Антал Майнек: Ora et labora – Молися і працюй

– Що Ви відчували, коли отримали звання "Почесний громадянин Мукачева"?

– Я був дуже здивованим. Я не вважав себе гідним цього звання, адже я проживаю у Мукачеві всього 15 років, щоправда я приїхав на Закарпаття вже 22 років тому...

– Як поставилася Ваша сім'я, друзі до цієї нагороди?

– Всі, хто чув цю новину, раділи і вітали мене.

– Наскільки нам відомо, Ви очолюєте Комісію по екології і туризму Конференції римо-католицьких єпископів України. В чому полягає робота Комісії?

– Давніше я був відповідальний ще й за теми "Сім'я" та "Екуменізм", але так як число осіб збільшувалося у Конференції Єпископів, таким чином ці дві теми я передав іншим. Екологія мене цікавить з декількох причин. По-перше, з самого дитинства я дуже люблю природу, я часто ходив на екскурсії з моїми батьками, а пізніше з моїми учнями. Тому мені дуже боляче, коли я бачу, як руйнується екосистема. На багатьох місцях гармонія природи псується через жадібність егоїстичної людини. По-друге, мені боляче, бо Бог є Творцем світу і ми не маємо права перешкоджати його гарним планам – порушити баланс між живими істотами. Тому я дуже радий, що знайшов людину – Олександра Бокотея – хто є спеціалістом у цій сфері, і хто багато працює над цією темою, щоб ми зробили щось в Україні, на Закарпатті для позитивного змінення менталітету людей.

Щодо іншої теми: я відповідальний не тільки за туризм, а й за мігрантів та подорожуючих, а також за циганів (на Україні найбільше циганів живе на території Закарпаття). Питання міграції також цікавить мене: знаю, що не тільки з Закарпаття, а з усієї України приблизно 5 мільйонів людей працюють за кордоном. Кажуть, що 7 мільйонів громадян України виїхали жити за кордон, а серед них були не тільки українці, а й люди іншої національності. Це стосується й нас, бо 30 років тому наша дієцезія поділялася на 80% угорців, 10% німців і 10% словаків. А тепер серед нас є чим далі, тим більше українських вірників, для яких ми вже протягом багатьох років організовуємо святі меси та катехези на їхній рідній мові.

– Більше 20 років тому Ви приїхали на Закарпаття з Угорщини, і прийняли українське громадянство. Чим було викликане таке рішення, і чи не доводилося Вам жалкувати з цього приводу?

– 22 роки тому я приїхав з Будапешта як монах-францисканець у Радянський Союз, у місто Виноградів. Я служив на п'ятьох парафіях Хустського та Тячівського районів. Тоді я ще думав, що мене прислали на декілька років служіння, але коли римський папа призначив мене єпископом новоутвореної дієцезії, тоді вже просили мене у Києві, у Римі, щоб я прийняв українське громадянство. Це не було важко для мене, адже я вже багато років жив на Україні, але було важко те, що я мав відмовитися від угорського громадянства. У мене не було іншого вибору. Протягом півтора року я був без громадянства, бо я вже відмовився від угорського громадянства, але українське я ще не дістав.

– Ви багато зробили і робите для ромських громад Закарпаття. Чи вдалося, на Вашу думку, якісно підняти духовний та освітній рівень ромського населення?

– Я не планував бути душпастирем ромського населення. Господь Бог мене вибрав для цього цікавим способом: приблизно 18 років тому у Вишкові, коли у храмі я зустрівся з дітьми, які почали ходити до церкви, але не розуміли нічого. Тоді я почав їм давати уроки релігії, і через дітей я познайомився з батьками, і переді мною почав відкриватися для мене незнайомий світ. Пройшло декілька років і вже всі діти ходили на уроки релігії. Завдяки закордонній допомозі збудували будинок для молитви, маленьку школу та безкоштовну їдальню, які існують і дотепер. Не знаю, наскільки будуть довговічними ці результати, які ми там досягли, я можу тільки надіятися, що наше служіння не було марним. З них один хлопець став монахом Ордена Францисканців. Я радий, що діти вміють писати й читати на українській мові, а дорослі ходять працювати у Київ або в інші міста України. Вони будують хати та виконують інші важкі роботи. Селище шанує цих циганів. Коли я став єпископом, то я вже не зміг безпосередньо бути душпастирем циганів, але я знайшов вірників, священиків, монахів, які допомагають мені, продовжуючи пасторацію циган на багатьох місцях. Вони мають сім циганських таборів, де працюють з великим або меншим успіхом. Це залежить від того, хто і як займається з ними. Після великої повені ми часто давали гуманітарну допомогу, тоді всі йшли до будинку молитви. Тепер, коли ми "тільки" євангеліє проповідуємо, стало менше вірників. Але ми раді й цим небагатьом вірникам, бо ці вже дійсно вірні та витривалі. Ми хочемо більше зробити для їхньої освіти, щоб вони ходили до школи. Поки вони не навчаться писати і читати (особливо по-українськи), до тих пір дуже важко буде інтегруватися до навколишнього населення. Я вважаю, що девіз Святого Бенедикта (Ora et labora – Молися і працюй) і тут є актуальним. Потрібно їх навчити не тільки молитися, а й працювати. Тому я радий, що декілька людей, які ходять до нас, почали заробляти собі на хліб працею. Великою перешкодою є те, що досить важко знайти роботу, особливо циганам, але в цьому я їм не можу допомогти.

Ще дуже подобається мені те, що вони шанують життя. У них дитина, зачате життя, сім'я є більш шанобливими, але в останні роки ситуація погіршується.

– Які Ваші найближчі плани, зокрема, у розбудові Церкви та духовницько-просвітній діяльності?

– Нашим головним завданням є проповідування євангелія, познайомлення Ісуса з дорослими та дітьми, щоб у цьому світі, який є для когось цікавим, а для когось болісним, всі знайшли смисл життя, Живого Бога, і хочемо, щоб всі знайшли справжній зв'язок з ним. Це є нашим найважливішим завданням. Крім цього ми хочемо, щоб люди більше шанували один одного, любили людей, і допомагали особливо тим, які живуть фізично або душевно у важкій ситуації. Багаті бідним, веселі сумним, здорові хворим. Важливе завдання маємо стосовно малих спільнот, особливо сімей. У цьому році ми звертаємо увагу на Сім'ю, на тих людей, які живуть біля нас. Люби ближнього, як самого себе! Нехай кожен почне служити, любити і вести до спасіння, до Вічності свого чоловіка/дружину, дітей, батьків, друзів, колег!

– Чи маєте Ви якісь захоплення чи хобі? Як людина, що багато працює – як Ви відпочиваєте?

– Намагаюся знайти радість у своїй праці, служінні, а якщо має місце страждання, то намагаюся прийняти його, як свій хрест і нести його не ремствуючи і без скарг, а з радістю, з задоволенням, як пише Святий Петро апостол (див. І. Письмо Св. Петра 4, 12).

Все рідше й рідше можу присвятити свій час моїм старим улюбленим хобі – екскурсіям, веслуванню, плаванню, збиранню грибів. Люблю трошки працювати в огороді, у саду.

Відпочинок... Відпочинок вночі стає для мене дедалі важчим. Дуже величезним є рух на вулиці. Всі автобуси міста мають зупинку перед будинком єпископства. З ранку до ночі – особливо взимку – тут шумлять та димлять автобуси. Вночі часто включаються сигналізації сусідніх магазинів, а інколи всю ніч залишаються включеними. Звичайно, все ж таки завжди знахожу час для відпочинку.

А втім, коли людина старіє, то задовільняється недовгим сном....

– Щомісяця Почесні громадяни Мукачева отримують з міського бюджету 250 гривень. Як будете розпоряджатись цими коштами Ви?

– До цього часу я не знав про це.

Теги: Антал Майнек, почесний громадянин, єпископ

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати