Пообідати у Словаччину

Центральна частина міста

Для українців, особливо тих, що живуть на Закарпатті, Словаччина асоціюється, у першу чергу, з контрабандою цигарок та воротами для нелегальних мігрантів, що прямують у Євросоюз. Проте цей негатив не заважає двом країнам із року в рік зміцнювати відносини, працювати над спільними міжурядовими програмами, обмінюватися досвідом. Чим живе сучасна Словаччина, ким для неї є Україна і як там живеться нашим землякам, кореспондент намагався з'ясувати протягом дводенного візиту у Братиславу.

Автобани, тунелі і Високі Татри...

Аби встигнути до столиці Словаччини на обід, доводиться виїжджати з Ужгорода о 4-й годині ранку. До речі, у цей час на українсько-словацькому кордоні у пункті пропуску "Ужгород" найменші черги протягом доби. Пройшовши українських митників, натрапляємо на панянку у митній амуніції Словаччини. Жінка розпитує про мету візиту, бронювання готелю, а коли дізнається, що ми журналісти, то наказує водієві їхати на станцію спецогляду автомобіля. Суворий митник оглянув усі наші бутерброди, фотоапарати й особисті речі. Звелів чекати відміток у паспортах.

Кордон перетнули. Попереду 560 кілометрів. Після Ужгорода під колесами нашого мікроавтобуса відчувається рівна дорога без ям. Спостерігаємо за відмінностями Словаччини від України. Тут у найменшому селі викошені газони, стоять експонати побуту словаків, прикрашені горщиками з квітами та керамічними виробами. Всі вулички добре освітлені. Будиночки набагато менші, аніж в Україні, проте дуже охайні і теж прикрашені квітами. У кожному словацькому дворі – по кілька автівок. А ще у словацьких селах набагато менше барів, аніж у закарпатських...

У Словаччині триває будівництво нових доріг. Хоча старі "цести" (дороги зі словацької. – Авт.) ще дають фору нашим українським. На відрізках шляху, які ремонтують, зосереджено купу техніки, виставлено безліч допоміжних знаків. Основна маса водіїв користується автобанами, які тут платні. Для того, аби без штрафів їхати цим шляхом, на найближчій "заправці" варто купити спеціальну наліпку-дозвіл. У країні прокладено чимало автотунелів – від 500 метрів до шести кілометрів. Кожну гору чи підвищення обабіч автошляху обгороджено й обтягнено металевою сіткою, аби й камінець на дорогу не впав.

На півшляху перед нами постає гірська Словаччина з Високими Татрами. Висота найвищої гори сягає 2700 метрів. Словацькі Татри незвичні для нашого ока: скелясті, майже без лісового покриву.

"Записуйтеся русинами!.."

Ось і Пряшів – словацька батьківщина українців. Тут на вулицях зауважуємо білборди із закликами "Записуйтеся русинами!". Виявляється, не так давно у Словаччині проходив перепис населення. Отож русинські організації сусідньої країни вирішили за допомогою реклами поповнити свої офіційні ряди...

Курсуючи Словаччиною, з упевненістю можна сказати, що це – промислова країна. На околицях усіх більш-менш великих міст заводи, фабрики, цехи... Все працює, гуде...

Словацька столиця – Братислава – не менш індустріальна. На її околицях великі заводи, склади й промислові споруди.

Всередині Братислава нагадує типове велике українське місто, щоправда, тут чистіше, краще організовано дорожній рух і немає метушні. Можливо, через те, що у словацькій столиці лише 450 тисяч чоловік. Загалом же населення Словаччини – близько 5,5 мільйона чоловік. Місто є єдиною столицею світу, яка безпосередньо має кордони з двома іншими державами – Австрією і Угорщиною. Братиславська вулиця Копчянська переходить у вулицю Прессбургерштрассе сусіднього австрійського села Китзеє. А до 1936 року з Братислави у Відень можна було доїхати міським трамваєм...

Вражає і старовинна архітектура центру Словаччини. Тут на проспекті Корзо (центральна вулиця) можна побачити колишню королівську резиденцію та чимало храмів і костьолів, подібних до тих, що є у Львові.

У Братиславі, як і в Ужгороді, є вулиця Радванська. Однак якщо на Закарпатті вона є ромським мікрорайоном, то тут Радванська – елітний мікрорайон, де розташовані майже всі дипломатичні установи Словаччини. Тут знаходимо і посольство України, до якого навідуємося.

Надзвичайним і повноважним українським послом у Словаччині є екс-"губернатор" Закарпаття Олег Гаваші. З його кабінету видно широкий Дунай та вітряки сусідньої Австрії. Посол розповідає, що у Словаччині проживають 10 800 русинів-українців. Майже всі вони зосереджені на сході країни, у Пряшеві і Кошице, де є українські консульства, та прикордонних з Україною селах. Розшифровуючи білборди, які ми бачили у Пряшеві, Олег Оладарович каже, що заклики записуватися русинами подіяли (русинами записалося удвічі більше вихідців з України). А це вже можливість як нацменшини претендувати на фінансову підтримку уряду Словаччини.

"Треба розуміти, що ми в ЄС є прохачами..."

Серед невтішних новин екс-"губернатор" Закарпаття називає закриття деяких українських шкіл та зупинку фінансування єдиної газети словацьких українців "Нове життя". Посол уже звернувся до словацького уряду і впевнений у підтримці та розумінні. Чимало уваги посольство приділяє і доведенню до ладу українсько-словацької угоди про малий прикордонний рух (на відміну від українсько-угорського малого прикордонного руху, українсько-словацький існує лише на папері).

- Треба добре розуміти, що, на думку словаків, угорців чи поляків, ми є прохачами, – каже Олег Гаваші. – Їхні громадяни, на відміну від наших, не мають проблем із перетином кордону.

Посол також повідомив, що українці є третіми за кількістю у словацьких в'язницях після чехів та в'єтнамців. Тому працюють і над зменшенням термінів перебування чи переведення земляків у більш комфортні місця відбування покарань.

Візиткою Словаччини Олег Гаваші називає тутешні замки, лижні курорти та термальні басейни й аквапарки. А ще каже, що ставлення словаків до українців переважно хороше.

У більшість українських шкіл ходять словаки...

Наступного дня Посольство України в Словацькій Республіці влаштувало урочистий прийом з нагоди 20-ї річниці Незалежності України. Під час заходу вдалося поспілкуватися зі словацькими українцями. Люди кажуть, що не відчувають жодних утисків з боку словаків, проте непокояться, що Україна і досі не може забезпечити їхнім родичам, що залишилися на батьківщині, гідний рівень життя.

Вдалося поспілкуватися з керівником громадської організації "Побратими України" з міста Свидника Людмилою Ражиною. Жінка каже, що словаки охоче відгукуються на їхні прохання в організації вечорів чи зустрічей, однак самі українці неохоче себе ідентифікують, воліючи жити асимільовано. Тому у більшість українських шкіл Словаччини ходять словаки, а не українці. І тут, за словами пані Людмили, річ вже не в Україні чи Словаччині, а у моралі та патріотизмі цих людей, бо ж тут ніхто не буде змушувати людину визнати себе українцем...

Теги: Словаччина, Братислава, русини

6 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати