Напевно, таке порівняння приходить не просто так, адже кожен вірш Надворної - це наче перестрілка з світом, з своїм внутрішнім "я", зрештою, з усталеним світосприйняттям, замуленим і засможеним заяложеними буднями, спроба привернути увагу до чогось, небайдужого ліричному герою поетки.
Ірина Надворна, незважаючи на свій надзвичайно юний вік, вже настільки присутня у словосфері Закарпаття, що здається, ніби вона була тут завжди.
"Рухопис" - це від неї. "Інформаційний привид" - це від неї. "Мій садомазохист" - це від неї. "Інтелектуалет" - це від неї. "Люблюз", "Прокрустова лажа" - це теж від неї.
"Мій логос чистий мов лотос" - каже Надворна, і це правда. Бо не йдеться про жодну еквілібристику словом, а лише про пильне і трепетне відкриття-відкривання його глибинних змістів, метаморфоз і відтворень.
Це надчуттєве відчуття морфем і словоформ робить талант Ірини Надворної абсолютно унікальним. Унікальним не в сенсі "НАДзвичайним", а в сенсі "НЕповторним".
Слово в її письмі оживає, міниться барвами, брунькує і проростає новими змістами, такими природними і такими несподівано-звичними, що одразу знаходить собі місце в лексиконі сучасної доби.
"Так позитивно// поза зоною досяжності// позасинає світ // поза селом", "Випадає негода й нагода//Постаратись не постарітись, //але подорослішати", " Вірші - молитва всує//білів у самотність міст //believe, вона є, існує// вір, she еxists"... її хочеться цитувати без кінця, але вирвана цитата - це лише цитата, а вірші Надворної - це як обшліфований морем камінець - приємні на дотик, пахнуть і мають вагу.
І "текстСтильна проМисльСловість" (2008), і "Данина Modi" (2010) - це ходіння "по рядок":
Ось і осінь
Літально-летальна
Я у ній
унікально розчинна
Через те я
усіх унікальна
Провулок...
Нічний, нічийний...
Зіпсований -
весь у псах
Засмічений,
що аж верне
Засмучений,
як монах,
пізнавши
in vino inferno
Провулок...
І хто б що не верз
І чия би не
стрі´ла стріла´,
я подужаю все
Who cares!
Наші душі -
це антитіла
Ось і осінь
Повзає повз
згабок листя
і ленту згадок
Я крокую. Куди?
Who knows!
Та мабуть по рядок.
Порядок
Бо цинічний
сценічний номер
проживаючи
день у день
щось підштовхує до
game over
А рятує лиш
overgame
Данина Моdі - це алюзія. Бо Модільяні таки присутній не лише на обкладинці її книжки, а й у її світобаченні і світовідтворенні.
Вона й сама наче з його картин - уособлення і відтворення того чару, який вловити вдається тільки одиницям вибраних.
Але цей чар не заважає читачеві відчути її іронічно-глузливе прискіпливе ставлення - до світу і до себе:
Займаюся нерухомістю
Колапс
Щось ти рано, тиране
Колапс
Щось ти радий тирадам
Я ж ними зцілилась не повністю
Кап-кап - мій мейкап
А серце -
Лиш м"яз, що вдавав хороброго,
Що плутав добро та добриво
Щемить
(іще мить, не сердься
Бо зробиш із мене
Генія
Тобі те вже майже вдається)
Так пізно усе пізнається
І не в порівнянні -
В сравнєнії
Поезія Ірини Надворної - як нашептана мольфаром вода: питомі прадавні звукосполучення, а діють зовсім по-иншому.
Критики ше скажуть і про свіжі рими, і про плоть тексту, і про стиль, і про "постмодерністський коктейль із пародії, іронії, десакралізації, розвінчування, змішування стилів, зламування кодів" (С.Федака).
Я не критик. Я просто хочу сказати: зустрічаймо! До нас прийшов Поет!