Слово іншомовного походження "перформанс" в перекладі з англійської має кілька значень, а саме – спектакль, представлення, гра, виконання, здійснення та ін. Вдала подача реклами в засобах масової інформації, включаючи інтернет-видання, професійне фото, сцена відомого театру "Бавка" – тут організатори концерту заслуговують на високу оцінку. Все було інтигуюче, ужгородці мали шанс ознайомитись з маловідомим жанром. Як результат – переповнена глядацька зала, з приводу чого один глядач вигукував: "Аншлаг!". Публіка – в очікуванні знайомства з новим, сучасним видом мистецтва, не втиснутим в певні світоглядні рамки, з ознакою повної свободи.
У запропонованій постановці моноспектаклю глядач мав змогу побачити третю частину триптиху з назвою "Inside...". Сюжетну лінію трилогії коротко можна викласти як "протистояння – виснаження – прийняття".
А що ж відбулося насправді? Привабливий юнак з розвинутим тренованим тілом демонстрував нам свій "шедевр" у вигляді хаотичного набору елементів пластики, пантоміми, театральних етюдів, хореографії та ...пауз, які свідчили про розгубленість і імпровізацію безпосередньо на сцені. Якщо вірити попередній рекламі, весь цей набір мав бути "роботою над внутрішнім, глибинним світом свого "я", де процес пошуку, усвідомлення та сприйняття є нескінченним". За словами Вальдемара Кречковського, ідею та зміст даної постановки кожен глядач в залі міг зрозуміти по-своєму. Нехай мені пробачить автор, але розумінню сюжету спектаклю я завдячую анонсам та рекламі, які уважно прочитала задовго до постановки. Звіди випливає, що ідеї не було, або вона була захована дуже глибоко. В цілому, позитивний вплив на глядача та чудова музика не зуміли замінити повної відсутності професіоналізму в хореографії, а окремі елементи пластики і пантоміми не змогли наповнити ідею хорошим змістом.
Загравання з публікою (в Ужгороді яблуками і квітами в глядача ще ніхто не кидав) не замінило "тісного контакту з глядачем", який може знайти талановита людина. Можливо, ужгородська публіка ще не доросла до розуміння такого "глибинного світу свого "я", але сприйняти цей "шедевр" на серйозному рівні, так, як було задумано автором, більшість глядачів у залі не змогла.
Молодий чоловік, який був студентом Ужгородського училища культури, отримав, звичайно, певні знання від відомих режисерів краю про етюди і театральні мініатюри. Він їх використав у своїй постановці, але умілих педагогів недостатньо. Потрібне бажання самостійно вдосконалювати своє професійне зростання, що у нашого гостя не було помічено. Спектакль виглядав примітивним, і складалося враження, що імпровізація відбувалася уже на сцені на очах у глядача, без попередньої ретельної підготовки. Якщо б внутрішній світ актора поєднати з високим професіоналізмом, можливо, і вийшов би гарний моноспектакль.
Мистецтво – це краса, не примітивна і не абсурдна, а вишукана і висока. Коли відвідуємо театр, очікуємо, що справжній талант торкнеться нашої душі своїм чарівним крилом і ми станемо кращими, добрішими, більш людяними. Те "мистецтво", яке ми побачили, не тільки не піднесло нас до небес, а опустило до такого примітиву, який пригнічує і залишає неприємний осад.
Відчувалося, що гість – людина позитивна, добра, безпосередня, вільна від рамок та обмежень, але поки що не справжній актор, який дозволить собі ставити моноспектаклі такого рівня. А якщо його шанувальники та друзі будуть висловлювати лише своє захоплення, то не спонукають його до праці над собою.
Перспективи, безумовно, у автора є, але для творчих вершин потрібна щоденна праця. Та й не варто применшувати відповідальність за свободу творчості. Свобода – це чітка філософія, де людина–творець має усвідомлювати її межі, різницю між добром і злом.
Від душі бажаємо нашому гостю творчих злетів і чекаємо від нього наступних досконаліших постановок, які б, можливо, мали безпосереднє відношення до мистецтва краю. А наші зауваження нехай сприймуться без образ і будуть для нього хорошим уроком.