Велич і трагедія президента Карпатської України Августина Волошина (до 66-х роковин мученицької смерті)

У 1884-1892 рр. Августин Іванович навчався в Ужгородській гімназії. У 1892 р. вступив на теологічний факультет у Будапешті, але, провчившись рік, за станом здоров'я повернувся в Ужгород і закінчив теологічні студії. У 1896 р. оженився з Іриною Петрик — донькою професора Ужгородської гімназії, родича видатного карпатоукраїнського громадського та культурного діяча ХІХ ст. о. Олександра Духновича. У 1897 р. висвячений Августин Волошин був рукоположений у священницький сан і розпочав свою душпастирську діяльність в Цегольнянському храмі Ужгорода. Одночасно Августин Волошин продовжує навчання, і в 1899-1900 рр. закінчує Вищу педагогічну школу в Будапешті та отримує диплом викладача математики і фізики в середніх навчальних закладах. Відтак переходить на педагогічну діяльність. З 1900 до 1917 рр. працював професором, а з 1917 до жовтня 1938 рр. — директором учительської семінарії в Ужгороді, зробивши багато для організації навчання, розвитку педагогічної науки, освіти і виховання молодої порослі, яка після закінчення навчального закладу вчителювала у школах краю. У 1906 — 1934 рр. був також професором педагогіки Ужгородської духовної семінарії.

У 1925 — 1929 рр. Августин Волошин обирається карпатоукраїнським народом Підкарпатської Русі (нині Закарпатська обл.) послом (депутатом) до Чехословацького парламенту від Християнсько-народної партії, співзасновником і очільником якої являвся. З 11 по 26 жовтня 1938 р. входить до автономного уряду Підкарпатської Русі, а з 27 жовтня призначається прем'єр-міністром цього уряду.

У 20 — 30-ті роки ХХ ст. обирається головою Центральної Руської (Української) Ради Підкарпатської Русі.

12 лютого 1939 р. під час проведення загальнонародних виборів на теренах Карпатської України (офіційна назва Закарпаття з кінця 1938 р.) Августин Волошин, поряд з іншими представниками національно-патріотичних українських політичних сил краю, обраний послом І Сейму Карпатської України, а 15 березня 1939 р. на засіданні Сойму Карпатської України обраний Президентом Карпатської України. Після віроломної окупації Карпатської України фашистськими військами Угорщини з 16 березня 1939 р. — у вимушеній еміграції. З 1939 р. до травня 1945 р. доктор, професор о. Августин Волошин — на педагогічній роботі в Українському вільному університеті в Празі, працює професором педагогіки, деканом, ректором.
Авґустин Волошин зробив значний внесок в усі ділянки наукового, педагогічного й громадського життя краю.

Значення подвижницької праці Августина Волошина в освідомленні народу в часи жорстокої мадяризації справедливо відзначив В. Ґренджа-Донський: "Найбільшою заслугою о. Волошина є те, що в ті часи найбільшої мадяризації пише і видає книжки, шкільні підручники і редагує майже єдину на той час газету "Наука" ... Працює в Товаристві святого Василія Великого, а коли мадярська влада закрила це Товариство, організовує разом з іншими друкарню і книгарню "УНІО" .

Творчий ужинок Августина Волошина справді вражає — 42 книжки (серед яких, в першу чергу, підручники для шкіл карпатоукраїнського регіону рідною мовою), сотні публіцистичних і наукових статей з проблем економічного, освітнього, культурного, релігійного, громадського і політичного життя краю. На жаль, повної бібліографії його праць досі не видано, а те, що видано, — тільки дещиця його творчої спадщини.

Чи не найпомітніший слід залишив Августин Волошин на педагогічній ниві. Він написав цілу низку підручників для початкових, середніх і вищих шкіл, які неодноразово перевидавалися; поважні праці з історії педагогіки, методики навчання і виховання, психології. Серед них — "Читанка для угрорусской молодежи" (1900), "Буквар" (1904), "Практична граматика малоруської мови" (1907), "Наука о числах для І — II кл. народних школ" (1919), "Педагогіка і дидактика для учительських семінарій" (1923, 1935), "О соціяльном вихованню" (1924), "Дидактика" (1932), "Педагогічна психологія" (1932), "Методика народношкільного навчання" (1935), "Педагогічна методологія" (1943) та багато інших.

Доктор, професор о. Августин Волошин написав чимало ґрунтовних праць, які свідчать про його ерудицію в галузях мовознавства, літературознавства, історії, культури, соціології, політології, богослов'я тощо: "Що хоче угро-руський народ" (1918), "О письменном языці подкарпатських русинов" (1921), "Дві політичні розмови" (1923), "Памяти Александра Духновича", "Релігійні відносини на Підкарпатській Русі" (1930), "Про шкільне право будучої держави" (1942) та інші.

Як літератор, він написав побутові драми "Марійка Верховинка", "Без Бога ні до порога", історичну драму "Фабіола", п'єсу "Князь Лаборець", драму "Син Срібної Землі Юрій Довжа", оповідання "Люби своє" та інші твори, переклав українською мовою твори святого Авґустина, уклав малу Біблію, малий біблійний катехизм для нижчих класів народної школи, молитовник для української еміграції в Празі тощо.

Цінні матеріали з історії, культури, господарського, релігійного, громадського і політичного життя Закарпаття публікувалися на сторінках календаря-альманаху "Місяцеслов", який А. Волошин видавав із 1902 р., газети "Наука", яку він редагував з 1903 р. (з 1907 р. виходив і додаток до неї "Село"), перейменованої у 1920 р. на "Свободу", а в 1938 р. — на "Нову Свободу". Був також засновником видавництва "Пчілка" і редактором журналу "Пчілка", в якому публікувалося дуже багато матеріалів з історії, культури і природи краю, одним із редакторів Наукового збірника тов-ва "Просвіта" в Ужгороді (1922-1938), що й досі залишається найповажнішим періодичним науковим виданням за всю історію Закарпаття.

Великою заслугою Августина Волошина як публіциста є оборона ним рідної мови та національної символіки українського народу: синьо-жовтого прапора, державного гербу Тризуба, гімну "Ще не вмерли в Україні..." Статті на цю тему друкувалися в газеті "Свобода" та інших виданнях.

Значну роль відіграв Августин Волошин в економічному відродженні Закарпаття, розуміючи, що саме в цій ділянці — основа політичної незалежності і культурного розвитку. Він багато зробив для створення кооперативів, став засновником і головою Крайового кооперативного союзу, Підкарпатського банку, асекураційного товариства "Бескид", фабрики дзвонів "Акорд" в Ужгороді, фабрики свічок "Геліос" у Горянах, фабрики сірників у Чинадієві тощо.

Був великим благодійником і жертводавцем. У 1932 р. разом із дружиною Іриною пожертвував 300 тис. крон на сиротинець "Нова родина" в Ужгороді і 100 тис. крон для бідних та подарував під сиротинець свій будинок в Ужгороді (нині це вул. Августина  Волошина, № 36). Відповідно до заповіту, засвідченого 19 серпня 1944 р. у Празі міністрами Карпатської України Степаном Клочураком і Миколою Долинаєм, Августин Волошин увесь свій маєток, заощадження готівкою і на банківських рахунках заповідав єпархіальним училищам, учительським семінаріям, сестрам Василіянкам, сиротинцям Карпатської України.

Слід наголосити, що о. Августин Волошин був зразковим священиком і полум'яним оборонцем краю проти мадяризації та спроб Папського престолу (Римо-Католицької Церкви),  при ініціюванні проугорськими кардиналами та відданих їм уніацьких єпископів, на початку ХХ ст. провести латинізацію церковного життя і богослужінь взамін східного обряду, якого споконвічно дотримувались карпатоукраїнці у своїй прабатьківській православній вірі, а зокрема і та частина карпатоураїнців, яка під натиском угорської влади після 1646 р., під силою примусу,  відійшла до унії. Досить згадати його сміливий, переконливий, безкомпромісний виступ на захист кирилиці в церковних книгах і богослужіннях 5 серпня 1915 р. у Будапешті на нараді керівників Мукачівської, Пряшівської і Гайдудорозької єпархій у присутності високих мадярських урядовців і церковних ієрархів: "Обвинувачую тих греко-католиків, які інформували уряд, що з нашим народом і нашою мовою можна пускатися в таку погану гру, прикладу в історії якої ми не знаємо. Турки не накинули своєї азбуки своїм підданим грекам, сербам чи мадярам, москалі залишили поляків та німців з їхньою власною азбукою... У нашій державі жиди, серби, румуни і цигани можуть уживати своєї абетки. Але "патріотичні добродії" вибрали нас, русинів, щоб лишити нашу особливість, примушуючи нас прийняти негідний альфавит". Таким чином, кирилицю було відстояно. Однак мадярський уряд усе ж помстився у той спосіб, що ще раніше заборонив уживання кирилиці в державних і церковних школах.

Далі, будучи послом (депутатом) Чехословацького парламенту та прем'єр-міністром Карпатської України, Августин Волошин буде проводити політику міжконфесійної терпимості, зокрема, сприятиме нормальному процесу відродження та розвитку Православної Церкви на Закарпатті в 20-30-их рр. ХХ ст.

Центральною постаттю був Августин Волошин і в громадському житті Закарпаття, зокрема, на ниві культури й освіти. Досить згадати його подвижницьку працю у двох українських громадських інституціях — крайовій "Просвіті" і "Учительській громаді", засновником і провідником яких був і які відігравали визначну роль у розвитку культури, освіти та освідомленні закарпатських українців.

Великі його заслуги у спорудженні в Ужгороді Народного Дому товариства "Просвіта", заснуванні першого на Закарпатті українського професійного театру "Руського театру товариства "Просвіта", видавничій діяльності "Просвіти", організації читалень по всьому краю, проведенні просвітянських з'їздів, свят, зльотів молоді тощо. Не було такого просвітянського заходу чи події, на яких би з яскравою промовою не виступав Августин Волошин. Кожний його виступ — це ціла програма розвитку духовного і культурного життя Закарпаття.

Велику просвітницьку роботу здійснила "Учительська громада", заснована в 1930 р. на противагу "Учительскому товариществу Подкарпатской Руси" (що штучно намагалось проводити неприйнятну для місцевого населення політику русифікації карпатоукраїнців). Якщо у рік заснування в ній нараховувалося 220 членів, то в 1937 р. — 1631, що становило понад дві третини всього учительського корпусу Закарпаття.

Значний внесок зробив Августин Волошин у політичне й державницьке життя краю. Він був головою Центральної Руської (Української) Народної Ради, засновником Християнсько-народної партії і послом від цієї партії в Чехословацькому парламенті, державним секретарем охорони здоров'я у першому автономному уряді Підкарпатської Русі, прем'єр-міністром, послом Сойму Карпатської України, і, нарешті, 15 березня 1939 р. обраний Президентом Карпатської України. За його безпосередньої участі Сойм Карпатської України 14 — 15 березня 1939 р., висловлюючи вікові прагнення карпатоукраїнського народу та не зважаючи на військову агресію фашистської Угорщини, підтриману фашистською Німеччиною, проголосив незалежну українську державу — Карпатську Україну, затвердив державну символіку: синьо-жовтий прапор,  державний герб Тризуб із Володимирським хрестом посередині, державний гімн "Ще не вмерла України ні слава, ні воля ...". У роки Другої Світової війни був деканом і ректором Українського Вільного Університету у Празі до його безпідставного і незаконного (на той час громадянина Чехословацької республіки) затримання 20 травня 1945 р. органами СМЕРШу та його подальшого етапування до внутрішньої тюрми НКВД СРСР у Москві.

Комуністичний режим Радянського Союзу не міг пробачити Августину Волошину його любов до українського народу,  української національної ідеї, патріотизму до української державності, антикомуністичних поглядів та політичну діяльність, спрямовану на здобуття державної незалежності Україною. Цілковито абсурдними на сьогоднішні дні видаються ті обвинувачення, які на той час щодо громадянина Чехословацької республіки у червні-липні 1945 р. висунули кати Головного управління контрозвідки "CМЕРШ" Державної безпеки СРСР.

У постанові на арешт від 3 червня 1945 р., винесеній слідчим Головного управління контррозвідки "CМЕРШ" Держбезпеки СРСР майором Вайдорфом та схваленій начальником слідчого відділу цього ж підрозділу генерал-майором Леоновим, Августин Волошин (що утримувався під вартою вже з 20 травня без будь-яких на те законних підстав) обвинувачувався в тому, що:

"Волошин будучи українським націоналістом, проводив ворожу діяльність проти Радянського Союзу.

У 1924 році на території Закарпатської України із числа вороже налаштованих до Радянського Союзу місцевих мешканців — українців Волошин створив так звану "Християнсько-соціалістичну партію" і до кінця 1938 року був її керівником.

В період 1937-38 рр. ця партія налагодила контакти з німецькими фашистами і за їх вказівкою проводила роботу, спрямовану на відділення від Чехословаччини Закарпатської України та створення на території останньої самостійної держави під протекторатом Німеччини, яка повинна була стати плацдармом для збройного нападу на Радянський Союз.

З цією метою восени 1938 року, за наполяганням керівництва німецького уряду, Закарпатська Україна була відділена від Чехословаччини, і на її території було створено автономну державу на чолі з фашистським урядом.

Волошин при сприянні німців був призначений на пост прем'єр-міністра цього уряду.

На початку 1939 року він створив із роздрібнених антирадянських націоналістичних партій і угруповань антирадянську організацію "Українське Народне об'єднання", в яке увійшли також члени "Християнсько-соціалістичної партії" .

Будучи засновником та ідеологом "Українського Народного об'єднання", Волошин за завданням німців скеровував діяльність цієї антирадянської організації на збройну боротьбу проти Радянського Союзу за відділення від нього України і створення на її території буржуазно-націоналістичної держави під протекторатом Німеччини.

У березні 1939 року, після окупації Закарпатської України угорськими військами, Волошин разом зі своїми співучасниками втік у Німеччину, а звідтіля — в Прагу, де продовжував антирадянську діяльність, публікуючи у фашистській пресі свої статті, спрямовані проти Радянського Союзу".

І така абсурдна і безпідставна постанова на арешт (в якій навіть елементарний перелік історичних подій, географічних назв, найменування політичних партій, їх об'єднань та хронологія дат не відповідають дійсності в контексті тих політико-правових і державних процесів, що розгортались на теренах Закарпаття в 20-х — 40-х рр. ХХ ст.) була затверджена та санкціонована на найвищому рівні, не більше і не менше, а заступником начальника Головного управління контррозвідки "СМЕРШ" Державної безпеки СРСР (нач. Абакумов) та заступником Головного військового прокурора Червоної армії (гол. військ. прок. Афанасьєв). На її ж підставі 3 червня 1945 р. майор Войндорф за участю вище наведених воєначальників виносить постанову про обрання запобіжного заходу щодо Августина Волошина — взяття під варту.

Незважаючи на те, що Августин Волошин ніколи не був громадянином Російської радянської федеративної соціалістичної республіки і ніколи не вчиняв жодних дій на її території, його, громадянина Чехословаччини (про що заначено в самих постановах на арешт та взяття під варту), на противагу навіть діючого тоді кримінально-процесуального та кримінального законодавства російської держави у складі СРСР було притягнуто до кримінальної відповідальності за ст.ст. 58-4 та 58-11 КК РРФСР.

Безперевні, принизливі, з фізичними тортурами і психологічною (моральною) наругою над священиком, Президентом Карпатської України допити в застінках комуністичних катівень Московії швидко відобразились на слабкому здоров'ї і так уже немолодого Августина Волошина. Вже 11 липня 1945 р. після чергового мордування Августин Волошин був перевезений до тюремної лікарні Бутирської в'язниці в тій же Москві. Та медична допомога, певно, вже не могла йому зарадити. Серце не витримало... Як засвідчує акт медичного огляду, проведеного черговим лікарем Бутирки "Заарештований Волошин Августин Іванович, 1874 р. народження, перебуваючи в лікарні з 11.УІІ-45 р. з приводу декомпресійного пороку серця, запалення нирок, хронічного коліту 19.УІІ-45 р. о 15 год. 20 хв. помер від паралічу серця".

Так перестало битися серце великого, видатного і гідного сина України, професора, доктора о. Августина Волошина, Президента Карпатської України, Героя України (посмертно), вина якого перед людиноненависницьким та великошовіністичним комуністичним режимом полягала тільки в одному: що він народився українцем, українцем хотів жити, любив і поважав свій народ, бажав йому щастя і доброї вільної долі, боронив мову, історію та звичаї свого народу, був патріотом і священиком з вірою в Господа Бога та майбутнє своєї держави — України.

Заради історичної правди, слід також зазначити і те, що українську державницьку та антилатинізаційну церковну політику Президента Карпатської України о. Августина Волошина не забули і не простили як у  ватиканських папських колах промадярських і мадярьських кардиналів та єпископів Римо-Католицької Церкви, так і у її складовій – уніатській Церкві.

Папський престол проявив повну байдужість до долі заарештованого комуністами Радянського Союзу  свого священника – Августина Волошина. Керівництво Римо-Католицької Церкви, як і  уніатський єпископат Мукачівської та Пряшівської єпархій  у вирішенні долі о. Августина Волошина проявили цілковиту байдужість та мовчання...

Тільки зі здобуттям 24 серпня 1991 р. Україною державної незалежності ім'я доктора, професора, отця Августина Волошина заслужено і закономірно посіло достойне місце в переліку Героїв українського народу, що душу й тіло положили за нашу свободу.

15 березня 2002 р. президент України Леонід Кучма підписав указ про присвоєння Президенту Карпатської України (1939 р.)  Августину Волошину звання Героя України (посмертно).

Тож з нагоди 66-х роковин від дня мученицької та героїчної смерті патріота і героя України , доктора, професора, отця Августина Волошина (19 липня 1945- 19 липня 2011 рр.) у застінках комуністичних московських катівень пом'янем його світлу пам'ять і чисту душу, во ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Вічна йому пам'ять і блаженний спокій.

Архімандрит Віктор (Бедь), професор, ректор Ужгородської української богословської академії ім. святих Кирила і Мефодія та Карпатського університету ім. Августина Волошина, Релігія в Україні

Теги: Августин Волошин, Карпатська Україна

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати