Чому на малоземельному Закарпатті земля пустує?

Мало землі – біда, багато – клопіт

Написати про землю та її раціональне використання – таке би мені навряд чи спало на гадку, якби не потрапила випадково зо два тижні тому на фермерське господарство "Коник", що в Сторожниці на Ужгородщині. Ні, не рекламую їх, просто досі дивуюся (тьху-тьху, хай їм щастить на урожаї): виявляється, якщо з розумом і з серцем підходити до фермерства, то можна з цього чималий зиск отримувати. Власне кажучи, таких висновків дійшла, споглядаючи з вікна автомобіля яблуневі сади, що просто вгиналися під жовтими, зеленими та сонячно-червоними яблуками завбільшки з дитячу голівку. Я такого за свого життя ще не бачила...

Але про все по-порядку. Отже, земля. Пам'ятаю ті часи, коли почалося розпаю¬вання. Світ у моєму рідному селі на Іршавщині наче розколовся навпіл: людям нарешті після десятиліть усього колгоспного почали давати своє. Мої дід Іван та бабка Анна молилися на ту землю, на сотку до сотки, тішилися з кожного нового наділу, як кажуть, і себе не шкодували, роблячи на тій землі – то було таке щастя нарешті мати власну ріллю! Тому брали все, що давали. Велика родина мала сили те все обробляти. Але потім діти виросли й розлетілися по світу, дід, за ним тато, тепер бабуся пішли в світ кращий, і мамі самій лишилися ділянки, на які їй тепер сил катастрофічно бракує. І ладна би видати комусь в оренду та мати з того копійчину – та кому і як?

Таких, як моя родина, тисячі. І це велика проблема, кажуть фахівці. Так сталося, що тоді, в 90-х минулого століття, доволі непродуманим законодавством було встановлено, що при видачі державного акта на заміну сертифікатів у власників було два варіанти: отримати документ на ведення особистого селянського господарства або на видачу в оренду. Та хто тоді про другий варіант думав? Одиниці. "Фактично, за статистикою, ледве 10% населення краю вирішили отримати саме такі акти. Вони згодом і здали в оренду свою землю. На них тепер господарюють такі мудрі газди, як Лакатош, Мелеш в Ужгородському районі, – розказує перший заступник начальника Головного управління Держкомзему у Закарпатській області Мафтей ПОПОВИЧ. – Люди навіть попри велике бажання видати в оренду землю не можуть, бо інвесторові потрібні документи, конкретні угоди, тобто гарантії, що людина не передумає. Так і стоїть земля – пусткою..."

Про те, що земля порожня, говорять вперті факти. Так, за оперативною інформацією на виконання доручення Закарпатської ОДА про з'ясування ситуації на державних підприємствах агропромислового комплексу, Головне управління Держкомзему у Закарпатській області протягом серпня поточного року проконтролювало використання та охорону земель. Державні інспектори здійснили 69 перевірок на землях сільськогосподарського призначення (із яких 9 – щодо боротьби з бур'янами). У підсумку виявили 42 порушення на площі аж... 746 га! Тобто ми всі говоримо про малоземелля і тут же у нас, під носом, майже тисяча гектарів ріллі – без обробітку! Причому частина з тих земель – у власності конкретних підприємств: так, до прикладу, за даними Держкомзему, державним підприємством АПФ "Леанка" не використовується та забур'янена земельна ділянка загальною площею 100 га!  Так само на ДП "Кук"  більша частина земель не використовується та не обробляється. Та це ще, виявляється, "квіточки", бо, як говорять в управлінні агропромислового розвитку Закарпатської ОДА, нині більше третини угідь із загальної кількості земель, що знаходяться на балансі державних підприємств області, використовуються неефективно. "У цифровому еквівалентні це можна пояснити так: приміром, нині на Закарпатті в користуванні під особистим господарюванням перебуває понад 406 тисяч гектарів ріллі, і лише 52 тисячі – у товаровиробників. З останніх на площах загалом понад 18 тис. га господарювання визнано неефективним", – уточнює начальник управління АПК Закарпатської ОДА Іван ПАУК.
Пустує земля не лише на підприємствах – у людей також...

І сам не гам, і другому не дам

Говорячи про використання земель та роботи на ній, треба почати  з того, що нерідко у землі є власник, хотів би на ній працювати, та не має за що – зараз просто нереально взяти кредит і вкласти гроші в розвиток господарства. Тому перше питання в ланцюжку вирішення проблеми – без залучення інвестицій, великого капіталу та надання доступних кредитів (бодай під 5-7%) справа не зрушиться з місця. І, певна річ, без державної підтримки.

Але якщо наведений мною чинник – об'єктивний, то є й суб'єктивні. Так, за словами М. Поповича, нерідко приходить інвестор, шукає добрий шмат ріллі, аби її використовувати, готовий орендувати, але впирається в... не знаю, як і назвати таку бездумність та безгосподарність. Із показових навожу кілька прикладів. Перший, особливо поширений в гірських районах Закарпаття: є земля, є на неї державний акт, людина не відмовляються від свого наділу, але державний акт брати не хоче. "Ви не повірите, виявляється, проблема в субсидіях – якщо людина бере державний акт, то втрачає право на компенсацію оплати вартості комунальних послуг. І навіть при цьому власник землі не думає, що орендар може виплатити йому набагато більшу суму, ніж ота субсидія. Але цього не поясниш. І особливо неприємно, що такі факти – на  Міжгірщині, Воловеччині, де і роботи нема, й інвестори-фермери туди не йдуть", – уточнює чиновник.   

Та є й інший момент. "Згідно з законодавством, кожному бажаючому можна виділити землю, – розповідає Мафтей Попович. – А у нас земля різна: від болота до гір. Люди ж просять ділянки якісні. Дійшло до того, що вирішили видавати землю в різних частинах: 10 частин на одному полі, 20 на іншому. Решта – хай собі стоїть. Але звідси питання: якщо прийде брати інвестор ціле поле в оренду – цілого нема..." 

Як садити й заробляти

Про те, що на землі можна робити й заробляти, повторювати не буду: візьмемо той же "Коник", про який уже згадувала. Фермерське господарство більше десяти років займається вирощуванням фруктів, озимих та зернових. Підприємство орендує майже 1000 гектарів землі. Тут ростуть найкращі сорти картоплі: Белароза, Рівера, Імпала. Її нині експортують навіть до Арабських Еміратів. Успішно вирощують місцеві фермери й озиму пшеницю – цьогорічний врожай склав 56,5 центнерів з гектара. Це майже вдвічі більше, ніж у всьому регіоні. Та гордість господарства – яблука, розказує керівник фермерського господарства Василь Мелеш: "Основну продукцію ми зараз відправляємо в Одесу. Це гордість для закарпатських садівників, що під молдавськими садами ми протоптали шлях до одеського споживача". До речі, якщо вже говорити про яблука, то їх, за словами фермера, вшестеро вигідніше вирощувати, ніж картоплю, і майже вдесятеро – ніж зерно.

"Ужгородський район  має вкрай сприятливі умови для розвитку аграрного господарства, і ми це бачимо на прикладі того ж таки "Коника", – додає перший заступник голови Ужгородької РДА Віктор ЛЕДІДА. – Більше того, частина низинних районів нашого краю є просто унікальними з огляду на географічне розташування, сонячність,  особливості ріллі. Завдяки поєднанню низки факторів наші яблука, приміром, наповнені такими мікроелементами, поєднання яких не знайти більше ніде. У цьому унікальність садівництва на Закарпатті, і про це знає вся Європа".
Крім "Коника" є в краї й інші фермерські господарства, але таких успішних – доволі мало. Останнім часом "почали рухатися", як кажуть чиновники, на Іршавщині, Виноградівщині, Берегівщині. Тут невеликі господарства – до гектара, вирощують у парниках овочі, і це дуже вигідно. "Закарпаття знаходиться в таких кліматичних умовах, що ми раніше за всі області маємо ранні овочі й можемо отримувати з цього величезний зиск", – додає І. Паук.

Змінити законодавство, підлаштуватися до вимог

Власне кажучи, спеціалісти сходяться на одному – відродити сільське господарство на Закарпатті можна. І треба. Особливо з огляду на продовольчу кризу, яка існує нині у всьому світі. Навіть попри те, що землі маємо не так і багато, існуючих гектарів вистачило б, аби й самим прогодуватися (і якісно, і дешево, і без ГМО!), і заробити на цьому та підвищити власний добробут. Певна річ, першим кроком на шляху до цього має стати зміна існуючого законодавства в Україні. "Це реально: нині на розгляді в парламенті низка земельних законопроектів, власне кажучи – земельна реформа, яка би й мала вивести з глухих кутів усі ті питання, про які ми  говоримо", – каже Іван Паук.

Земельна реформа призведе до того, що господаря змусять думати про розумне використання ріллі, навчать усвідомлювати відповідальність за неї. "Ми нині штрафуємо за неефективне та нераціональне використання земель, але хіба це вихід? – риторично запитує М. Попович. – Ось коли господар буде зацікавлений у використанні землі, отримає можливість оперувати нею, тоді й ситуація буде інакшою".

І поки на найвищих рівнях думають, як провести земельну реформу, у нас готуються до того, аби з першої хвилини її старту працювати. "Уже нині наші спеціалісти розробили (готовність – 80%) Концепцію розвитку рослинництва в Закарпатській області. Вона передбачає максимально ефективне використання земель, – розказує І. Паук. – Цією концепцією передбачаємо і зміну у структурі посівних площ, і збільшення останніх (є можливість залучення до 100 тис. гектарів у товарне виробництво), і страхування врожаїв... Одне слово, Концепція передбачатиме всі нюанси того, щоб господарювати на землі справді з вигодою".