто в нашій церкві вважав, що треба дозволити, треба спробувати. От, спробували. Думаю, нічого особливого це не дало.

— Стверджують, буцімто патріарх Кирил поставив під сумнів вашу дієздатність. Вам доводилося чути про це?

— Офіційно це не було ніде надруковано, це не було підтверджено ні політичними діячами, ні церковними. Є люди, яких цікавлять якісь інтриги, новини, пов’язані з інтригами. 

— Свого часу Любомир Гузар добровільно пішов із посади першої особи УГКЦ, убезпечивши церкву від проблем, пов’язаних із правонаступництвом. Чи не думали ви про такий сценарій? Чи є люди, котрим би ви могли добровільно передати керівництво церквою?

— Питання непросте. Але це життя. Є, звичайно, люди в нашій церкві, яким можна було б це довірити… Думаю, знайдеться людина. Свято место пусто не бывает.

— Чи загрожує УПЦ розкол?

— Розкол може статися. Він може статися, якщо хтось його спровокує. Але розкол не станеться без волі Божої. Я вірю твердо, що Господь буде нашим захисником. Життя церкви має свої підводні рифи, воно час від часу дає причини хвилюватися. Але вірую, що Господь з нами.

Днями я збираюся звернутися до пастви з нагоди початку Посту, аби сказати про значення Посту в житті людей. Донести до людей, що Бог не покидає нашу церкву.