Володимир Талісман: "Маємо 21 категорію пільговиків, а компенсувати сповна їх транспортування перевізникам нема можливості"

Та і в повсякденному режимі найбільше уваги відділ приділяє роботі з транспортом: із 3-х його головних спеціалістів один займається організацією роботи транспорту на міських маршрутах, другий — реєстрацією та проведенням технічних оглядів тракторної і дорожньо-будівельної техніки, “прописаної” в місті, і третій — готує документацію для проведення тендерів та займається промисловістю. А самому завідуючому віділу періодично доводиться “виховувати” водіїв, котрі не досить коректно повелися з пасажирами.

До редакції зателефонувала пенсіонерка, котра цікавилася, які санкції очікують на водія, який відмовився безкоштовно везти пільговика або нечемно повівся з пасажиром.

В.Ю.: — У нас є великі автобуси, які без проблем перевозять пільговиків. Але з водіями “маршруток” в ужгородців трапляються конфлікти. Якщо хтось комусь нагрубив, не так повівся з пасажиром і до мене надійшла скарга про це, я відразу викликаю водія, що завинив, підприємця, котрому належить автобус, запрошую самого ображеного (якщо, звичайно, той називає своє ім’я та координати), і розбираємо ситуацію. Здебільшого справа завершується тим, що водій вибачається перед пасажиром, а від нас отримує попередження. До речі, ще не було випадку, щоб після такої “виховної роботи” на когось надходила повторна скарга.

— А взагалі водій “маршрутки” має право відмовитися брати пільговика? Адже їм компенсують ці витрати з бюджету.

— Справа в тому, що ми не маємо можливості повністю компенсувати перевізникам витрати на перевезення пільговиків: хоча проїзд коштує 90 коп., компенсація іде з розрахунку 65 коп. на 1 пасажира, та й то не враховується реальна кількість пільговиків. Такий розмір компенсації встановлений не нами, а облдержадміністрацією, котра, в свою чергу, спирається на київські розрахунки. Однак там вартість випливає з кількості населення та наявного електротранспорту, який у нас, на жаль, відсутній. І якщо в інших великих містах пенсіонери їздять в основному тролейбусами-трамваями, то у нас все навантаження припадає на автобуси. Та ще й, зауважте, приватні — ми єдиний обласний центр України, який не має комунального автопарку для пасажирських перевезень — його приватизували кілька років тому. Звісно, ми якось домовляємося з перевізниками: великі “Богдани”, “Рути” беруть пільговиків без обмежень, а маленькі маршрутки (там, де на рейсах нема великих автобусів) по 1—2. Якщо водій уже взяв таку кількість (а це видно неозброєним оком усім присутнім), він може попросити чергового пільговика почекати наступну маршрутку. Ще раз підкреслю: з держбюджету на компенсацію пільгових перевезень ОДА виділяє Ужгороду 1 млн. 20 тис. грн. на рік за потреби як мінімум 2,5 млн. грн. Якби ми на кожен малий автобус могли виділяти 300—400 грн. компенсації — проблем не виникало б. У нас пільговиків аж 21 категорія, а компенсації мізерні. Я спеціально їздив до Львова, щоб особисто вивчити, як вирішується це питання там. У них проблема знімається завдяки комунальному та електротранспорту, про що ми можемо зараз хіба мріяти. Але, як я вже казав, і в наших умовах можна знайти вихід, і ми це робимо.

Останнім часом міська влада активно пропагує великі автобуси. Невже з ними у вас справді не виникає ніяких проблем?

В.Ю.: — Свого часу були проблеми з п/п М. Бурдаєм, який купив нові білі автобуси (“ТАТА IWAN”) і всупереч правилам вирішило возити пільговиків спершу за повну плату, потім за 50 коп. Відповідні сигнали надійшли до мене, я провів розстеження: направив групу зі служби пасажирських перевезень, і вони на виході з автобуса опитували пенсіонерів, скільки ті платили за проїзд, брали їхні координати. Виявилося, що водії таки брали по 50 коп. Результати розслідування винесли на розгляд виконкому, і той зробив попередження підприємцю, що в разі повторного порушення договір з ним буде розірвано.

Ужгородка Надія цікавилася, чи мають зупинятися на прохання пасажира поза зупинкою великі автобуси, котрі теж працюють у режимі маршрутного таксі і беруть 1 гривню за проїзд.

В.Ю.: — Проїзд у великих автобусах коштує 90 коп., і тільки в малих маршрутних таксі —
1 грн., і якщо з вас беруть гривню — зразу телефонуйте мені за номером 61-62-85. Великі машини не мають права зупинятися на вимогу пасажира, бо в нас досить вузькі вулиці, і великогабаритні автобуси, що зупиняються будь-де, створювали б труднощі для іншого транспорту. Власне, з цієї точки зору і малі маршрутки мають ретельно вибирати підходяще місце для зупинки.

Чи будете ви жорсткіше контролювати дотримання графіків руху?

В.Ю.: — Дотриманню графіків руху, інтервалів приділяємо велику увагу. Правда, на 8-му та 20-му маршрутах зараз ми провели конкурс, який виграли нові “Богдани” та “Рути”, і там мінятиметься кількість машин, відповідно, переглядатиметься графік руху. Але загалом такого, як дозволяли собі деякі “Газелі”, “Мерседеси” — наповнили машину і поїхали — не допускатимемо. Навіть якщо перевізник виграв конкурс на кілька років, дозвіл він має отримувати від нас щороку, тому, якщо хоче його мати, мусить дотримуватися встановлених вимог. До речі, стежити за порядком нам допомагає громадськість (і саме до редакції зателефонував такий активіст — Петро Григорович Петренко, котрий повідомим, що така-то маршрутка не зупинилися на зупинці, хоч у ній було всього три-чотири пасажири).

А скільки загалом у місті маршрутів?

В.Ю.: — Зараз у нас є 36 маршрутів, на яких працює 357 автобусів. Найкоротший маршрут — 13-й (“Корятовича — Шахта”), його протяжність 5 км в обидві сторони. А найдовший — 8-й, оборотний рейс якого сягає 20,9 км. Понад 20 км мають і 156, 158-й маршрути, що сполучають “новий” район та пл. Корятовича із кладовищем у Барвінку. Щоб зменшити транспортну завантаженість і загазованість міста, можливо, на деяких особливо багатолюдних напрямках варто було б пускати лише великі автобуси.

Якщо людина щось забула в автобусі чи таксі, до кого слід звертатися?

В.Ю.: — Здебільшого пасажири намагаються розшукати саме ту машину, де, на їхню думку, втратили щось. Але частенько з такого приводу дзвонять і до мене. У зв’язку з цим я згадав випадок кількарічної давнини, коли поважні люди забули на задньому сидінні таксі дипломат. Водій через деякий час помітив його, відкрив — а там 70 тисяч доларів! Чоловік хвилин 10 думав, що з ним робити, — якраз мав купу фінансових проблем, і знахідка була б дуже доречною, — але потім відклав дипломат, поїхав до готелю, де висадив пасажирів, знайшов їх і віддав те, що їм належало. Ті, до слова, вже спохопилися і повсюди шукали свою пропажу. Це я веду до того, що водії здебільшого не спокушаються на різні знахідки і чесно віддають їх власникам, і не лише у таких масштабних випадках, навіть якщо йдеться про якісь дрібні речі.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати