Мукачівська поетеса Софія Малильо відзначила 85-річчя

Софія Михайлівна Малильо народилася 3 грудня 1926 року в чехословацькому, на той час Підкарпатті, в селі Верхніх Воротах (тоді Вишні Верецьки) як сьома дитина селян Михайла та Марії Малильо.

Початкову освіту вона здобула в рідному селі; середню в українській гімназії в Чехії поблизу Праги, куди її разом зі своїм сином направив директор школи Йосип Баланчук, а  завершила вона свою середню освіту  в 1945-1947 роках у місті Сваляві, повернувшись на рідне Закарпаття після війни.

У 1947 році «золота медалістка» Софія Малильо поступила на факультет французької мови Львівського державного університету імені Івана Франка.

2 листопада 1948 року, її студентку другого курсу, заарештували і в 1949 році, без судового слідства, заочно, в Москві, було засуджено до 10 років «каторжних таборів», які відбувала на Колимі та в Іркутській області. Хрущовська «відлига» повернула добре ім’я, а також життя сотням тисяч репресованих сталінським режимом, серед яких була і Софія Михайлівна Малильо, звільнена з реабілітацією у липні 1956 року.  Восени 1956 року вона була поновлена на 2 курсі французької філології Львівського університету, який  закінчила у 1960 році.

Після закінчення вузу Софія Михайлівна працювала за спеціальністю в сільських  школах Запорізької, Закарпатської, Вінницької, Черкаської областей і 5 років у Дрогобицькому педінституті ім. І.Франка.

Як вона сама згадує, справжнє віршування розпочалося у неї 19 січня 1990 року, на 64 році життя. До сьогоднішнього дня вона видала 4 книги: «Іди і вір»» (1994 р., Ужгород); «Воскресіння пам’яті» (1999 р., Ужгород); вибране «А душа її – жива» (2006, 2007 рр., Львів); «Надія» (2008 р., Львів).

У 2009 році Указом Президента України за активну громадську та наукову діяльність  Софія Михайлівна Малильо – член Мукачівського міського осередку громадської організації «Союзу українок» була нагороджена  орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. 

Людина великої душі та  надзвичайної скромності вона і сьогодні намагається бути серед активних будівничих незалежної Української держави, поклавши за неї кращі роки свого життя.

А цього суботнього дня, вона  схвильована і щаслива, слухаючи вітання  шанованих гостей, промовила відому свою фразу : «У житті завжди, аж до самого скону є місце для щасливого здивування». 

Міцного Вам здоров’я. безмежного щастя  та довгих років життя, шановна Софіє Михайлівно!
 

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати