Головною із проблем є скорочення населення. Сягнувши найвищої 52-мільйонної позначки в1993 р., показники різко пішли на спад, і зараз балансують між 45,6 і 45,7 млн. чоловік. Щоправда, останнім часом цю негативну тенденцію вдалося бодай трохи загальмувати. Якщо колись річне скорочення населення становило 700 тис., потім кілька років підряд – по 400 тис., то зараз вийшли на показники 180-200 тис., що на тлі попередніх років уже неабияке досягнення. Проте, причин для заспокоєння поки немає. Якщо рівень народжуваності у кількох областях вже перевищує смертність, то у більшості регіонів смертність продовжує домінувати. На Закарпатті найкращі демографічні показники в Україні, але за рахунок традиційно високого рівня народжуваності, сформованій упродовж століть орієнтації на багатодітну сім'ю. Рівень же смертності і тут стрибнув у пострадянський період, і досі його не вдається збити до показників 80-х років.
Найголовнішою демографічною проблемою України нині є не так низька народжуваність, як висока смертність, зумовлена деградацією всієї соціальної сфери, погіршенням екологічної ситуації, збільшенням частки різноманітних сурогатів у харчовому раціоні, а почасти навіть психологічними факторами – розчаруванням, відчуттям безперспективності у певної частини населення тощо. Саме концентрація на цьому колі питань могла би переломити демографічну ситуацію в Україні, автоматично потягнувши за собою і підвищення народжуваності. Але для помаранчевої доби був характерний максимально спрощений, прямолінійний підхід до складних реалій, механічне копіювання західних рецептів. В результаті основну увагу було звернуто не на смертність, а на стимулювання народжуваності, хоча і воно більше нагадувало просто спробу держави відкупитися від своїх громадян, кинувши їм чергову подачку у вигляду виплати на народження дитини. На цьому стимуляція і завершилася. Ніяких інших інституційних змін, спрямованих нам підтримку материнства, молодих сімей, соціалізації новонароджених так і не послідувало.
У результаті цього не до кінця продуманого кроку по всій Україні і зокрема на Закарпатті різко підстрибнула народжуваність у різних асоціальних прошарків, котрі стали жити із продукування дітей і подальшого проїдання "дитячих грошей". При цьому догляд за підростаючим поколінням лишився на мінімальному рівні. Відчутно же підняти народжуваність в основної маси зайнятого населення таким простим кроком так і не вдалося.
Закарпатська преса вже неодноразово писала про зростання останніми роками декласованого елементу із цілим букетом супутніх проблем – злочинність, жебрацтво, соціальні хвороби, а подекуди і соціальні конфлікти. Традиційна закарпатська толерантність поки оберігає нас від масштабних зіткнень на подібному грунті, але цю терплячість на варто абсолютизувати. Один з дуже нечисленних позитивів нинішньої галопуючої інфляції полягає в тому, що купівельна спроможність "дитячих" грошей неухильно скорочується і вони врешті-решт перестануть бути основним стимулом народжуваності для непрацюючого населення.
Головне, щоб у ході якої-небудь виборчої кампанії ці суми не стали індексувати чи взагалі збільшувати. Інфляція може відкоригувати допущену помилку більш-менш природним чином. Можливо, варто навіть у законодавчому порядку заборонити запроваджувати, скажемо, за рік до чергових президентських чи парламентських виборів якісь нові соціальні преференції, аби у політиків не виникало навіть спокуси робити якісь сумнівні кроки, за які потім хочеться кусати лікті.
Наскільки названа демографічна новація змінила демографічну структуру Закарпаття, покаже перепис наступного року. Проте менш помітно, але народжуваність зростає і в зайнятих прошарків населення, через що доводиться відроджувати систему дошкільних закладів. Закарпатців стає більше – особливо на фоні не подоланого поки спаду в масштабах цілої України. Якщо 1998 р. на Закарпаття припадало 5 із 225 мажоритарних округів по виборах у парламент, то 2002 р. їх стало уже 6. У перспективі їх може стати навіть 7. Значимість Закарпаття у складі України зростає, і наші демографічні позитиви – одна з перших передумов цього. Проте для надання цій тенденції незворотності ще слід вирішити цілий ряд складних проблем, пов'язаних із масовим виїздом закарпатців на заробітки, розпадом унаслідок цього подружніх пар, бездоглядністю дітей, падінням престижу педагогічної роботи, руйнуванням соціальної інфраструктури і зростанням вартості життя.
Сергій Федака, Час Закарпаття