Закарпатка з Ізи займається лозоплетінням і на Буковині (ФОТО)

Виплетені з лози вишукані меблі, кошики та інші предмети домашнього побуту нині мають неабиякий попит. Це не просто мода, це обов'язковий атрибут інтер'єру. І якщо ви не колекціонер виробів із лози і ваша квартира не завалена ними, то принаймні один плетений виріб є у кожній родині — великодній кошик. За кожним із таких кошиків — не одна година копіткої ручної праці.

Родом із села, де плетіння із лози – стиль життя

Народилася Марія Грицишина на Закарпатті, у селі Іза Хустського району. Село славиться на всю країну як центр українського лозоплетіння. Чи не у кожній родині, від найменшого до найстаршого, ізанчани присвячують себе улюбленій справі — створенню неповторних виробів із лози. Самі її вирощують, обробляють. Для багатьох сімей  о це джерело стабільного прибутку, адже плетені вироби досить популярні не лише в Україні, а й за її межами. Для інших — лише хобі, яке суміщають із основною роботою.

Для Марії Михайлівни лозоплетіння стало улюбленою справою, якій, вийшовши на пенсію, жінка присвячує чи не увесь вільний час.

– Із лозою працюю відколи себе пам'ятаю, – розповідає пані Марія. – З дитинства мене привчили до цього, адже у родині кожен умів плести. Це як негласне правило: якщо народився у селі Іза — просто зобов'язаний навчитися лозоплетіння, інших варіантів не маєш (сміється, - авт.). Спочатку лозоплетіння було для ізанчан як спосіб виживання, а потім налагодили стабільну систему, навіть були спеціалізовані цехи із виробництва предметів із лози.

Батьки пані Марії суміщали лозоплетіння із основною роботою: тато був плотогоном, мама працювала санітаркою у лікарні. Проте надвечір, коли родина збиралася разом — усі бралися до спільної улюбленої справи.

Лозоплетіння — справа родинна

Після закінчення вузу Марію Михайлівну направили до Чернівців — працювати землевпорядником у проектному інституті. Тут пані Марія  зустріла свого майбутнього чоловіка, одружилася і подружжя вирішило осісти на Буковині. Проте лозоплетіння Марія Грицишина не полишила. Щойно випадала вільна година — брала до рук лозу.

– Лоза буває кількох видів, – розповідає майстриня, – дякі (“зарінка” та верба) ростуть і на Буковині — вздовж річки Прут та залізничної колії. Там разом із чоловіком її і збираємо. Інші види привозимо із Закарпаття, де чимало землі відведено спеціально для вирощування лози. Окремі види, наприклад, “американка” (темного кольору) замовляємо із Чехії чи Польщі.

Майже 15 років Марія Грицишина вже на пенсії. Відтак часу на улюблену справу є більше. Виготовляє жінка і невеличкі кошики — для квіти, великодні, і предмети фурнітури — полички, крісла, столи, елементи оздоблення.

– Часто засиджуюся за плетінням допізна, – розповідає жінка. - Адже залишити наполовину недороблений виріб, як правило, не можна, необхідно завершити роботу. Скільки забирає часу, наприклад, виготовлення того ж кошика — сказати важко. Адже лозоплетіння — багатоступеневий процес: спочатку треба змочити лозу, зварити, підготувати — почистити, розділити, зробити заготовки (днище кошика, наприклад). Переважно роблю кілька заготовок.

Великі вироби із лози, скажімо, столи та крісла, Марія Михайлівна робить не самотужки, а ділить роботу із двома братами, що залишилися проживати у селі Іза. Адже у батьківській хаті лишилося спеціальне устаткування для роботи із лозою. Вони роблять такі деталі як, наприклад,  ніжки для столів та стільців тощо. Тому пані Марія регулярно навідується до рідної домівки.

Полюбляють займатися рукодільством і доньки пані Марії, і онучки. Проте, якщо доньки перейняли справу мамину — лозоплетіння, то онуки обрали плетіння із бісеру.

– Старша онука — 18-річна Віолетта — цілковито занурилася у рукодільництво, – розповідає не без гордості Марія Грицишина. – Готова сидіти за цією справою 24 години на добу, та й тих їй мало. Не відстає від неї і молодша — 10-річна Юлія. Дівчата проживають разом із батьками у Києві (старша) та Москві (молодша). Та коли дівчата приїжджають на літо погостювати, обоє сідають за бісероплетіння. Отак і просиджуємо із ними до пізньої ночі — я ремісникую із лозою, вони — із бісером. Юлія, коли їй було дев'ять рочків, сплела мені у подарунок кольє із бісеру. Вирішила взяти його на одну із виставок. Роботу оцінили у 1,5 тисячі гривень.

Майстриня — постійна учасниця міських ярмарок

Плетені вироби пані Марія виставляє переважно на виставках та ярмарках — "Петрівському", до Дня міста тощо. Там, як правило, і “обростає” клієнтами. Крім того, кошики для квітів, що покладають на різноманітних заходах до місцевих пам'ятників, замовляють саме у Марії Михайлівни.

– Пробувала займатися й іншими видами рукодільництва, проте не вистачало ні терпіння, ні бажання, а ось гратися із лозою можу досхочу, - зізнається Марія Грицишина.

Теги: лозоплетіння, лоза, Іза

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати