Закарпаття: За "мобільне" шахрайство — три роки ув’язнення

Мабуть, тільки тепер, знаходячись за гратами, Ілля усвідомив, у яку халепу влип. Всього цього могло й не бути, якби молодик вчасно взявся за розум. До слова, у 2005 році він вже опинявся на лаві підсудних. Але тоді Феміда, врахувавши молодий вік та каяття підсудного, призначила йому покарання до 4 років позбавлення волі з іспитовим терміном у 2 роки. Здавалося б, після цього слід було задуматися: знайти роботу і порвати з минулим. Тим більше, що співмешкає з місцевою жителькою, з якою виховують малу дитину...

Історія, про яку мова, трапилася пізньої осені минулого року. Зайшовши в кафе "Олеся", виноградівець Олександр замовив собі каву й присів за столик до знайомого Іллі Калинича. Зав'язалася бесіда, під час якої Ілля попросив у приятеля стільниковий телефон, щоб зв’язатися зі своєю дружиною, котра нібито знаходиться в Ужгороді.

Витягнувши картку з "Нокіа-6020", Олександр віддав йому "трубку". Та набраний номер не відповідав. Мабуть, відключила телефон, резюмував Калинич. Може, віддаси мені "мобілку" додому, завтра я тобі поверну. Трохи поміркувавши, Саша погодився. Гаряче запевнивши на прощання, що він неодмінно поверне мобільний телефон, молодик поспішив до виходу. Та віддавати "мобілку" Ілля й не думав. Через дві години Калинич зустрів свого однокласника Ладислава.

– Чув, що хочеш придбати для дружини стільниковий телефон? – спитав у приятеля Ілля. Ладислав ствердно кивнув головою. Ось, показав Калинич йому модель "Нокіа": чим погана трубка? Продам за 200 гривень - як для тебе. Мені просто потрібні гроші. Оглянувши "мобілку", Ладислав дістав з кишені гаманець і, відрахувавши гроші, задоволено сховав покупку.

Наступного дня Олександр, зустрівши Іллю, попросив його повернути "мобілку". Мовляв, самому вже потрібно телефонувати.

– Мені ще "трубка" потрібна, – ніяковіючи, відповів Калинич. – Пізніше обов'язково поверну. Зачекай трохи.

Через кілька днів у цьому ж кафе Ілля сидів зі знайомим Олексою. Під час розмови Калинич попросив йому дати на день "Соні-Еріксон". Треба, мовляв, зробити важливий дзвінок. Нічого не підозрюючи, Олекса віддав стільниковий телефон, попросивши завтра повернути. Запевнивши, що неодмінно поверне, молодик через якийсь час попрощався.

Увечері Калинич подався у бар "Сухумі", котрий знаходився на автовокзалі. Там зустрів знайомого Михайла. За хвильку між двома приятелями зав'язалася розмова про життя-буття.

– Тобі не потрібен телефон? – спитав Мишка Ілля. – Маю непогану "трубку". Продам за 230 гривень. Мені дуже потрібні гроші.

Оглянувши "мобілку", Михайло хитнув на знак згоди головою й, відрахувавши гроші, забрав покупку. Звісно, як вже зрозумів читач, свого стільникового телефона Михайло також не дочекався. А коли його зустрів Олександр і почув, що в нього також видурили "мобілку", обуренню виноградіців не було меж. Врешті-решт вони звернулися в міліцію.
Після розмови з потерпілими працівники міліції вирішили затримати підозрюваного. Незабаром оперативники “вирахували” та затримали зловмисника. Відпиратися не було сенсу, й Ілля зізнався, що обманув своїх приятелів. Стражі порядку швидко знайшли й покупців видурених "мобілок". Потерпілі впізнали свої "трубки"...

Після завершення слідства справу розглянув Виноградівський районний суд. Під час судового процесу Калинич щиро розкаювався у скоєному. На своє виправдання казав, що на такий вчинок пішов тому, що його сім'я перебуває у скрутному становищі, й він хотів купити якісь продукти. Просив правосуддя його суворо не карати. Мовляв, має намір офіційно одружитись, влаштуватися на роботу, порвати з криміналом. Телефони вже повернуті власникам, і вони не мають до нього претензій.

Іллю Калинича засуджено до 3 років позбавлення волі. Ухвалою Закарпатського апеляційного суду вирок залишено без змін.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати