«Цукрики», «равлони», джокери, магніти... Що колекціонують закарпатці?

Безперечно, краще колекціонувати автомобілі, як це робив, до прикладу, перший секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв. Вважається, що його колекція складалася з 320 автомобілів. Ну або принаймні кредитні картки з валютними рахунками у престижних світових банках. Але, на противагу цьому, завжди є люди, які збирають щось, що навіює їм дитинство. Як приклад, російський колекціонер Валерій Носаль, який упродовж багатьох років збирає обгортки від жвачок різних торгових марок, виробників та епох. Нині його колекція становить понад 69 тис. екземплярів із 120 країн світу. Інший приклад — українець Ігор Когут і його колекція обгорток від шоколадок. За 10 років чоловік зібрав понад 800 обгорток із 10 країн світу.

"РІО" спробувала з'ясувати, що сьогодні збирають не професійні колекціонери, а пересічні люди і які історії з цим пов'язані. Зазначу, що з розвитком сувенірної продукції популярним захопленням, особливо серед мандрівників стало колекціонування магнітів. Декому вже навіть не вистачає одного холодильника, на дверцятах якого вони найчастіше розміщуються. Любов Дронова, перекладачка з Ужгорода, збирає саме такі сувенірні магніти. "Почала збирати у 2007 році, коли поїхала в Америку, звідти і привезла свій перший трофей — магнітик "I love NY". Зараз у мене в колекції понад 90 штук. Колекція поповнюється щоразу, як їду кудись мандрувати. Також друзі допомагають. Магніти представлені майже з усіх країн Європи. Останнє надходження — Китай. Подруга привезла", — розповідає п. Любов.

ЦІКАВА ПОКУПКА ЗА 5 ЄВРО НА "БЛОШИНОМУ" РИНКУ В ОДНОМУ ФРАНЦУЗЬКОМУ СЕЛІ

А ось іншу нашу співрозмовницю, хореографа Анжеліку Клайзнер подорожі надихнули до збирання одноразових пакетиків із-під цукру, спочатку, правда, виключно з практичної точки зору, а пізніше і задля колекції. "Усе через мій "Бліц". У кінці 90-х ми багато подорожували Україною. У цих подорожах потягами завжди добре "йшов" чай, який ми в пакетиках брали з дому, а з ним і цукор у незручних пакетах та банках, який завжди розсипався у сумці або на столі. Саме для цих подорожей я почала по кав'ярнях збирати цукрові пакетики, — розповідає Анжеліка. — А вже за два-три місяці з'ясувала, що ще одна моя подруга і колега Мірка так само, як і я, збирала ті "цукрики" з виключно прагматичною метою. Якось ми розклали увесь наш скарб, довго роздивлялися його і в результаті вирішили колекціонувати такі пакетики. Потім до нас долучився наш колега Іштван. Нині ми втрьох продовжуємо наше колекціонування, завжди беремо по три пакетика, щоб усім дісталося". Анжеліка сьогодні має понад 800 різних пакетиків із-під цукру, перевагу віддає серійним. "Маю такі з автівками, французькими військовими, квітами, людьми. З таких серій мені подобаються словацькі "цукрики" з прислів'ями. А ще завжди цікавими є ті, що мають нестандартну форму", — зазначає "цукрикова" колекціонерка. До речі, серію "цукриків" про військових Анжеліка придбала на "блошиному" ринку в одному французькому селі за 5 євро. За ці понад 10 років географія "цукриків" вражає: Україна, Росія, Білорусія, Угорщина, Словаччина, Італія, Австрія, Франція, Іспанія, Кіпр, Мальта, Фінляндія, Бельгія, Словенія, Чорногорія, Чехія, Туреччина, Єгипет, Йорданія, Ізраїль та ще кілька східних країн. "Є і з США. А ще подруга обіцяла днями занести "цукрик" з ОАЕ", — зазначає співрозмовниця.

4 ТИСЯЧІ АВТОГРАФІВ

Загалом причин, щоб почати щось колекціонувати, може бути безліч і найрізноманітніших. Ось, до прикладу, відомий на всю Україну 73-річний Йосип Гаснюк із Виноградова, який за 50 років зібрав 4 тисячі автографів відомих людей, почав усе це через захоплення космонавтикою. І перший автограф отримав, написавши листа Юрієві Гагаріну. Спочатку пан Йосип збирав автографи виключно космонавтів, але згодом розширив свою колекцію підписами таких відомих людей, як Фідель Кастро, Борис Єльцин, Михайло Горбачов, Тоні Блер і багато-багато інших. Нині ця колекція може коштувати чималих грошей.

До речі, сьогодні у світі існує чимало компаній, які за окрему плату можуть зібрати вам автографи тих чи інших відомих людей. І ці компанії користуються неабиякою популярністю серед колекціонерів автографів, адже зібрати колекцію підписів, до прикладу, зірок Голлівуда, самому просто нереально. А найдорожчим автографом у світі вважається підпис відомого драматурга Вільяма Шекспіра. Побутує думка, що у світі є лише шість оригінальних автографів Шекспіра, кожен із яких оцінюється щонайменше у 5 млн. доларів.  

ХИТРИЙ ДЖОКЕР ІЗ УГОРСЬКОЇ КОЛОДИ

Інколи колекції формуються випадково. До прикладу, закарпатський журналіст Олександр Попович саме до таких випадково утворених зараховує свої надбання. "Я колекціоную джокерів (карти), гральні кубики (кості), кубики Рубика, кульки (різні — скляні, дерев'яні, гумові)... є навіть кульки від старих кулькових мишок у колекції й монетки з зображеннями кораблів, тварин і архітектури", — розповідає Олександр. Якщо порахувати, що джокерів закарпатський медійник почав збирати з чотирьох років, то цій його картковій колекції вже понад 30 років. Загалом за ці роки Олександр зібрав 53 різні джокери. "Мій дід жив у селі й мав багато друзів, які збиралися часто у нього на веранді, грали у джокера до пізньої ночі, а я малий спостерігав за цим. Дідусі-картярі зношували колоди часто. Зі старих колод я витягав собі джокерів, бо вони мені подобалися — були у цікавих костюмах і видавалися мені "чарівною картою". Років у п'ять я навчився грати у джокера сам і вже іноді грав із дідиками, коли їм не вистачало гравця, — розповідає Олександр. — Потім я виріс, але джокери мені подобалися дедалі більше. В Ужгороді я заходив у казино і круп'є віддавали мені "зайвих джокерів", іноді у розпорядженні казино були колоди із джокерами, які не використовувалися. Друзі, знаючи про моє захоплення, теж віддавали зайвих джокерів із нових колод або, викидаючи зношені колоди карт, виймали звідти джокерів для мене. Найбільше люблю джокера з угорської колоди. Його я знайшов на вулиці затоптаним. Він був засмальцьований (жир із пальців всотується у старі паперові карти). У нього дуже хитра фізіономія і я знаю, що він бачив багато цікавих ігор і людей за столом, які хотіли отримати його у руки задля перемоги".

АГАТОВА КУЛЬКА З ОКРЕМОЮ ІСТОРІЄЮ

Ще одним захопленням Олександра Поповича є кульки. Історією про них він теж поділився з газетою. "У дитинстві вони були справжньою валютою. Ми їх знаходили біля залізниці. Завбільшки з велику черешню. Скляні. Ходили легенди, що вони беруться з балонів із фарбою і служать там для розбовтування фарби-аерозолю. Насправді у балонах були не металеві кульки, а скляні — саме у такому вигляді транспортується промислове скло залізницею. Це гранулят. А потім з'явилися марблс! Скляні кульки, якими діти на Заході грають у однойменну гру. Вони ж є і предметами колекціонування. Двох абсолютно однакових марблс не буває. Зазвичай цікава колекційна марбл коштує 20 доларів. У нас їх не буває. Вони бувають на спеціальних виставках колекціонерів, які проходять за кордоном. Це захоплення є популярним у Америці. Бувають кульки, які коштують по 100 і по 1000 доларів. Серед них є шедеври. У нас же можна дістати марблс тільки звичайні, які продаються "на кілограми" для декору, — розповідає Олександр. — Але я збираю не тільки марблс, у мене є і дерев'яні, і гумові, і скляні, і навіть із гірського кришталю". Що стосується найціннішої, то журналіст із-поміж усіх, що має, виокремлює агатову кульку, яку його улюблений письменик

В. Крапивін подарував для сина: "Я гостював у Владислава Петровича в Тюмені і він, дізнавшись, що син надіслав мені "есемеску", граючи в петанк у той час, коли ми вже пили в Тюмені вечірній... чай... (різниця у часі — 5 годин), зняв її зі старовинної чорнильниці і передав зі словами "вот шарик для игрока в шарики". Ця кулька описана у його повісті "Непроливашка" — про чорнильницю, з якої автор "добуває" свої історії. Тепер вона у мене".

БЛИЗЬКО 100 "РАВЛОНІВ" З ІМЕНАМИ

Майже "нізвідки" з'явилася ідея колекціонувати статуетки слоників в ужгородської юристки Тетяни Рибак. "Першого привезла з Ялти у 2007 році мама і якось так повелося, що тепер ми щоразу, коли їдемо на відпочинок, обов'язково повертаємося з черговим трофеєм. Родичі, друзі тепер не замислюються над тим, що нам дарувати, — розповіла про своє сімейне захоплення дівчина. — Єдина вимога — слоник має бути з піднятим хоботом, це на удачу. Сьогодні в нас уже близько 80 різноманітних слоників різної величини. Але найціннішим вважаємо позолочену шкатулку у вигляді слоника, яку мамі подарували на ювілей". До речі, слабкість до статуеток слоників має і відома російська фігуристка, дворазова чемпіонка світу Ірина Слуцька, яка, щоправда, періодично передаровує свої трофеї іншим.

Не менш цікавий об'єкт для колекціонування обрала для себе відома українська письменниця Лариса Денисенко. Вона збирає равликів: керамічних, плюшевих, скляних, дерев'яних, будь-яких... Сьогодні її колекція налічує близько сотні експонатів. У коментарі газеті "РІО" Лариса зазначила, що кожен її равлик має свою історію: "Равлик це маленьке щастя, а інколи й маленьке життя, і часто — окрема історія". Ба навіть більше, майже кожен експонат у Лариси через асоціативні ряди письменниці має своє ім'я. Започаткувала колекцію Л. Денисенко у 2003 році, коли "купила двох рогатих чудасіїв у Львові". "Але тоді я ще не усвідомлювала, що буду збирати, просто сподобалися маленькі привиди з будиночками", — пояснює письменниця. Фотографії своїх "равлонів" (так їх називає власниця — прим. авт.) Лариса викладає на власній сторінці в одній із соціальних мереж, активним користувачем яких вона є. До речі, завдяки цьому вже знайшла п'ятьох колекціонерів-однодумців.

Загалом, переконана, є ще чимало людей, а відповідно і оригінальних захоплень, речей, які утворюють колекції і власне життя кожного з нас. Тому, якщо ви ще нічого не збираєте, то вищенаведені приклади можуть стати непоганим початком якогось захоплення кожного з нас.

Теги: колекція, колекціонер

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати