Відомо, що Іван Зейкан народився 1670 року. Освіту здобував у Відні, Празі та Регенсбурзі, де вивчав слов’янські мови, латинь, філософію, добре володів угорською, німецькою, французькою. Перебуваючи у Відні, він звернувся в російське посольство з проханням прийняти його на службу як перекладача. При дворі Петра І Зейкан перебував з 1698 по 1727 рік. Видатні дипломати Росії високо цінували його як перекладача та вченого. Він супроводжував двоюрідних братів Петра І, Наришкіних, у наукових поїздках в Англію, Францію, Голландію, Італію, Іспанію. При царському дворі Іван Зейкан прославився як талановитий педагог, на що звернув увагу сам імператор. Тому протягом трьох років був призначений вихователем Петра ІІ, внука Петра І. Після того, як Меншикова усунули від влади, Іван Зейкан 1727 року виїхав на Закарпаття, до села Карачин на Виноградівщині, давши перед тим розписку, що не буде нічого писати проти Росії. До речі, перед від’їздом з Росії Зейкан відправив своїх синів до Угорщини з бочками золота й срібла, які нібито сховав воєвода Дмитро Рац, однак коли Рац відмовився повернути скарби, Зейкан розпочав судову тяганину проти воєводи, але смерть позивача 1739 року перервала цей процес. Жодні архівні дані, які вивчала Ганна Орос, не проливають світла на те, де похований дипломат. Можливо, як припускає місцевий краєзнавець, у східній Угорщині – саме звідти через Інтернет відгукнулося понад сто п’ятдесят Зейканів. Невідомо також, як виглядав видатний перекладач – не знайдено жодного його портрета.
Більше про історію села Імстичеве (зокрема, і про його відомих вихідців) можна було б дізнатися з дослідження, яке ще два роки тому підготувала до друку Ганна Орос. На жаль, коли побачить світ книжка 72-річної Ганни Юріївни – невідомо. Як завжди, на добру справу немає коштів..